Третій Святвечір під кінець новорічно-різдвяних свят: народні звичаї, обряди і прикмети, пов’язані з Водохрещею

Одне з величних християнських слов’янських свят — Водохре́ща, яке присвячується Хрещенню Господньому і відзначають його під кінець Святок (цикл зимових різдвяно-новорічних свят). Водохреща християни східного обряду відзначають 19 січня. Напередодні, у Водохресний святвечір, який ще називали Голодна кутя або Голодний вечір, проводились обряди, пов’язані з освяченням води. У цей період припинялися багаті застілля, а готувалися до посту, варили прісну кутю без масла і сиру. На Водохреща освячували водойми, купалися в ополонці та поступово розпочинали підготовку до зимового весільного сезону.

На Водохреща люди згадують про хрещення Іваном Хрестителем Ісуса в річці Йордані (на переправі «Віфавара»). Під час хрещення Ісуса сталася подія Богоявлення, коли Христос об'являє себе Месією і Спасителем.

Свято Водохреща відоме цікавими народними традиціями, з яких можна виділити основну — освячення водоймищ та пірнання в річку чи озеро з освяченою водою. З якими звичаями на Водохреща були знайомі наші пращури, розповіла «ФАКТАМ» етнографиня, завідувачка наукового відділу виставкової роботи Національного музею народної архітектури та побуту України (Пирогово) Олена Громова.

Що це за свято — Водохреща

- Водохреща одне з найдавніших християнських свят, відомих з часів апостолів, — розказує Олена Громова. — Свято прийшло до нас із запровадженням християнства. Ісус Христос в тридцять років прийняв хрещення на річці Йордан від Іоана Предтечі, якого називають Іоаном Хрестителем. Ісус Христос похрестився і показав, що не вищий за людей. За біблійними переказами, під час цього процесу, коли Син Божий виходив із води, небеса розкрилися, і на плече Його опустився голуб — Святий Дух і вказав, що Ісус — це Син Божий. Тому свято називають ще Богоявленням. Звідси й прийшла традиція хрещення у воді. Після Хрещення Ісус освятив воду річки Йордан, а обрядом показав, що всі рівні перед Богом.

У християнських конфесіях церква згадує подію з життя Ісуса Христа датою 6 січня. За григоріанським календарем Водохреще припадає на 19 січня. Свято Водохреща, або Богоявлення, показує: справжній день не той, у який Христос народився, а той, у який він хрестився й освятив воду. Спаситель започаткував Таїнство водохрещення — одне із семи головних церковних таїнств, через яке людина ніби наново народжується. У водохресний Святвечір у храмах проводять чин водоосвячення (освячення води також відбувається і у інші значні церковні свята).

Крім традиційної назви велике свято різдвяно-новорічного циклу Водохреще відоме ще як Хрещення Господнє, Водохреща, Водохрище, Водохрища, Водохрестя, Водосвяття, Водохрещі, Йордан, Єрдань, Ордан.

Традиції святкування Водохреща

Більшість водохресних обрядів мала очисний характер, тому напередодні хазяйки ретельно мили хати і вимітали сміття. Здавна виконували два обряди освячення води: напередодні Водохреща, у Водохресний вечір — всередині церкви, та на водоймі в день Водохреща.

Увечері 18 січня народ йшов до церкви, а після церковної служби переходили до водосвяття. Вся сім’я повинна була попити освяченої води, нею окропляли худобу, будинок. Всю воду цього дня вважали святою, та саме «вечірня вода» була найсильнішою. Тому віряни намагались скупатись в ополонці уже ввечері напередодні Водохреща — із першою зіркою. Напередодні Водохреща дотримувалися суворого посту. Це був Третій Святвечір і Голодна кутя. За вечерею їли кутю, виставляли узвар, вівсяний кисіль, пісні голубці, вареники і тушковану капусту, тощо. До вечері сідали, як кожен з родини вип’є по ложці свяченої води. Після вечері виконували обряд: всі ложки клали в миску, а зверху — хлібину, щоб діждати врожаю. А після вечері діти «проганяли кутю», на подвір’ї били палицями об кут хати, приказуючи: «Тікай, кутя, із покуття, а узвар — іди на базар, паляниці, лишайтеся на полиці, а Дідух — на теплий дух, щоб покинути кожух!» Господар дому після вечері виходив з кутею на двір і «кликав мороз»: «Морозе, морозе, йди до нас вечеряти, та не морозь наших коней, биків, курей, свиней, жита і пшениці!».

