«На 20-му тижні вагітності лікарі мені порадили позбутися обох дітей»: складне внутрішньоутробне втручання врятувало життя близнюків
Ми розмовляємо з Тетяною, поки малюки бавляться на дитячому майданчику. Ярославу й Івану вже 2 роки і 9 місяців. Вони веселі, здорові, кмітливі. А на всіх сімейних фото хлопчики усміхнені. Важко повірити, що ще до народження у них були такі серйозні проблеми, які могли коштувати дітям життя.
— Коли я завагітніла, звичайно ж, звернулася до жіночої консультації, де мені зробили ультразвукове дослідження, — згадує Тетяна. — Спочатку лікар почув одне серцебиття, а потім здивував здогадкою: «Здається, у вас двійня! Чую два сердечка!» Це було несподівано, але ми з чоловіком зраділи. Вагітність протікала нормально, перший скринінг показав, що у дітей все добре. А от під час другого спеціалістка з УЗД раптом повідомила: «У одного плода немає нирок! Та й з другим щось не так. Вам краще цих дітей прибрати, бо немає жодного здорового». Уявляєте, так і сказала: «Прибрати». До того ж повідомила, що через півроку можна буде знову завагітніти, щоб народити здорову дитину.
— Ви запанікували?
— Я була в шоці. На УЗД пішла сама, бо приводу для тривоги не було. А після всього сказаного викликала чоловіка, бо не могла впоратися з думками, не розуміла, що нам робити. Віктор мене трохи заспокоїв, і наступного дня ми вже домовились про консультацію в інших лікарів.
— Але проблема з дітьми дійсно була?
— Так. У них виник так званий синдром міжблизнюкового перетікання. Раніше я про це ніколи не чула. На УЗД помітно, що одна дитина менша за другу. Причина, як пояснили лікарі, в тому, що близнюки пов’язані між собою кровоносними судинами, а в якийсь момент кров починає постачатися нерівномірно. Тож страждають обоє.
— І вам запропонували зробити операцію внутрішньоутробно…
— Так. Виявляється, в Україні є лише один пологовий будинок — «Лелека», де можуть допомогти в такому випадку, як у нас. Так ми познайомилися з чудовими спеціалістами — Яною Олександрівною Гончаровою та Олексієм Івановичем Соловйовим. Вони виконали мені складне втручання. Йдучи на нього, ми розуміли, що ризик втратити дітей все ще залишається, лікарі цього не приховували. Існує статистика: зберегти життя обох дітей завдяки операції вдається у 70 відсотках випадків, однієї дитини — у 80 відсотках. Ми з чоловіком вирішили боротися за обох синочків.
— Внутрішньоутробна (фетальна) хірургія почала розвиватися в Україні близько десяти років тому, і наші спеціалісти — Олексій Соловйов, Яна Гончарова, професор Ірина Судома — стали першими, кому вдалося успішно її впровадити, — говорить генеральний директор пологового будинку «Лелека» Валерій Зукін. — За цей час виконано близько 150 втручань з приводу синдрому міжблизнюкового перетікання. Цього замало. Цифри не можна назвати обнадійливими: в Україні, за приблизними підрахунками, цей синдром виникає щороку у 250—300 жінок, які виношують багатоплідну вагітність. Майже всі вони лишаються без допомоги. Лікарі жіночих консультацій часто не знають, як вчасно діагностувати синдром, не можуть підказати майбутнім батькам, куди можна звернутися.
Читайте також: «Мені сказали: зайвих дітей треба видалити. Двох. А краще трьох», — попри поради лікарів, подружжя з Прикарпаття зважилось народити четверню
Більшість тих, кому ми допомогли, розшукали нас через Інтернет. Фетальна хірургія — високотехнологічна галузь медицини, але в світі вона стрімко розвивається. А у нас в країні намагаються відповісти на парадоксальні питання: «Яка ціна людського життя?», «Що краще — рятувати того, хто ще не народився, чекати його неминучої загибелі чи переривати вагітність?» Ми на ці питання вже відповіли. Історії таких сімей, як та, про яку йдеться в цьому матеріалі, врятовані життя цих хлопчиків — це і є відповідь.
«Малюки народилися з різницею у вазі лише 100 грамів»
Тетяна не може забути не тільки розмову з лікаркою районної жіночої консультації, яка щиро радила перервати вагітність, а ще й листування з нею.
— Коли нам підтвердили діагноз фетофетальний синдром другого ступеня і розповіли про досить високі шанси врятувати дітей, я написала про це лікарці, — продовжує Тетяна. — Думала, що вона за мене порадіє. Вона ж знала, що в мене негативний резус і наступна вагітність може бути проблематичною. Але у відповідь я отримала таку sms зі словами «підтримки»: «Я б на вашому місці не витрачала даремно кошти й нерви. Гроші великі, а нічого доброго з цього не буде». Більше я з нею не спілкувалась.
— Ви легко перенесли втручання?
— Воно практично безболісне. А лікарі оточили мене увагою, підтримували хороший настрій, всі їхні дії вселяли впевненість в тому, що вони професіонали і виконають операцію якнайкраще. Після втручання я ще два тижні була під наглядом, а потім мене відпустили додому.
