«Наше завдання — НЕ ГИНУТИ за Україну»: що сказав Борис Філатов, проводжаючи в останню путь Олександра Цебрія
«Особисте та дуже зле, — написав Борис Філатов. — In Memoriam Олександр Цебрій.
…
Я пишу цей текст, коли знахожусь у морзі — поруч із Олександром.
Звідси ми разом з іншим його товаришем, Героєм України і одним із найбільш легендарних та смертоносних льотчиків Повітряних Сил Rostyslav Lazarenko проводжатимемо Сашка до їх рідної Умані.
Можливо, згодом я жалкуватиму про цей допис.
Та зараз я хочу розповісти про деякі речі.
Перш ніж Сашко поїде в останню путь.
…
Ми ніколи не афішували нашу дружбу.
Хоча друзі та однопартійці добре про неї знали.
Олександр часто бував у Дніпрі. Не лише у справах допомоги легендарній 58-й бригаді «виговців», в якій служив.
Ми взагалі багато спілкувалися — про життя, майбутнє і просто особисте. Навіть потрохи випивали, хоча він був байдужий до алкоголю.
Наприкінці грудня ми збирали разом друзів і побратимів, щоб відсвяткувати прийдешній Новий Рік. А потім він приїжджав вітати мене з днем народження.
Нам завжди було про що поговорити.
I я добре розумів, що після завершення війни ця людина матиме величезне політичне майбутнє.
Бо він був справжнім професіоналом. Порядним та ініціативним — що дозволяло йому легко знаходити спільну мову з людьми.
І досить харизматичним — що сприяло його медійності.
Він був представником саме тої еліти нації, котра здатна будувати та розвивати Україну після цієї страшної війни.
…
Але смерть знайшла його не сама.
Він теж її шукав.
Сашко був не просто хоробрим та відповідальним, він був відмороженим. І тому сам повів на свій останній штурм хлопців, яких до цього тренував особисто.
Хоча і я, і його командири казали, що в свої 50 років він має інші завдання. Так і говорили: «Саня, ти — хоробрий, мотивований, підготовлений, з досвідом, але не забувай, що тобі вже 50. Із твоїми звʼязками, авторитетом, організаційними здібностями ти можеш принести Війську користі більше ніж походами на штурми»
Але для братика було важливо показати персональний приклад та не кинути напризволяще своїх людей.
А ще він просто любив воювати.
Х@ярити п@дарів зі свого кулемета та бігати по замінованим посадкам.
Він був майже як античний Герой.
…
Його група потрапила під дуже потужний обстріл.
Багато поранених.
Але загинув він один!
Той, кого в цьому бою не мало бути!!!
Підступний уламок під шолом…
Він ще так багато міг би зробити для країни — як під час війни, так і після неї…
Міг ще довго жити та працювати. Міг ще воювати, навчати хлопців та тягати/тягати/тягати «виговцям» різні «ніштяки».
Від Дніпра та інших.
І підкорити врешті той клятий Еверест, про який завжди мріяв.
Еверест, який я так ненавиджу…
…
Нехай його смерть буде приводом для роздумів усім нашим героям-оборонцям. Бо треба замислитися про максимально ефективне використання свого людського потенціалу.
Про те, що наше завдання — НЕ ГИНУТИ за Україну, а ВБИВАТИ її ворогів.
А може я просто помиляюсь.
Чи став цинічним покидьком.
У будь-якому випадку, не судіть мене суворо.
…
Публічне прощання з Олександром та чин похорону відбудеться завтра в його рідній Умані.
І, як би гірко це не звучало, але там на його могилі литимуть «крокодилячі сльози» також і ті, для кого його загибель стала політичним полегшенням.
Саня часто мені казав: «Якщо, не дай Боже, зі мною щось трапиться, то вся ця мразота лише радітиме».
Тож тим, хто розуміє, про кого я кажу, пропоную вже зараз зазирнути вглиб себе та зробити висновки.
Давайте я нагадаю політичний шлях Олександра Цебрія, якого не любили за те, що він завжди називав речі своїми іменами.
А після того, як за часів ковіду він єдиний з мерів приїхав під ОП і ночував на асфальті, його просто зненавиділи.
Він пережив постійну дискредитацію у ЗМІ, плітки і наклепи. А на місцевих виборах влада влаштувала йому «атаку клонів».
Тож нехай «правоохоронці», юстиція, члени виборчих комісій, що тоді реєстрували фальшивих «цебріїв», набраних із безхатьків, та відмовляли РЕАЛЬНОМУ міському голові в реєстрації — зараз згадають Олександра Цебрія.
Хай дотичні до влади — не лише місцевої, а й центральної, всі, хто роздавав вказівки знищити незручного мера — згадають Олександра Цебрія.
Всі ті, хто цинічно викинув з місцевих виборів уманську «Пропозицію» — згадають Олександра Цебрія.
Хто крав у нього голоси та фальшував вибори — згадають Олександра Цебрія.
Хто забороняв працівникам Уманської мерії вітатися з ним на вулиці, лайкати його в соцмережах і публікувати в новинах, що Президент нагородив його орденом «За мужність» — згадають Олександра Цебрія.
Бо я не здивуюся, коли навіть такий покидьок, як Антон Яценко — колишній король тендерної мафії часів януковича, «смотрящій» за Черкащиной, а потім й улюбленець «нових облич», який разом зі «слугами народу» братами Дикунами знищував Цебрія — теж награно плакатиме на його могилі.
Тож усім, хто цькував, маніпулював, оббріхував, кричав, що Цебрій не воює, а лише возить за собою знімальну групу, я раджу постуляти писки і не наближатися до його світлого імені.
Ані завтра на похороні, ані будь-коли.
Ви можете лише стати перед ним на коліна та просити пробачення.
Але точно не вам захлинатися у пафосних промовах та фальшивих дописах у соцмережах.
…
І ще одне.
Я вже казав, що з Санею у нас небагато спільних фото. Та в архівах знайшлося одне, де він у мене вдома. Як раз перед тим, як піти на фронт.
Тоді ми ще сміялися, фотографуючись з акулою, що він ніколи не втрапить у пастку смерті.
Але судилося інакше.
Навіть безмежно хоробрі не можуть переграти Смерть…
Тож запам’ятайте його таким.
Молодим та веселим.
Красенем із фантастичною посмішкою.
Років ніби на 20 молодшим за того втомленого Воїна з сивою бородою, якого ви бачили на інших світлинах.
…
Спочивай з миром, Великий Лицаре", — написав Борис Філатов.
.jpg "Олександр Цебрій, фото з архиву Бориса Філатова")
Раніше повідомлялося, що у столиці попрощалися з польським солдатом, який загинув за Україну.
Читайте також сповідь 19-річної вдови легендарного командира Павла Клепача.
Матеріали, розміщені у рубриці «Блоги», відображають власну думку автора та можуть не співпадати з позицією редакції.
1262Читайте нас у Facebook
