«Я нікому нічого не винен»: військовий про самопожертву бійців на фронті і байдужість громадян в тилу
Тяжкий і болісний текст військового, який описує важкі умови, з якими стикаються бійці на передовій, що терплять фізичні та психологічні страждання, проблеми зі здоров'ям. У тилу ж люди відмовляються допомагати ЗСУ, шукають шпаринки, щоб уникнути мобілізації, посилаючись на свої незначні труднощі. Військовий Василь Піддубний «Кіт» написав у Facebook про контраст між самопожертвою одних українців і байдужістю інших.
«Коли ти прокидаєшся та стогнеш від болю, бо все тіло затікло, ти питаєш себе:
«Навіщо це мені?».
І сам даєш відповідь:
«Хтось же мусить».
А десь в тилу чується:
— Я нікому нічого не винен, я не мушу!
Коли ти натягаєш бронік, а твоя спина тріщить, бо протрузії всіх хребців плюс остеохондроз; ти скрегочеш зубами, але робиш це…
— Хлопці, підмініть…
А з тилу чується:
— Ми не можемо, у нас спина!
І ти терпиш.
Хтось же мусить!
Коли ти на позиції без нормальної їжі, без води, і твоя виразка проситься зовні; та все росте, росте підгодована стресом та відсутністю нормальної їжі, ти питаєш себе:
«Навіщо мені це?»
— Хлопці, підмініть…
Тил відповідає:
— Ми не можемо, у нас гастрит!
І ти терпиш.
Хтось же мусить!
Коли ти тікаєш від дронів, твоє серце вилітає з грудей разом з легенями, бо в тебе тахікардія, ти питаєш себе:
«Чи отримають рідні виплату, якщо просто лопне серце?»
— Хлопці, підмініть…
В тилу усе без змін:
— Ми не можемо. У нас тиск…
І ти терпиш.
Хтось же мусить!
Коли…
Люди не машини. У машині легше замінити запчастини. Люди теж ламаються; в них зношуються деталі. Але їх ніхто не міняє.
А в тилу кажуть:
«Ми не можемо! Ми не мусимо!»
Матеріали, розміщені у рубриці «Блоги», відображають власну думку автора та можуть не співпадати з позицією редакції.
303Читайте нас у Facebook
