У дитинстві ловив і смажив бичків прямо з кишками, — ведучий шоу «Пекельна кухня» Алекс Якутов

«Зазвичай кухарі „забивають“ руки татуюваннями, щоб люди не бачили їх шрамів та опіків від плити, вогню і ножів»

— Алекс, у вас на тілі досить багато татуювань.

— Зазвичай кухарі «забивають» руки, щоб люди не бачили їх шрамів та опіків від плити, вогню і ножів. Татуювання у мене з'явилися років десять тому. Тоді я знайшов свого майстра, і понеслося…

— У чому ще небезпека роботи шеф-кухаря?

— Зайва вага. У шефів йде нескінченна боротьба з животом, оскільки на роботі постійно щось пробуєш. Іноді випльовуєш, якщо смачно — їси. Коли я опрацьовував піцу, домагаючись гарного результату, то набрав десять кілограмів. І це за два місяці! Тому зараз я в процесі скидання зайвої ваги, а це дуже складно. Дієта — взагалі не про шеф-кухарів. Нам тримати її неможливо, оскільки шеф в ресторані приймає рішення по будь-якій страві — від холодних закусок до десертів. А значить, все це їсть.

— Кілька років тому ви були ведучим на одному з каналів. Але тоді ще без бороди.

— Вона з'явилася у мене під час карантину. Спочатку обіцяв друзям, що як тільки закінчиться локдаун, я її збрию. Але потім настав другий. Карантин для ресторатора — як ніж у серце, і у мене в цей час була легка депресія. Не хотілося нічого. Потім до бороди звик. Коли отримав запрошення стати ведучим «Пекельної кухні», був уже з бородою, і продюсери вирішили, що цей образ не варто міняти.

— В якому ж віці ви приготували свою першу страву?

— У шість років. Я жив на дачі під Маріуполем, ловив бичків і смажив їх на сковорідці. Причому перший час прямо з кишками, потім дізнався, що рибу треба чистити. А в 12 років сам спік торт. Мама в той час лежала в лікарні на збереженні. Я зробив шарлотку з яблуками, використовуючи рецепт, записаний у старій маминій кухарській книзі. Шарлотка вийшла у мене напрочуд смачною! І вже на наступний рік, братові на день народження, я приготував «пташине молоко». Мені подобалося готувати, але я не розумів, куди можна йти вчитися. Наша сім'я жила в Маріуполі, справа йшла до розпаду Радянського Союзу. У місті було кухарське училище, його називали «бурса». Але вступати туди було якось несолідно. Ми жили на море, і, звичайно, як всі маріупольські хлопчики, я мріяв стати капітаном корабля. З Одесою не склалося, і «по знайомству» я поступив до Якутського командного річкового училища.

«З 500 осіб, що поступили на наш курс, до випуску дійшли лише 20»

— Скільки вам тоді було років?

— 14. Я рано став самостійним, але пройшов хорошу школу життя. Доводилося весь час вести себе як дорослий.

— Був булінг?

— Божевільний! Я виявився єдиним студентом з України, і мене називали хохлом. Але я завжди був спортивним і міг постояти за себе. Насправді були жорсткі ситуації. З 500 осіб, що поступили на наш курс, до випуску дійшли лише 20. Багато хто просто не витримували пресингу. Я провчився всі п'ять років, хоча під кінець вже розумів, що це не моє. Все-таки дитяче захоплення кулінарією давало про себе знати. І на судні мені було набагато цікавіше те, що відбувалося на камбузі, а не у машинному відділенні. Тому моя перша робота вже не була пов'язана з морем.

Читайте також: Неймовірні пиріжки з вишнями: простий рецепт від Ектора Хіменеса-Браво

— Ким же ви влаштувалися?

— Вантажником на м'ясокомбінаті. Потім перейшов на готувальника фаршу: повністю робив фарш на сосиски й ковбасу. Це був мій перший «м'ясний» досвід. Потім мене переманили у приватне підприємство вже як фахівця. Платили добре, я міг запросто за тиждень заробити собі на хорошу шкіряну куртку. До речі, мій перший ресторан теж був у Якутську, куди я влаштувався помічником кухаря.

— Але врешті-решт вирішили повернутися в Україну.

— Мене весь час тягнуло додому. Хоча після навчання у кулінарній школі в Італії міг там залишитися, отримувати дуже хороші гроші та працювати у мішленівському ресторані. Але мені завжди здавалося, що це буде якось нечесно стосовно України. І ніколи не пошкодував про те, що залишився тут. Хотілося розвивати українську кухню, привносячи в неї щось нове.

