Він народився 9 травня 1922 року. Задовго до початку війни, яка спопелила наші міста і села, забравши з собою назавжди мільйони люди, що жили мирним життям до тих пір, поки на їх землю не ступила нога злісного і підступного загарбника. Задовго до 9 травня 1945 року, яке увійшло в історію як День Перемоги. Я в такі збіги не вірю. Я бачу в них символи, знаки згори. Не випадково саме йому, народженому в цей пам'ятний день, судилося все своє свідоме життя оспівувати ні, не війну, як могло здатися комусь, а простих і славних її героїв, що встали на захист рідної землі вже тільки тому, що по-іншому вони собі навіть не мислили.

Перш, ніж потрапити на передову, Булату Окуджаві довелося разом з друзями-старшокласниками довго оббивати поріг тбіліського військкомату, прохаючи старенького воєнкома відправити їх на фронт. А потрапивши під кулі і розриви снарядів, він не просто брав участь в кривавих боях, стріляв у ворога, виносив з-під обстрілу поранених товаришів, сьорбав з алюмінієвого казанка польову баланду, присипану піском, — він немов вбирав в себе весь цей жах і весь цей героїзм, щоб потім протягом десятків років розповідати світові про те, наскільки вона жахлива, війна, придумана ворогами людства. Його пісні звучать майже в 80 радянських фільмах, багато з яких подивилися мільйони людей: і «Пісенька про Арбаті» в «Покровських воротах, і «Ваше благородіе, госпожа удача» в «Білому сонці пустелі», и «Нам нужна одна победа» в картині «Білоруський вокзал». «Одна на всех, мы за ценой не постоим…».

Але найяскравішими стали його пісні про війну.

Він розповідав, що жодної пісні не вигадав. «Я писав про себе, але на історичному матеріалі. Мені було цікаво ставити себе на місце своїх героїв «. Він-то і виконувати свої пісні почав тому, що вони народилися «з кипіння душі». Його душі. Пережила страшну війну, але так і не зуміла пережити біль понесених втрат.

«А мы с тобой, брат, из пехоты.
А летом лучше, чем зимой.
С войной покончили мы счёты…
Бери шинель — пошли домой.
…Что я скажу твоим домашним?
Как встану я перед вдовой?
Неужто клясться днём вчерашним?
Бери шинель — пошли домой…»

Його військові пісні співала вся країна. Його вірші знали напам'ять усі, хто вірив в мужність і героїзм. Під час служби в армії в моєму будбаті не було пісень найулюбленіше пісень Висоцького і Окуджави. Вони брали за душу і ніби вивертали її навиворіт, не дозволяючи брехати, падлючити, зраджувати. Вони робили з нас, простих солдатів на Богом забутому секретному об'єкті, людей … До речі, мало хто пам'ятає, але свій перший офіційний концерт Булат Окуджава дав у Харкові. І про свої враження про нього нам, курсантам механізованої військової харківської «учебки», розповідав старий прапорщик на прізвище Борщик, якому на той пам'ятний концерті пощастило побувати.

Хіба ми могли тоді уявити собі, що пройде час — і нам самим доведеться в рідній Україні на собі відчувати жах тривалої на довгі роки війни, розв'язаної російськими агресорами ?! Хіба ми могли припустити, що увірвалися в нашу країну війська загарбників зруйнують мирні міста і села на Донбасі, анексує Крим, пустять по світу мільйони внутрішніх біженців, віднімуть життя у десятків тисяч наших співвітчизників ?!

«Руки на затворе, голова в тоске,
А душа уже взлетела вроде.
Для чего мы пишем кровью на песке?
Наши письма не нужны природе.
Спите себе, братцы, — всё придёт опять:
Новые родятся командиры,
Новые солдаты будут получать
Вечные казённые квартиры.
Спите себе, братцы, — всё начнётся вновь,
Всё должно в природе повториться:
И слова, и пули, и любовь, и кровь…
Времени не будет помириться».

Всім сьогоднішнім іменинникам дозвольте побажати добра і щастя. Всім нам — мирного неба над головою і мирної процвітаючої України, що звільнилася, нарешті, від загарбників. А вам, друзі мої, ще й хорошого дня.

Як завжди, щиро ваш.