ПОИСК
Події

«За кілька хвилин до самогубства син написав мамі смс: «Вибач за це…», — батько 18-річного курсанта, який застрелився на посту

20:10 25 березня 2023
курсант Дмитро Гульчук

Курсанта другого курсу Львівського університету внутрішніх справ Дмитра Гульчука 19 березня знайшли в навчальному закладі з вогнепальним пораненням голови. Він застрелився під час добового наряду. Справою загибелі 18-річного уродженця села Могиляни Рівненської області займаються співробітники ДБР. Встановлено, що до самогубства можуть бути причетні сторонні особи. Рідні загиблого курсанта не приховують — син неодноразово скаржився на образи та цькування керівництва. А за кілька хвилин перед фатальним натисненням на курок АКС-74У він написав мамі останнє повідомлення, поруч із собою залишив передсмертну записку, яка загадково зникла…

«Старшина казав, що в нього поганий настрій, тому курсантам треба віджиматись від підлоги»

«ФАКТАМ» вдалось поспілкуватись із батьком загиблого курсанта Олегом Гульчуком, який у свої 54 роки після початку великої війни добровольцем пішов на фронт. Повернутись звідти на короткий час його змусила трагедія із сином. Батько не приховує розпачу.

- Поки ми воюємо із окупантами за кожен сантиметр української землі, хтось у відносно мирних містах дозволяє собі знущатись над нашими дітьми, зводячи їх до могили, ламаючи їхні мрії бути корисними державі, перетворюючи життя батьків на пекло, — починає розмову Олег Гульчук. — Я — батько трьох синів, соколів, життя віддав, аби виховати їх гідними громадянами. Дмитро в дитинстві активно займався боксом і змалечку мріяв бути поліцейським, завжди мав загострене почуття справедливості. У випускних класах Дмитро активно навчався, наймав репетиторів, послуги яких оплачував сам. У нашої родини є особистий сільський млин, там Дмитро й заробляв власні кишенькові гроші, хоча, звісно, ми йому завжди допомагали. Наполегливість дала плоди — син самотужки вступив на державну форму навчання Львівського університету внутрішніх справ, він повинен був вивчитись на поліцейського превентивної діяльності (попередження, запобігання кримінальним правопорушенням — Авт.). На першому курсі Дмитро мешкав у казармі під Львовом. Це була дуже вигідна річ для їхнього командування, яке полюбляло влаштовувати «феєрверки» неугодним, самостверджуватись за рахунок тих, хто не здатен відповісти. Й прикривались вони уставом, тільки біда в тому, що діяв він односторонньо. Та при підтримці офіцерів, які підтримували тих самих командирів.

РЕКЛАМА

— Тобто вже з першого курсу син скаржився на командирів?

- Так. Я був шокованим, бо й сам у 90-х роках проходив строкову службу, але навіть тоді таких знущань не було. Наприклад, Дмитро розповідав, що після поселення в казарму їх змусили повзати під ліжками, це була так звана «посвята» у студенти. Спочатку він з гумором ставився до цього, проте далі почалось гірше. Діти у формі чистили забиті каналізації на будівництвах начальників. Вибирали на подвір'ї воду з калюж, бо мав приїхати ректор, під дощем бігали по 10 кілометрів. Не раз старшина, який був однолітком, казав, що в нього поганий настрій і курсантам треба віджиматись від підлоги. Якось Дмитро не витримав і сказав, що не повинен це робити лише через поганий настрій когось, за це його не злюбили й вирішили морально дістати.

РЕКЛАМА

Вже у перші шість місяців навчання син дуже розчарувався. Його дратували несправедливість, вимагання. Казав, мовляв, як же ж так, це ж майбутні поліцейські, а всередині процвітають крадіжки. Навіть шкарпетки та спіднє зникало, форму вкрали. Ми ледь заспокоїли сина, купили нову форму. Чекали, що на другому курсі Дмитра переведуть у гуртожиток і має стати краще. Та не стало. Бо й там сина почали діставати просто ні за що, з надуманих причин. Постійно ображали і безпідставно звинувачували. Знущались не тільки з Діми, а й з інших, хто не хотів підлизуватись і догоджати.

Читайте також: «До останнього керував підрозділом»: щемлива історія про командира, який ціною свого життя врятував підлеглих

РЕКЛАМА

— Чи були випадки побиття?

- Не чув. Проте тепер міркую — краще б були, може б тоді вдалось скинути негатив, розвантажитись. А тут вийшло так, що вдарити не можна, бо відразу виженуть, терпи. За два дні до трагедії Діма набрав мене й повідомив, що його знову мають забрати до казарми. Мовляв, під час шикування їм дали наказ зробити це в протигазах. Син не міг знайти свого. Командир взводу кинувся на Діму і почав вичитувати нецензурною лайкою. Син хотів відійти від нього, пальцем не чіпав, але офіцер курсу став звинувачувати, що Дмитро хотів побити командира. Змусили написати рапорт. Син разів десять його переписував, поки вони не наполягли викласти все так, як їм вигідно. В результаті декан прийняв рішення перевести Дмитра в казарму на півтора роки, а на другий день поставив його в наряд. Саме тоді син скоїв самогубство.

