В одній далекій країні люди так сильно вірили в провидіння, що у них був такий звичай: кожному засудженому на смерть перед стратою пропонувалося тягнути жереб. Він так і називався — «жереб долі». У мішечок опускали два листочки зі словами — «Життя» та «Смерть». Якщо засуджений витягав перший листок, його милували. Якщо другий — вирок тут же виконували. Таким чином, у кожного засудженого до останнього моменту залишалася надія на порятунок, а судді мали додатковий голос «з неба» за або проти ухваленого ними рішення.

Так сталося, що один чоловік відкрив свою справу і став потроху процвітати. Але разом із успіхом, як це часто буває, з'явилися недоброзичливці. Вони наклепом домоглися спочатку арешту чоловіка, а потім і винесення йому смертельного вироку. Знаючи про те, що засуджений завжди має шанс на порятунок, ці лиходії обманом викрали з мішечка листок з написом «Життя» і додали другий листочок з написом «Смерть». Таким чином вороги не залишили людині жодного шансу на порятунок — який листочок він би не витягнув, на нього чекав смертельний вирок.

Але в чоловіка були й друзі. Вони дізналися про підступ ворогів і змогли попередити засудженого про те, що в мішечку на нього чекають два «смертельні» вироки. Друзі радили розповісти про це суддям та наполягти на перевірці мішечка з жеребом. Як не дивно, засуджений зрадів цій звістці, попросив нікому нічого не розповідати і повідомив, що саме це його і врятує. Друзі вже вирішили, що він перед стратою втратив розум, але сперечатися не стали.

А наступного ранку наш герой витягнув «жереб долі» — і був відпущений на волю. І друзі, і вороги, знаючи про два смертельні вироки в мішечку, дивувалися: як він зміг вийти з такого, здавалося б, абсолютно безвихідного становища? А чоловік вчинив ось як: витягнувши листок з мішечка, він, не читаючи, одразу ж проковтнув його. У суддів не залишалося іншого вибору, як подивитися, який же листок залишився в мішечку. А оскільки на листку, що залишився, було написано слово «Смерть», то офіційно визнали, що людина витягла листок зі словом «Життя».

Нехай це навіть може здатися комусь безглуздим і неможливим, але в мене все сильнішим стає відчуття: ворог, який підготував нам пастку без, на перший погляд, жодного шансу на порятунок, буде посоромлений на очах усього світу. Україна встоїть. І у нерівній боротьбі переможе. І відродиться із попелу. Як фенікс. Птах, який став символом нашого фарфорового музею, у відкриття якого я продовжую вірити.

Усім сьогоднішнім іменинникам дозвольте побажати добра та щастя. А вам, друзі мої, доброго дня. Як завжди, щиро ваш.