В народі вірили, що свічка, яку приносили разом зі святою водою зі служби у Водохресний святвечір, захищає від нечистої сили. Цілющу воду можна також набирати зі звичайного джерела, адже, за переказами, у ніч на Водохрещу вона отримує оздоровлюючі якості і не втрачає їх впродовж року. Під образами в кожній хаті тримали пляшечку з йорданською водою. Вважалося, що срібний хрест у воді допомагав іонізувати її і тому вона не «застоюється», залишається довгий час придатною до вжитку. Вода, освячена на Голодну кутю, вважається найсильнішою. І люди намагалися зробити її запаси, принести в дім, щоб все покропити. Хтось робив це звечора, а хтось — наступного дня, 19 січня, після ранкової служби і обряду освячення води. А дівчата поспішали її набрати і якнайшвидше повернутися додому, бо котра першою добіжить, та й першою заміж вийде.

Символічним на свято було «спалювання зими» — винесеного з хати Дідуха. Як не спалили Дідуха на Голодну кутю, то робили це 19 січня, тільки попіл висипали на лід, воду або на город (щоб огірки родили). А жінки, наприклад, вірили в магічні якості попелу з печі: як потрусити ним в кутку біля печі, то чоловік буде щедрим до тещі. Збирали також водохресний сніг, а воду з нього зберігали і використовували від хвороб, також додавали в їжу коням, куркам, щоб були здорові.

На Водохресний святвечір, після обряду водосвяття наступає остання ніч для проведення святочних ворожінь. У цей день ворожили на урожай, а дівчата гадали на майбутнє, на заміжжя, на судженого. Востаннє колядують (а в західних регіонах щедрують), подекуди зберігається звичай співати господарю оселі величальні пісні. У відповідь на щедре побажання всього найкращого, хазяїн дому обдаровує співців грішми. А хлопці щедрують під вікнами дівчат, хто на виданні. Дівчата робили привороти, пов’язані з водою і снігом, тому що вважали їх наділеними чудодійною силою.

Наприклад, для ворожіння брали стрічки і хліб. Їх клали у чистий горщик, ящичок або таз. Із зав'язаними очима треба потягнути перше, що попадеться. Якщо стрічка — скоро чекай сватів, якщо хліб — весілля буде, але не цього року. Сірники допомагали прояснити стосунки між дівчиною і хлопцем. Для цього треба взяти коробку сірників, в нього з різних боків вставити сірники й підпалити. Якщо вони схилялися один до одного, то молодь буде разом. Сірники розійшлися — пара розпадеться.

- 19 січня перед сніданком спочатку всі члени родини робили ковток святої води, — продовжує Олена Громова. — Батько наливав у миску свячену воду, дівчата клали туди срібні монети, коралове намисто, могли додати пучок калини і умивались, щоб бути гарними і рум’яними. Свячена вода набувала магічних властивостей, за її допомогою відганяли злих духів, дарували одужання, тому господарі кропили водою все кругом себе: сім’ю, оселю з меблями, стайні, малювали хрести на стінах, вікнах, дверях. У західних та подекуди в центральних регіонах на шибки вікон вивішували сплетені з соломи хрестики, а на західній Україні ліпили хрестики з воску і опускали в пляшки, банки зі свяченою водою.

У свято дітей умивали з ополонки, примовляючи: «щоб очі добре бачили, вуха добре чули гарні новини, а голова була мудрою». Після обіду дівчата теж могли прямувати до річки, щоб умитися йорданською водою — «на вроду та здоров’я». Господарі могли і коней вигнати на річку чи озеро напоїти, щоб «хвороби не боялися та були міцними».