— Серйозних проблем у другій половині вагітності вже не було?
— Ні. Хоча кожні два тижні Олексій Соловйов робив мені УЗД, щоб не пропустити момент, якщо раптом з’явиться ускладнення. Я ж за порадою лікаря слухала класичну музику, читала, розмальовувала картини за номерами. Деякі вийшли дуже гарні. Вони і зараз висять у нас в будинку. Не дають забути про мою складну, але щасливу вагітність.
— Вам зробили кесарів розтин?
— Так. На 36-му тижні вагітності. На світ з’явилися наші хлопчики.
— Між ними була велика різниця у вазі?
— Лише 100 грамів! Слабшому синочку, який важив 2 кілограми 300 грамів, дали сильне ім’я — Іван. Другого назвали Ярославом. Але особливої різниці між ними з самого початку не було. Завдяки вчасно зробленому внутрішньоутробному втручанню діти швидко вирівнялись і на їхньому здоров’ї ситуація не позначилась. Я сама реабілітолог, володію різними техніками масажу. Тому діти в нас з народження звикли до таких маніпуляцій. Але зараз підросли й протестують.
Хоча одну процедуру я продовжую виконувати щодня — масаж ніжок. На стопі багато біологічно активних точок, які корисно масажувати і дітям, і дорослим.
«Під час операції знаходимо судинки, через які кров перетікає від однієї дитини до іншої, і „заварюємо“ їх»
Як Тетяні виконували внутрішньоутробне втручання? Про це я попросила розповісти завідувачку відділом материнсько-плодової медицини пологового будинку «Лелека» Яну Гончарову.
— Виконуємо ендоскопічну операцію під контролем ультразвуку, — пояснює Яна Олександрівна. - На плаценті робимо маленький розріз під місцевим знеболюванням, жінка цього практично не відчуває. Через нього вводимо спеціальну тоненьку голочку, потім трохи більший в діаметрі інструмент з відеокамерою на кінці. Нам треба знайти на плаценті спільні судинки, через які кров перетікає від однієї дитини до другої, і «заварити» їх, тобто зробити лазерну коагуляцію. Однояйцеві близнюки часто мають спільну плаценту. Через не відомі до кінця причини один отримує надлишок крові, а у другого утворюється її дефіцит. Те й інше погано, бо становить небезпеку для обох діток.
— Коли ви виконуєте маніпуляції, діти це відчувають?
— Звісно. Необхідна точність рухів. Крім того, немає жінок з однаковою архітектонікою судин. Це так само, як немає людей з однаковими лініями долоні. Але особливості кожного випадку стають для нас помітними, коли ми вже увійшли в середину матки. Отже рішення іноді доводиться приймати дуже швидко.
Читайте також: «На місці однієї легені у Маші були печінка, шлунок, нирка. Лікарі дали доньці шанс»
— Що відбувається, коли ви «заварили» судинки, через які йшло перетікання крові?
— Фактично у кожного малюка з’являється своя плацента, свій кровоплин. Якщо ми вчасно і правильно все зробили, синдром не прогресує або ситуація покращується. До речі, вага тут не є основним показником.
— Чи бувають випадки, коли без операції можна обійтись?
— Якщо йдеться про синдром перетікання, все залежить від його виразності. Іноді все складається на краще і втручання не потрібне. У будь-якому випадку треба ретельно наглядати, чи не погіршується ситуація. До речі, діагноз не рідкісний: така ситуація трапляється в однієї з десяти вагітних жінок, які чекають на монохоріальну двійню. Якщо ми бачимо, що стан дітей погіршується, то врятувати їх може тільки внутрішньоутробна операція.
— Які ще операції в світі навчилися робити внутрішньоутробно?
— До станів, що можуть потребувати проведення втручання внутрішньоутробно, можна віднести виразну анемію плода, багатоводдя або маловоддя. Такі втручання виконують і у нас. В країнах з високорозвиненою медициною вже можуть усувати деякі вади серця та інших органів у плода. У нас поки що цього не роблять. Але, сподіваємось, з часом подібні технології будуть застосовуватися і в Україні. Хочу підкреслити важливу річ: «Конвенція про права дитини» гарантує дітям право на отримання медичної допомоги. Адже в сучасному сприйнятті плод — це ще не народжена дитина, а отже людина. Долю своїх ще не народжених дітей вирішують батьки. Завдання ж лікарів — при бажанні батьків спробувати допомогти тим дітям, які мають шанс на життя. Ми намагаємося це робити завдяки своїм знанням, вмінням і розумінню цінності кожного життя. Хотілося б, щоб тих, хто цінує життя навіть ненародженої дитини, ставало все більше.
Раніше «Факти» розповідали історію сумчанки Наталі Гарської, у якої на восьмому місяці вагітності виявили онкозахворювання. Зовдяки зусиллям лікарів Наталя народила здорову донечку та проходить лікування від лімфоми Ходжкіна.
Фото з сімейного альбому
2619Читайте нас у Facebook
