«Дівчата вплітали цю квітку у вінок, щоб знайти кохання», — колекціонерка фарфору Людмила Карпінська-Романюк

Всесвітньо відомий художник Анрі Матісс писав: «Потрібно уміти бачити красу у всьому: в небі, деревах, квітах, які квітнуть всюди для усіх, хто хоче їх бачити». А Клод Моне говорив, що, можливо, завдячуючи квітам, став художником. А майстри розписували фарфор мальвами та півоніями, перетворюючи звичайний посуд на справжні шедеври.

Літо дарує нам барвистий рай на землі. А фарфористи, які створили унікальні квіткові дизайни, його увіковічили.

Сьогодні мова піде про чорнобривці у декорі українського посуду. У інтерв’ю «ФАКТАМ» колекціонерка порцеляни та дослідниця її історії, авторка книг Людмила Карпінська-Романюк розповіла про кращі робити вітчизняних митців на цю тему.

«Чорнобривці асоціюються з рідним домом»

- Улюблені квіти багатьох українських митців — чорнобривці, — розповідає Людмила Карпінська-Романюк. — Дівчата вплітали їх у вінок, щоб знайти кохання. А ще вони асоціюються з рідною домівкою, адже здавна росли на подвір’ях біля хат. Не випадково цим квітам присвячена відома пісня «Чорнобривці насіяла мати» на слова поета Миколи Сингаївського та музику композитора Володимира Верменича. Її виконували Дмитро Гнатюк, Костянтин Огнєвий та інші відомі українські співаки. Мені ця пісня нагадує підлітковий період, коли ми з дівчатами виконували її зі сцени літнього кінотеатру у парку.

— Приємний спогад! Мені ж пощастило спілкуватися з Миколою Сингаївським ще на початку творчого шляху. Пісня «Чорнобривці» принесла йому славу, коли він був зовсім молодим — у 23 роки. Коли Микола Федорович їздив у закордонні відрядження, завжди дуже радів, коли бачив на клумбах чорнобривці, адже ростуть вони у багатьох країнах світу.

«Головний художник Коростенського фарфорового заводу Валентина Трегубова створила для фарфористів найкращі в галузі умови роботи»

- Ці квіти стали джерелом натхнення і для коростенської мисткині Наталії Галушко-Ансьоненко.

Закінчивши відділення художньої кераміки Миргородського керамічного технікуму з «червоним» дипломом, Наталя Галушко поїхала у 1979 році працювати у Коростень. Коростенський фарфоровий завод став для Наталі Галушко-Аксьоненко місцем початку трудової біографії і творчою лабораторією продовження пошуків власного «я». На той період ця українська мануфактура була флагманом виробництва українського фарфору, входила до десятки кращих порцелянових заводів Європи. Наприкінці 1970-х років закінчилася реконструкція підприємства. Нові вироби та цехи були переоснащені сучасним обладнанням. Тут працювало понад три тисячі працівників. Випускалися сервізи неповторної краси — столові, чайні, кавові, а також незвичайні вази, декоративна скульптура. Кожний виріб — натхнення художника, його почуття, талант, досвід, частка життя. Найкращі зразки професіоналізму та тонкого художнього смаку з успіхом експонувалися на виставках у Франції, Японії, Англії, Італії, Румунії та інших країнах, а закуплені Художнім фондом України поповнювали колекції провідних музеїв. Художня лабораторія Коростенського фарфорового заводу була однією з найбільших у Союзі.

Тут неначе витав невидимий творчий дух всесвітньо відомої народної художниці Марфи Тимченко, яка у 1941 році розпочинала свою трудову біографію на Коростенському фарфоровому заводі — і саме завдяки зустрічі з фарфором, вважається, найповніше розкрилися її здібності. Головному художнику заводу Валентині Трегубовій вдалося створити для підопічних найкращі в галузі умови роботи, що підняли статус професії художника на гідну висоту. Це окремі майстерні для кожного, можливість працювати в них у неурочний час, додаткова щорічна оплачувана місячна творча відпустка (на додаток до профспілкової), щотижневий творчий день, широка палітра фарб для декорування, і цікаві відрядження для збирання матеріалу.