Водохрещу святкують з давніх давен (обряди купання, обливання, збирання роси дуже древні). В дохристиянські часи наші предки під час свят перевдягалися, надягали маски і потім купалися, щоб змити свої гріхи. А уже в період християнства цей звичай перетворився на входження в Йорданську купель. Освячення води проводили і на водоймах у спеціально пробитих ополонках, які називають «йордань». Раніше морози були кріпкі і на річках, озерах, біля відкритих джерел напередодні Водохрещі вирубували великий хрест з льоду, або декілька чоловіків вручну вирізали його пилами, обливали червоною фарбою або буряковим квасом. З льоду зводили і престол, робили арку з ялинкових чи соснових гілок — «царські врата». Під червоним хрестом у ямці розміщали грона калини, заливали їх і заморожували, а поруч заливали червоний сік і у канавки.

На березі біля льодового хреста проводили святкове богослужіння, потім священник занурював в річкову воду (в ополонку, йордань) срібний хрест, і вода вважалася освяченою. Її можна було набирати. Під час освячення води випускали голубів — наче повторювали появу Святого Духу в момент хрещення Ісуса. Освячували воду і вогнем, опускаючи в неї палаючі свічки-Трійці (віряни готували їх з воску ще до Богоявлення), а могли поєднувати свічки у потрійному підсвічнику, освячуючи їх біля водойми, і потім несли додому.

Вважалось, що дитина, охрещена 19 січня, стане дуже щасливою. За народними віруваннями, коли священник опускає хрест у ополонку, з річки вистрибує нечиста сила і гуляє до тої пори, поки якась жінка не випере в річці білизну (і з 19 січня протягом тижня заборонялося полоскати на річці білизну). Господині не квапилися повертати нечисту силу у воду — хай побільше її загине від сильних морозів.

Традиції купання на Водохреща

Купання у водоймах на Водохреще не було популярним на українських етнічних землях. Максимум, що люди могли на свято, так умитися або обережно ввійти в ополонку, швидко вискочити і одягтися, щоб не застудитися. Масових купань не відбувалось. Як свідчать дослідники звичаїв, в деяких місцях в студену воду стрибали лише відчайдухи. Ця традиція знайшла продовження і особливо поширилася у ХХ —ХХІ ст. За свідченнями етнознавців, занурювалися в йорданську ополонку в центральних та східних областях України, і це були найсміливіші чоловіки й парубки, які, згідно з народними уявленнями, так надовго заряджались здоров’ям. Науковці фіксували купання в ополонці також на Волині, Поділлі, Середньому Подніпров’ї, Закарпатті та Буковині.

Обряди різнилися залежно від набутих традицій на тій чи іншій території. Наприклад, занурення у крижану воду доповнювалось частуванням біля водойми, вживанням алкоголю. Але церковники не схвалювали такий публічний прояв релігійності, бо це означало нехтувати своїм життям і здоров'ям, а від Бога наче вимагати чуда.

Спеціалісти ж радять не ризикувати і дотримуватися деяких правил безпеки: не занурюватися у воду вагітним, людям літнім, з хронічними хворобами (особливо, з хворим серцем та легенями), дітям до 6 років, і перед пірнанням у купель треба порадитись з лікарем. Занурюватись слід в облаштованих купальнях і під наглядом медиків та рятувальників, не пірнати з головою, заходити у воду поступово і перебувати там не більше 10 секунд. Перед купанням треба зробити розминку, не вживати алкоголь. Після виходу з води слід обтертися гарно рушником та вдягтися в суху одежу, випити чаю.

Традиційні розваги на Водохреща

- На Водохрещу з давніх часів веселились, — продовжує Олена Громова. — Зими в минулому були сніжними, тож запрягали коней і гучно гуляли, а в західних областях каталися на санях-гринджо́лах. А ще місцями влаштовували парубоцькі бої, коли мірялися силами ватаги з одного села (чи з сусідніх поселень). Сторони поводились дуже толерантно, а призом переможцям служив «Водохрещенський орден» — хрест біля йорданської купелі. Його переносили кудись в інше місце, і там він стояв ще деякий час.

