«Її серце не пережило стільки горя»: Ірина Казьміна покинула цивільну медицину, щоби рятувати військових

Вона змалечку мріяла носити білий халат та рятувати життя. Отримавши спеціальність хірурга, Ірина Казьміна розповідала рідним, що почувається щасливою, коли пацієнти їй просто кажуть «дякую». Вона могли би й далі працювати у цивільній лікарні, проте після повномасштабного вторгнення стала до лав ЗСУ як бойовий медик. На її рахунку сотні врятованих побратимів, а ось про себе 40-річна захисниця думала в останню чергу.

- Ірина народилася у селі Іванівка на Дніпропетровщині, вона була молодшою у родині. Завжди допомагала батькам по господарству, адже роботи вистачало. На її обличчі постійно була усмішка, й вона наче притягувала до себе оточуючих. Першою йшла на контакт, друзів в неї було чимало. Племінниця багато читала, і ще зі школи заявила нам, що стане лікаркою. Ймовірно, такий вибір зробила через те, що її старша сестра Руслана — стоматолог, — розповіла «ФАКТАМ» рідна тітка покійної Ніна Олександрівна. — Як не вмовляли її теж обрати цю спеціальність, Ірина була непохитною. Вона вагалась між анестезіологією та хірургією, одними з найважчих напрямків у медицині. То ж поки ровесники грались, племінниця сиділа у бібліотеці. Закінчила школу із срібною медаллю, й з першого разу вступила на бюджетну форму навчання до Дніпропетровській медичній академії, яку закінчила у 2007 році. Працювала в міській лікарні, надавала допомогу хворим з грижами, апендицитами, фурункулами, папіломами, це була її спеціалізація. Вже на роботі Ірина познайомилась зі своїм майбутнім чоловіком, дітей у подружжя не було.

Читайте також: «Кожний день гине або отримує поранення хтось з моїх знайомих», — Ірина Солошенко

За словами співрозмовниці, після повномасштабного вторгнення Ірина Казьміна прийняла рішення йти в армію. Мовляв, там принесе більше користі.

- Для нас це всіх стало шокуючою новиною, адже в Ірини була хороша робота, тисячі вдячних пацієнтів, відносно мирне життя. Але нам вона заявила, що під танки лягатиме, але не допустить, щоб російські окупанти загарбали країну. З перших днів вони із чоловіком пішли воювати у різні частини. Ірина була старшою лейтенанткою медичної служби військової служби за мобілізацією, проходила службу в одній із комендатур охорони та обслуговування повітряного командування «Схід», — додає тітка. — Бойова медикиня, хірург, вона рятувала життя військовослужбовців та надавала кваліфіковану медичну допомогу тим, хто її найбільше потребував.

Ми за неї сильно переживали, адже вона жінка, але на це Ірина відповідала, що на війні нема поділу за статтю, ти просто маєш виконувати свою роботу. Ірина мало розповідала про службу, запевняла, що на нульові позиції не їздить, а забирає поранених бійців й везе у медичні заклади. Можливо вона нас просто оберігала. Їй подобалась робота лікаря, ось це відчуття адреналіну, бути серед військових. Найбільше радість Ірині приносила подяка від хлопців, які з важкого стану після поранень одужували, телефонували й казали, що це вона, їхній янгол-охоронець, допомогла вижити. Хоча зізнавалась, що страшно було втрачати, бачити бійців, які втратили кінцівки, хоч вона й мала великий стаж роботи, та до цього не звикнеш. І якось племінниця в одній розмов сказала, що їй здається, що серце просто не витримає, бо занадто багато горя в неї перед очима.

Читайте також: «Того дня у Діми мала бути перша операція, і лікарню обстріляли прямо перед її початком»: у Херсоні загинув 25-річний лікар

Напередодні, додає родичка, Ірині стало зле і її забрали до міської клінічної лікарні Дніпра.

- 12 вересня племінниця померла від серцевого нападу. Не пережило її серце наслідків війни. Поховали Ірину з військовими почестями у Судилкові на Хмельниччині, звідки родом її матір, яка планує теж переїхати сюди, щоби щотижня відвідувати могилу дочки. Чоловік Ірини після похорону повернувся назад на службу в один з батальйонів територіальної оборони. Тепер, каже він, воюватиме за двох, наближатиме перемогу, якої Ірина так і не дочекалась.

Раніше «ФАКТИ» повідомляли, що під час обстрілу Херсона загинув відомий лікар, який урятував тисячі життів: «Я повинен бути тут, що б не сталося».

1596

Читайте нас у Facebook