«Я впала з ліжка, ноги не слухалися»: акторка Тала Калатай про життя під час великої війни
У перші місяці великої війни популярна акторка і телеведуча Тала Калатай, яка розповідала про звірства росіян, припускала, що найближчим часом не повернеться на знімальний майданчик. Але навесні цього року акторка неочікувано отримала роль, від якої не змогла відмовитися — харизматичної директорки школи в серіалі «Одна родина. Весілля» (2+2), прем’єра якого запланована на 27 жовтня .
В ексклюзивному інтерв’ю «ФАКТАМ» Тала Калатай розповіла про найважчі рішення останніх двох років, повернення в Ірпінь та розмови з дітьми, які розривають їй серце.
«Болю всередині стало більше»
— Тала, як вас змінила велика війна?
- Ця війна змінила не мене, моє життя. Я залишилася собою. Єдине — болю всередині стало більше. Війна показала — хто є хто. Хто — ворог, а хто — друг. Хто щирий, а хто — ні. Вона почала відлік іншого життя.
Читайте також: «Пройшов тренування зі стрільби»: відомий режисер розповів, чому його не взяли у ТРО
— Що не повернеться у ваше життя вже ніколи?
— Щира радість. Можливо, колись ми зможемо бути абсолютно щасливими. Але не зараз…
— Згадайте ваше 24-те лютого 2022 року.
- Воно почалось о 5:32. Ми з чоловіком і дітьми були в Микуличині. Зателефонував тато моїх старших дітей і сказав, що розпочалася повномасштабна війна, Київ бомблять, він їде на ефір. Я в буквальному сенсі впала з ліжка, бо ноги не слухалися. Я побігла до чоловіка, розбудила, кажу: «Війна… як ти і говорив». Вибачилася за те, що не вірила його словам про можливе російське вторгнення. Ми вийшли надвір, аби не будити дітей. Почули вибухи в Івано-Франківську. Не пам’ятаю, як довго так стояли… Далі все було, як у тумані.
— У вас троє дітей — Марія, якій 18 років, десятирічний Макар та Екатеріне, який тільки чотири. Як вони відреагували?
- Коли Маруся почула, що розпочалася повномасштабна війна, сказала, що більше жодного слова не промовить російською. Макарчику намагалися декілька днів не говорити, аби подовжити його мирне життя. Екусі, якій тоді було два рочки, також нічого не казали, але згодом вона почала запитувати, чому ми не повертаємося додому. Тоді вже пояснили, що в нашій країні війна. Казали щиро, але без подробиць. Те, що дітям доводиться розказувати, чому вони під час тривоги сидять у коридорі, лунають сирени, чому росіяни на нас напали, просто розриває мені серце.
.jpg "Тала Калатай з дітьми")
— У квітні цього року ви з дітьми повернулися до України з Польщі, куди виїхали на початку повномасштабної війни. Наскільки складним було це рішення?
— Воно було непростим, тому я вагалася протягом семи місяців. Поки взимку були блекаути і росіяни масовано обстрілювали наші міста, я жила на дві країни — їздила до дітей у Варшаву, а потім поверталася в Київ на роботу. У квітні ми приїхали додому усією родиною, а за місяць діти щоночі чули, як росіяни гатять по Києву. Звісно, тоді мене не полишали думки, чи правильно я вчинила.
.jpg "Тала Калатай з родиною - повернення до Києва")
«Росіяни виносили з грузинської казарми унітази»
— Зараз не думаєте виїхати за кордон, враховуючи можливі сильні обстріли і проблеми зі світлом взимку?
— Відверто скажу, не хочу, щоб мої діти це переживали. Минулої зими одній у Києві було страшно, але мене заспокоювало те, що малі цього не чують і не бачать. Цього року, якщо буде важко, не виключаю варіант, що вивезу дітей. Знаю, що жінки, які роблять так або досі залишаються з дітьми за кордоном, стикаються з хейтом. І я в шоці від такої реакції. Кожен у ці складні часи приймає свої рішення, і вони правильні для кожного, а не для загалу.
— Якими були найстрашніші часи за ці 19 місяців?
— Щодня гинуть найкращі українки та українці, обстрілюють мирне населення. Найстрашніші часи зараз кожен день, бо йде війна. У моєму оточенні ніхто не звик до війни. Бо до смерті близьких, рідних незнайомців, які тебе захищають, дуже важко звикнути.
— Чи лякає вас досі звук тривоги?