Ще одна з традицій Водохрещі — вчиняти стрілянину пустими патронами, що ставило крапку в Святках. Після освячення води селяни з мисливською зброєю «розстрілювали Коляду», щоб так прискорити прихід весни, бо «Тріщи-не тріщи, а вже минають Водохрещі».

Під час застілля селяни могли співати пісень, вітали і колядників, які виконували «Ой, на річці на Йордані золотий хрест вишиваний. Злетілися Ангелоньки, взяли Христа на крилоньки, понесли Го до церковці, поставили на престолці»… В колядках величали також і господарів: «Гей, пане господарю, щасти, Боже, з Йорданом, і з водицею, і з царицею, з усім домом, з усім добром, і з синами-соколами, і з дочками-чічками».

Обряди на Водохреща

Після Водохреща розпочиналась пора весіль, тому 19 січня проводили обряд вибору наречених. Вбрана в кращі одежі молодь на водосвяття і святкову службу з’їжджалася звідусіль із сусідніх сіл. Під час служби хлопці і дівчата, які планували створити сім’ю, приглядались один до одного, а оглядини проводили вже після обіду. Дівчата ставали в один або кілька рядів недалеко від ополонки або біля церковної огорожі, а хлопці ходили між ними. Окрім хлопців, «розглядали» дівчат і їх батьки. Після Водохрещі могли свататися і одружуватися — наставав весільний сезон, тому щедрівки мали більше весільний зміст: «Пливла Катруся по бистрій ріці в Дунай, Дунай-море. За нею батенько над бережком. Подай, Катрусенько, білу рученьку. Ручки не даю, бо ще пливу в Дунай, Дунай… Пливла Катрусенька бистрою водою в Дунай, Дунай, а за нею маленький до береженька. Подай, Катрусю, білую рученьку в Дунаю. Ручку подала, сама випливла з Дунаю, з Дунаю-море…»

В Святки весь час загадували на здоров’я і виконували деякі дії, які з давнини вписалися в побут. До Водохрещі (ще з тиждень і після свята) не можна було прати у водоймі, «щоб нечистий не причепився». На свята не рекомендувалось давати чи брати в борг, ходити зранку по домівках, шити, рубати, тільки можна по хазяйству поратися (наприклад, погодувати і подивитись скотину).

Народні прикмети

На Водохреще спостерігали за погодою, особливо важливою прикметою був сніг в цей час:

• як заметіль, то і в кінці квітня чекай хуртовини;
• як день буде теплий, то хліб буде темний (потемніє колосся);
• як холодна і ясна погода — до посушливого літа;
• сніжна і похмура погода, іней — до родючого року; якщо хмариться, хліба буде вдосталь; як піде лапастий сніг — на врожайний рік;
• ясний день — до неврожаю.
• як іде сніг зранку — на багату ранню гречку, вдень — на середню, а ввечері — на пізню;
• повний місяць — до повноводдя навесні;
• як на небі висипе зірок багато, то це на врожай горіхів і ягід;
• як під час освячення води іде сніг, то бджолині рої будуть гарно роїтися, колоситимуться хліба;
• якщо день сонячний і теплий, то хороша погода триватиме ще кілька тижнів
• як йде дощ, то дощитиме до кінця місяця.

Тим часом напередодні свята столична влада просить на Водохреща утриматись від масових зібрань та заходів, а дотримуватися заходів безпеки, обмежень, які діють в умовах воєнного стану. Зокрема це стосується проведення релігійних заходів, які країна-агресор може використати для вчинення провокацій стосовно вірян та пересічних громадян задля дестабілізації ситуації в Києві.

У тексті використані матеріали з польових зошитів Олени Громової, зібрані у відрядженнях за період 2000−2020 роки

Нагадаємо прогноз погоди на святкові дні, адже цього року пік потепління прийдеться саме на Водохреща.

1322

Читайте нас у Facebook