«Ніхто з керівництва навіть на похорон не приїхав, не висловив співчуття»

— Часто сини більше розповідають про свої переживання матерям. Можливо, й Дмитро з нею більше ділився?

- Із нами ділився всім порівну, у нас дуже дружня родина. Знаєте, навіть у думках не було, що таке станеться, по голосу ми нічого не чули підозрілого. Мабуть, щось ще сталось і призвело до таких фатальних наслідків. Син написав передсмертну записку, яку бачили інші курсанти. Там були такі слова: ви мені погрожували, ви добились свого. Дмитро розписав, що насправді відбувалось в університеті, назвав всі прізвища, серед яких декан, старшина та командир взводу, але ця записка зникла. Також за кілька хвилин син написав мамі смс: «Мам, вибач за це, ти дійсно хороша мама, просто я дуже поганий син. Невдаха і слабак. Я тобі вдячний за все, бо ти реально багато зробила». Дружина відразу прочитала її й подзвонила Дмитру. Слухавку вже ніхто не взяв, телефон він залишив на своєму ліжку. Син застрелився на посту. В мене більше нема інформації, все приховують. Я впевнений — то не була хвилинна слабкість, Діма підготувався. Він мав це зробити. Навіть зібрав свої речі і попросив іншого курсанта відправити їх додому.

— Хто вам повідомив про трагедію?

- Зовсім інші люди. А з університету, уявіть собі, досі жодного дзвінка, хоча сина ми поховали 23 березня. Ніхто з керівництва навіть на його похорон не приїхав, не висловив співчуття. Коли ми з дружиною приїхали у заклад забирати сина й хотіли побачити офіцерів, до нас ніхто не вийшов. Прислали когось іншого, він став цікавитись, що ми знаємо, бо він не в курсі справи. Ось так з нас познущались в університеті! Я вимагав прислати декана й тих офіцерів. Годину чекали — нікого. Прислали молодого лейтенанта, він теж нічого не зміг сказати. Потім направили слідчо-оперативну групу, яка забрала нас.

— Після інциденту із сином чи наважуються тепер інші курсанти розповідати про те, що відбувається в університеті?

- Коли ми повертались зі Львова додому, нам подзвонив один курсант й повідомив, що є ще п’ять таких, які готові говорити. Вони сказали мені, що наш син віддав життя за те, що тепер хоча б їх менше чіпатимуть. І це їм дуже болить. Один із курсантів пообіцяв, що готовий зробити все, аби підтримати нас і добитись справедливого покарання винних. Багато бояться, бо розуміють, що втратять освіту. Але дехто готовий пожертвувати кар’єрою… Тепер для нашої родини — справа честі довести справу до кінця.

Як повідомили у пресслужбі Державного бюро розслідувань, їхні працівники розслідують факт загибелі курсанта за статтею «доведення до самогубства».

«19 березня тіло курсанта виявили в університеті з вогнепальним пораненням в голову. Працівники Нацполіції оглянули місце події та порушили кримінальне провадження за ч. 1 ст. 115 КК України убивство (самогубство). Розслідування передали до ДБР, оскільки з’ясувалось, що до самогубства курсанта можуть бути причетні сторонні особи. Кримінальне провадження буде також розслідуватись за ч. 1 ст. 120 КК України — доведення до самогубства. Наразі проводяться необхідні слідчі дії та призначено низку експертиз».

Читайте також: Четверо військових загинули в «Десні» внаслідок вибуху снаряда, — ДБР

Декана факультету № 3 Львівського державного університету внутрішніх справ Степана Г. відсторонили від виконання службових обов’язків. Командир курсанта Станіслав Пась у телефонній розмові з «Суспільним» заперечив, що конфліктував з юнаком й заявив, що хлопець був закритою людиною:

«З Дмитром спілкування було дуже важке, бо він був закритий. Я всілякими способами намагався з ним розмовляти. Деколи в мене виходило, деколи — ні. Такої ситуації, щоб ми аж сварилися, не було. Ми з ним спілкувалися як командир з курсантом. Так, він приходив деколи до мене за допомогою, я йому завжди як вмів, так і допомагав. За те, що я його заганяв, чи булінг якийсь був, такого точно не було. Казали, що передсмертна записка була, але я її не бачив. Я приїхав десь через 20 хвилин, тіло було в „швидкій“ і я не бачив тієї записки. Останній тиждень він завжди ходив веселий. Не було причин, що він міг щось з собою зробити».

Раніше «ФАКТИ» повідомляли про побиття офіцером солдата строкової служби в навчальному центрі на Житомирщині.

5763

Читайте нас у Facebook

РЕКЛАМА
Побачили помилку? Виділіть її та натисніть CTRL+Enter
    Введіть вашу скаргу
Наступний матеріал
Новини партнерів