Рівно 105 років тому, 5 травня 1916 року, в скромній майстерні Кирила Зданевича в Тбілісі пройшла одноденна виставка творів Миколи Пиросманішвіли, або Ніко Піросмані, як на той час 44-річного грузинського художника називали вже всі, хто хоч трохи був знайомий з його творчістю. Це була перша (і остання) прижиттєва виставка його робіт, які і картинами-то не завжди могли вважатися. Зняті з питних закладів і лавок вивіски, розписані художником (до речі, жанр цей тоді був вельми в Грузії популярним), як і численні портрети і сюжети застіль, зображені на звичайних клейонках (!), знятих зі столів, становили основу цієї незвичайної експозиції, що викликала великий інтерес у інтелігентної публіки.

Крім зображених на цих дивних картинах застіль, де столи ломилися від безлічі страв, а вино лилося рікою, частими були також сюжети з тваринами (коровами і, наприклад, оленями), у яких був однаково сумний погляд, а очі немов були змальовані з вічно сумного особи самого художника. Одні відвідувачі виставки, захоплено розглядаючи представлені там експонати, називали автора «генієм примітивізму». Інші розуміюче кивали головами, наче зайвий раз переконуючись в тому, про що давно вже говорив багато хто, вважаючи Ніко Піросмані людиною «не від світу цього». Ну, а хіба нормальний художник став би всім і кожному розповідати про те, що він подумки може спілкуватися зі давно померлими святими, а також про те, що більшість своїх робіт створив не він, а його кисть, яка часто «пише сама»?..

Він виріс в невеликому кахетинському селі Шулавері і, дуже рано втративши батьків і старшого брата, поневірявся по містах у пошуках примарного щастя, яке весь цей час було зайняте кимось іншим. Він жив не просто в бідності, а в страшній убогості, коли простий шматок хліба часом міг здаватися райською їжею. І при цьому, одного разу закохавшись у французьку актрису Маргариту ле Севр, він на всі свої мізерні заощадження купив троянди і засіяв ними бруківку перед її будинком.

Це про нього поет Андрій Вознесенський написав вірші, які Раймонд Паулс поклав на музику, а Алла Пугачова виконала так, що весь Радянський Союз слідом за нею співав: «Жил-был художник один, Домик имел и холсты. Но он актрису любил, Ту, что любила цветы. Он тогда продал свой дом, Продал картины и кров. И на все деньги купил Целое море цветов. Миллион, миллион, Миллион алых роз Из окна, из окна, Из окна видишь ты. Кто влюблён, кто влюблён, Кто влюблён, и всерьёз, Свою жизнь для тебя Превратит в цветы…»

Костянтин Паустовський, вперше побачивши картини Піросмані, згадував: «Матеріалу не було і тому він писав на тому, що завжди було під рукою, — на простій клейонці, знятої зі столика. Клейонки були чорні і білі. Він писав, залишаючи там, де було потрібно, незафарбовані шматки клейонки … Враження від речей, зроблених в такій манері, було незвичайним … «

Сьогодні картини Ніко Піросмані представлені у великих музеях. Колекціонери платять за них великі гроші. І мало кому відомо про те, що помер він від голоду і холоду в підвалі старого будинку на вулиці молоканского (зараз — Піросмані) в Тбілісі. І похований був на Кукійском кладовищі в одній могилі для бідняків.

«…И вся земля ликует, ликует и поёт. И он её рисует, и Маргариту ждёт. Он жизнь любил не скупо, как видно по всему… Но не хватило супа на всей земле ему» (Булат Окуджава).

Всім сьогоднішнім іменинникам дозвольте побажати добра і щастя. А вам, друзі мої, гарного дня. Як завжди, щиро ваш.