— Все це багато значить для творчих людей.

- Так. Йдуть роки, вже немає заводу та й самої Валентини Трегубової, а світла пам'ять про неї живе. Працюючи поряд з найкращими митцями мануфактури Валентиною та Миколою Трегубовими, Костянтином Олійником, Аллою Хитько, Раїсою Дмитрук, Ніною Пилипчук, Галиною Демчук, Олександром Шевченком, Миколою Пилипчуком, фантазія та майстерність яких перетворювала звичайну чашку, чайник чи тарілку на справжнє диво, молода фахівчиня Наталія Галушко-Аксьоненко зуміла відшукати власний стиль. Вона розвивала та вдосконалювала традиції київської, петриківської та житомирської шкіл квіткового розпису. Її коростенські роботи — це багатство фарб, відточена техніка та бездоганний художній смак.

«Роботи художниці Ірини Чиж я випадково побачила у вітрині експозиції санаторію»

- Поєднання розпису та форми характерне для всієї творчості Галушко-Аксьоненко, — продовжує Людмила Карпінська-Романюк. — Придбаними за кордоном різнобарвними люстрами та фарбами вона прикрашала кавові та чайні сервізи. Золоті або платинові листочки, вензлі посилювали красу декольного малюнка на якісній білизні фарфорового виробу. Широка палітра включала синій, рожевий, коричневий і зелений люстри (особлива глазур з перламутровим відблиском) та відрізняла коростенські вироби від продукції інших вітчизняних фарфорових заводів. Двадцять сім років життя років віддано Наталією Галушко-Аксьоненко створенню асортименту фарфорових виробів на Коростенському фарфоровому заводі, з них понад двадцять працювала художником, з 2000 до 2006 року — головним художником. З першого року роботи на підприємстві Наталія Галушко-Аксьоненко брала участь у провідних виставках прикладного мистецтва в світі — у Португалії, Китаї та інших країнах. Її творчі роботи зберігаються у Сумському краєзнавчому музеї, Іллічівському художньому музеї, а також приватних колекціях в Україні, Америці та Ізраїлі.

— Краса!

- Фантастично гарний і сервіз, який так і називається «Фантастика», створений митцями Коростенського фарфорового заводу Костянтином Олійником та Раїсою Дмитрук. Чорнобривці майстерно зображені у ньому на тарелі та блюдечках.

— Чи є чорнобривці у декорі посуду, який сучасні митці вони створюють сьогодні?

- Дуже гарна робота Ірини Чиж, створена за мотивами пісні «Чорнобривці насіяла мати». Вона живе в мальовничому куточку української заповідної землі — розташованому на березі річки Збруч містечку Сатанів Хмельницької області, — та працює у школі мистецтв, веде навчання в класі образотворчого мистецтва. Її роботи я випадково побачила у вітрині експозиції санаторію. Тепер вони є у моїй колекції.

До речі, запрошуємо читачів «ФАКТІВ», які є поціновувачами краси порцеляни, до першого в Україні Музею фарфорових фігур ShvetsMuseum. У колекції музею ви зможете побачити найкращі зразки світових фарфорових мануфактур — зокрема, і вишукані вази. Неймовірна порцелянова подорож подарує вам чимало позитивних емоцій та запам’ятається на все життя!

Раніше «ФАКТИ» публікували інтерв’ю з колекціонеркою фарфору Людмилою Карпінською-Романюк, яка вважає, що даруючи посуд з трояндами, варто знати про символіку квітки кожного кольору.

Фото з альбому Людмили Карпінської-Романюк

На фото у заголовку К. Олійник, Н. Галушко-Аксьоненко. Сервіз для кави. Коростенський ФЗ. 1998

123

Читайте нас у Facebook