«Ресторан — пекло і рай одночасно»

— Ви були шанувальником Гордона Рамзі зі знаменитої «Пекельної кухні»?

— Звичайно! Для мене цей проєкт немов другий ресторан. Я ставлюся до «Пекельної кухні» не як до передачі, а як до свого дітища. У нас немає прописаних сценаріїв, поводжусь абсолютно природно. Навіть всі кастинги на реаліті проводив особисто. Вважаю, що кухня і медицина дуже схожі. Лікар виписує рецепт, а я годую гостя. Від кожного з нас залежить здоров'я людей. Ресторан — це пекло і рай одночасно, і я кайфую від того, що роблю.

— Що було найскладнішим під час зйомок?

— Напевно, звикнути до того, що за тобою постійно стежить величезна кількість камер. На майданчику їх було 50! Я розумів, що не можу нікого підвести, навіть коли стало важко. Під час зйомок найпершої серії я захворів. Ми працювали на вулиці, я сильно кричав, перенапружував зв'язки, і у мене почався ларингіт. На наступний день голос сів повністю. Перші серії просто хрипів. Ми виходили на вулицю при температурі 2−3 градуси, а я в одному кітелі. Увечері у мене знову піднімалася температура, а вранці треба було на зйомку. Перші два тижні виявилися особливо важкими, але зупинити процес було вже неможливо. До того ж навколо всі стали хворіти на коронавірус, я постійно здавав тести. Крім майданчика намагався ні з ким не спілкуватися. У мій вагончик на зйомках відвідувачі заходили, надівши дві маски, щоб мене не заразити. І я так і не захворів.

Читайте також: Цибуля та трохи вина: Тетяна Мокріді розповіла секрет приготування «супу французьких бідняків»

— Переможець проєкту вже працює у вашому ресторані?

— Це поки не можна розголошувати. Але, повірте, у нас вийшов дуже крутий сезон. Я взяв кількох аматорів і радий, що не помилився з вибором, помітивши у них любов до їжі. До фіналу вони виявилися навіть сильніше деяких професіоналів.

— До речі, ви реалізували свою юнацьку мрію?

— Купити яхту і стати капітаном? Ні. Знаєте, я давно вже «наївся» моря. Тепер мене більше приваблюють сухопутні подорожі. Нещодавно проїхав три з половиною тисячі кілометрів по Італії, за 12 днів подолавши центральну і північну її частини. Для мене відпочинок — просто стояти і готувати для друзів, коли дивишся на вогонь, смажиш, нарізаєш і передаєш свою енергію. Я кайфую від того, що роблю.

Рецепт веганского борщу з запеченими томатами

Потрібно взяти одну селеру, дві морквини, 2 цибулини, по 3 столові ложки рослинної та оливкової олії, 2 зубчики часнику, 2 буряки, один болгарський перець, кілограм помідорів, цедру одного лимона, 300 грамів томатів черрі, 2 картоплини, по чайній ложці солі та цукру.

Наріжте смужками одну моркву, цибулину і ¼ кореня селери. Обсмажте все на сухій сковороді до темного кольору. Покладіть інгредієнти у воду. Варіть овочевий бульйон 1,5−2 години на маленькому вогні. Візьміть сотейник. Налийте в нього рослинну та оливкову олію. Наріжте часник і другу цибулину соломкою. Поріжте соломкою другу морквину, два буряки й залишки кореня селери. Додайте цукор і сіль. Обсмажуйте на маленькому вогні, але не до повної готовності. Наріжте соломкою болгарський перець. Закиньте в сотейник. Помідори подрібніть блендером і пропустіть через сито. Покладіть в сотейник і додайте цедру лимона. В овочевому бульйоні зваріть картоплину, нарізану соломкою. Засмажку додайте до бульйону. Доведіть до смаку сіллю і перцем. Томати черрі покладіть у миску, окропивши оливковою олією. Поставте в розігріту до 200 градусів духовку на 15 хвилин. Візьміть глибоку тарілку. Поріжте в неї зелень і викладіть черрі. Налийте овочевий борщ.

Нагадаємо, раніше Алекс Якутов поділився з «ФАКТАМИ» рецептом смачного ягідного лимонаду, який втамовує спрагу в літню спеку і заряджає енергією на цілий день.

Фото: Новий канал

Читайте нас у Facebook

Зробіть «ФАКТИ»
обраним джерелом
у Google News