«Учні кажуть, і не думали, що в них така розумна вчителька»: педагогиня з Волині — рекордсменка з Радіодиктанту національної єдності
Галина Шура з села Комарове, що на Волині, втретє опинилась серед переможців Радіодиктанту національної єдності. До цього вчителька української мови, української літератури та зарубіжної літератури на відмінно написала диктант у 2017-му та 2021 роках. Наприкінці 2022 року вона потрапила до п’ятірки тих, хто написав диктант з однією помилкою.
— Окрім мови та літератури, я факультативно викладаю християнську етику у 5-му, 7-му і 8-му класах. Працюю у школі 36 років, й насправді моя найбільша гордість — діти, — розповіла «ФАКТАМ» Галина Шура. — У 2015 році я вперше взяла участь у написанні всеукраїнського диктанту. Чому? Захотілось перевірити власні знання, як справляюсь з матеріалом, чи не підлягаю, як кажуть у народі, дискваліфікації. Але тоді, як і наступного року, не відправляла написане. Вже у 2017 році таки наважилась на це, у результаті отримала поштою дві книги та диплом, де було вказано, що в моєму диктанті було допущено помилку. Вже пізніше, коли з'явився доступ до Мережі, прочитала, що таких людей на всю країну було 233. Можливо б, якби зберегла написані раніше диктанти, отримала б аналогічний результат. Потім кілька років я знову брала участь у Радіодиктанті національної єдності, але залишала написане в шухляді. До слова, тоді ще була живою моя мама, тож писали разом. У 2021 році автором диктанту був письменник Юрій Андрухович. Скажу так: писати його було найважче, вагалась у кількох місцях. В одному реченні в останній момент замість двокрапки поставила тире, в іншому сумнівалась у слові «проносилося!» На нього автор цікаво поставив наголос, в результаті додала знак оклику. Після чого відправила, та серед 15 тисяч учасників я була однією, хто написав диктант бездоганно. Мене навіть особисто вітав член правління Національної суспільної телерадіокомпанії Дмитро Хоркін.
— Нічого собі. Оце ж ви зірка у селі були!
— Так (сміється). Безумовно, всі почали вітати. Телефонували випускники, їхні батьки. Теперішні учні казали, що «не думали, що така розумна вчителька у них». Відповідала їм, що й сама не думала, що так може бути.
— Чому ж? Впевнена, що маєте чимало переможців олімпіад, яких підготували.
— Річ у тім, що у нас маленька школа. Зазвичай по 3−5 учнів. Найбільше — це 10 діток. Тут не дуже розженешся, як то кажуть. Але свого часу була у мене учениця, яка посіла друге місце у районному конкурсі імені Петра Яцика. Проте намагаюсь вкладати в кожного учня все, що маю, впевнена: це проросте з часом.
— Цього року писали диктант із вірою, що знову фортуна буде на вашому боці?
— Вагалась, чи відправляти. Хтось питав, чи не через те, що боюсь програти. Та ні, через те, що боюсь виграти, хай інший теж переможе. Писали «Твій дім» Ірини Цілик з учнями у школі разом. Дуже щемливий текст, хотілось плакати, адже втратити дім — це дуже боляче, це реальність життя українців. Просто мурахи по шкірі. Вперше почула слово «креденс», у нас у Волинській області його називають «буфет». Орієнтувалась не на те, як начитували текст, а на правила. Хлопці диктант навіть не змогли завершити, бо не встигали за Адою Роговцевою, а у дівчат після перевірки знайшли чимало помилок, тому залишили диктанти їм. А я свій віднесла на пошту та відправила. Коли оголосили результат, я ж давай перевіряти. Раз прочитала — наче все правильно. Через день ще раз взяла в руки зошит. Дивлюсь, а в останньому абзаці загубила крапку. Але не переживала, головне — взяла участь і ще й дітей залучила. Нагороду ще не отримала, але в нашій громаді вже повідомили, що за мій здобуток у січні отримаю премію 100%.
— Як думаєте, в чому успіх написання диктанту?
— Це знання і певною мірою інтуїція. А ще я багато читаю. Моя мама була бібліотекаркою, тож з дитинства література завжди була зі мною.
— Тема війни вам близька, тому що проживаєте на кордоні з білоруссю. Чи багато у вас біженців? Чи думали про виїзд?
— Дехто з селян покинув село, я не хочу. Тут господарство, робота, рідні люди. На чужому в моїх роках важко починати все з нуля… Тим паче я патріотка своєї країни та робитиму все на своєму освітньому фронті задля перемоги. В селі маємо біженців, є молода мама з дітками з Донеччини, її чоловік воює. Є з Харківської області пенсіонери. Деякі діти ходять до школи, інші у садочок. З учнями печемо смаколики на фронт, надсилали воїнам «миколайчики», хай дрібничка, але приємно.
— Чому вирішили стати вчителькою?
— До речі, я єдина «освітянка» у родині. Змалечку любила розсаджувати ляльок, брати паличку та їх навчати. Спочатку закінчила факультет дошкільної підготовки, після чого вже стала філологом. Навіть не уявляю себе без улюбленої роботи.
Раніше «ФАКТИ» розповідали, що ведучий радіодиктанту Роман Коляда не стримав сліз від щемливого тексту про втрачений дім. Його житло вщент знищили окупанти.
4540Читайте нас у Facebook