- 19:45 Недостатньо: український боєць пояснив, чого бракує ЗСУ, щоб спинити ворога під Покровськом
- 19:44 Дитина з Києва загинула на популярному гірськолижному курорті в Карпатах
- 19:15 На передовій помічено небезпечну техніку з КНДР, якій ЗСУ майже нічого протиставити
- 19:07 Тельцям — «Закохані», Левам — «Блазень», Дівам — «Помірність»: передбачення за картами Таро на 9 січня
- 18:32 Ініціатива Порошенка вигнати ексрегіоналів з ВР може привести до втрати й ним статусу: що мали на увазі ЗМІ
- 18:32 Частково мобілізований: відомий музикант вразив заявою
- 18:11 Роботодавцям хочуть дозволити переглядати листування підлеглих у робочий час
- 17:52 Росіяни завдали авіаудару по Запоріжжю: багато загиблих і поранених
- 17:47 Розбудіть орхідею часником: всього два компоненти і окріп змусять буйно цвісти найвибагливіших красунь
- 17:23 Жодна з воюючих сторін не має переваги в Чорному морі, — командувач ВМС Естонії
- 16:55 «Люблю тебе»: Катерина Бужинська вразила чуттєвим зверненням
- 16:31 Буде гірше або вдвічі дорожче: найближчими днями в Україні подорожчає шоколад
Країна: Іспанія
Мануфактура: Lladro
Рік створення: 2008
Скульптор Ernest Massuet
Розмір: 22×27 cm
Із експозиції «Shvets Museum»
У далекій Індонезії мені на початку 1990-х довелося побувати кілька разів. І запам'яталася ця екзотична країна не лише своєю неповторною природою та безліччю виробів ручної роботи з червоного дерева та крапельного срібла, які я з тих поїздок привіз до Києва. А ще й надзвичайно цікавими людьми, з якими пощастило зустрітися у Джакарті та на острові Балі. Одним із таких прекрасних співрозмовників виявився молодий перекладач. Розповідь про його дочку досі згадую щоразу, коли чую вираз «Устами немовляти промовляє істина».
Якось Джессіка (а доньку перекладача звали саме так) повернулася зі школи, світячися від радості. Випитавши у дівчинки, що стало причиною, батько почув наступне. На уроці вчитель запропонував дітям скласти список семи див світу. А потім спитав, хто готовий свій варіант озвучити перед класом.
Встаючи, учні один за одним перераховували практично одні й ті самі відомі всім за книгами та телепередачами дива:
- Тадж Махал! Єгипетські піраміди! Велика кітайська стіна!..
Помітивши, що Джессіка не бере участі в цьому своєрідному конкурсі, вчитель запитав, чи не хоче вона прочитати перед класом свій список див:
- Хочу, — зніяковіло відповіла дівчинка. — Тільки мені здається, що це не зовсім те, чого ви від мене чекаєте. Мої друзі називали тут чудові місця, де нікому з нас бувати не доводилося. А, може, й зовсім не вдасться побувати. Ось чому до свого списку я вирішила включити чудеса, які, як мені здається, багато в чому залежать від нас самих. Це — можливість бачити, чути, говорити. А ще — думати та робити вчинки. А ще — допомагати іншим і… любити.
Весь клас довго мовчав. Мовчав і вчитель, задумливо дивлячись у вікно на безкрайній океан, неподалік якого була будівля цієї старої школи.
- Може, я щось зробила не так? — несміливо запитала Джесіка.
- Так, дитино моє, все так, — відповів учитель, погладив голову дівчинки рукою.
Розповідаючи про це, батько Джессі сором'язливо відвів очі, в яких з'явилися сльози. Сльози гордості за свою дитину. Як я його розумів…
Усім сьогоднішнім іменинникам дозвольте побажати добра та щастя. А вам, друзі мої, доброго дня. Як завжди, щиро ваш.
вологість:
тиск:
вітер: