Перси переконані, що музика існує серед людей як божественний дух. І, щиро в це вірячи, переказують одну із давніх перських легенд. Колись давно Музика була прекрасною небесною дівою, яка жила серед богів. Вона була вродлива, ніжна і недоступна для простих смертних. Але якось побачила вона юнака, такого ж прекрасного і юного, як вона сама. Полюбила Музика людину, спустилася до нього з висоти і стала його дружиною.

Дізнавшись про це, боги розгнівалися і послали їй услід такий сильний вітер, що він розвіяв тіло Музики повітрям і розніс у найвіддаленіші куточки світу. «Але душа її не загинула, — йдеться у легенді. — Душа її, як і раніше, любить, страждає, радіє і сумує. Вона досі живе у вухах та серцях людей…»

Красива легенда, чи не так? Згадав її днями, коли син Дмитро, присутній на музейних екскурсіях, які я почав потихеньку проводити для близьких друзів, вирішив подарувати мені вказівку. Та не просту, а чарівну. У сенсі слова. Паличку професора Дамблдора, директора Гоґвортсу, з історії про Гаррі Поттера. Унікальність цієї палички я відчув, торкнувшись нею одного з болотяних птахів з колекції іспанського скульптора Балестера, рідкісна серія яких представлена у 4-му залі нашого музею фарфорових фігур. Під впливом цієї чудо-палички композиція (та сама, що явила мені голос порцеляни під випадково спрямованими на неї струменями води) раптом знову подала голос. Чистий, тонкий, гарний. Дуже схожий на дзвін. Втім, послухайте самі… Душа Музики продовжує жити.

І у фарфорі, виявляється, зокрема.

Всім сьогоднішнім іменинникам дозвольте побажати добра та щастя. А вам, друзі мої, доброго дня. Як завжди, щиро ваш.