— Коли я вдома, мені спокійно, але якщо знаходжуся в дорозі, то можу нервувати. Нещодавно їхала на роботу, проїжджала міст і почалася тривога. Усе було перекрито, я запізнювалася, повсюди шалені затори — і у мене сталася панічна атака. Я почала глибоко дихати, намагалася сконцентруватися, порахувати машини — хоч якось заспокоїти себе. За доволі тривалий час, мене вперше так сильно тригернуло.
Коли на роботі, звісно, ходжу в укриття. Вдома, на жаль, немає підвалу, тому намагаюся перебувати за двома стінами.
— Ваш чоловік Лаша Шіхашвілі — громадянин Грузії — розказував, що його друзі на власні очі бачили звірства російської армії у Гагрі на початку 90-х років. Коли він вперше розповів вам ці історії?
- Це було давно. Я приїжджала до нього в Грузію, ми їздили країною, і він показував містечка, де живуть біженці, де в Цхінвалі стоять росіяни. Ці страшні історії здавалися мені диким жахом, якому немає місця в нашому світі. Сьогодні я навіть не можу повторювати їх, бо всі злочини російської армії ми бачили в Бучі, Ізюмі… Коли він розповідав мені, як росіяни виносили з грузинської казарми унітази, я не могла у це повірити, аж поки не побачила, як вони роблять це в Україні.
Читайте також: «Мої близькі пів року знаходились в окупації»: Артем Пивоваров про зміни за часів великої війни
«Їхала дорогами, де гуляла з візочком, і не могла спинити сльози»
— Чи було у вас очікування великої війни?
— Розмови про війну у нашій родині велися, але я не хотіла вірити, що це можливо. Коли 19 лютого я приїхала з ефіру, моя мама, тато моїх старших дітей і мій чоловік намагалися переконати мене, що треба виїжджати. Хоча б на захід України. Ці обговорювання мене дуже сильно бісили. Мозок просто не хотів вірити, що такий жах може з нами статися. Мене вмовляли добу. Чоловік ніколи не підвищує на мене голос, але тоді він кричав: «Тало, почуй мене! У нас 16-річна Маша, ти навіть не уявляєш, що вони роблять з дівчатами!» І це було останньою краплею на вагах Лаші. Я мовчки зібралась, і 21 лютого ми поїхали на захід України.
— Яке кіно сьогодні потрібно українцям?
- Найперше — якісне. Але у кожного свій запит. Комусь необхідно відволіктися, щоб не втратити глузд, і подивитися комедію. А хтось під час війни може переглядати тільки драми. Тому ми маємо знімати і те, і
.jpg "Тала Калатай та Лариса Трояновська на зйомках серіалу \"Одна родина. Весілля\"")
— Ви зізнавалися, що думали про паузу у кінозйомках. Що стало вирішальним аргументом на користь серіалу «Одна родина. Весілля»?
- Відверто кажучи, я не уявляла, де взяти ресурс для того, щоб грати, переживати ще якісь життя у кадрі. Але коли отримала запрошення у серіал, мені стало цікаво. Моя героїня Наталка має абсолютно проукраїнську позицію і дуже гаряче її відстоює. Думала, що не зможу проживати чиєсь інше життя, але саме це дало мені сили. Вдячна Наталці за те, що вона мене надихнула. Правду кажуть, що робота лікує.
Читайте також: «Інколи доводиться брехати рідним»: актор та сержант взводу Сергій Лефор про випробування під час великої війни
— Одну зі сцен знімали в Ірпені. Якими були емоції під час зйомок?
- Вперше під час повномасштабної війни я була в Ірпені з моєю старшою донечкою, яка там народилася. Маша приїхала до України і попросила мене відвезти її туди. Пам’ятаю, що ховала свої емоції, щоб не засмутити доньку. За кілька місяців після цього ми розпочали в Ірпені зйомки. Я знову побачила руйнування і розплакалася. Їхала дорогами, де гуляла з візочком, і просто не могла зупинити сльози.
.jpg "Тала Калатай в Ірпені")
— Чи мрієте, як і де зустрінете Перемогу?
- Я — реаліст, у мене немає мрій, є факти. Абсолютно впевнена у нашій Перемозі, але поки не можу уявити, як її зустріну. Мені просто хочеться, щоб перестали гинути наші найкращі люди. Ця перемога буде неймовірно болючою… А росія вже програла. Бо «Киев за три дня» не вийшло і росіяни показали світові своє справжнє обличчя — зграя терористів і мародерів. ЗСУ роблять свою справу і роблять її успішно. Неземний уклін хлопцям і дівчатам, які боронять нас!
Раніше «ФАКТИ» публікували інтерв'ю з учасником «Голосу країни» і військовим Пташкіним про бої в Бахмуті: «Найскладніше було прийняти, що звідти не вийти».
5830Читайте нас у Facebook
