ПОИСК
Інтерв'ю

«Є побоювання, що плануванням війни почнуть займатися Безугла разом з Єрмаком», — політолог Віктор Бобиренко

12:20 16 лютого 2024
Сирський

Днями у верхівці армії сталася низка гучних звільнень і призначень — полетіли голови в керівництві ЗСУ, Генштабу, деяких військ і угрупувань. Що стало реальною причиною відставки Залужного та всіх, чиї прізвища ми побачили в указах президента? Версій чимало. Від ревнощів Зеленського до популярності головкома та інших військових і звинувачень, що Залужний дедалі більше перетворюється на політика, до роз’яснень Подоляка, що рішення оновити керівний склад ЗСУ зумовлено «необхідністю переглянути тактику бойових дій, яка не забезпечила в повному обсязі належного результату у 2023 році, й не допустити стагнації на фронті». Яку, до речі, вже констатують всі, окрім владної команди.

Як відгукнуться ці події — на користь чи навпаки, не знає ніхто. Однак ясно, що розгрібати їхні наслідки будуть на передовій. «У військових доля проста — своїм життям виправляти помилки політиків», — написав днями у фейсбуці офіцер ЗСУ Олексій Петров.

Про «перезавантаження» Сил оборони та інші теми «ФАКТИ» поговорили з керівником експертної групи Бюро аналізу політики, політологом, політтехнологом і публіцистом Віктором Бобиренком.

— Пане Вікторе, відповідальність за масштабні кадрові зміни в армії лежить персонально на Зеленському. Як вважаєте, чому він зробив це саме зараз, коли надскладна ситуація на фронті, коли ініціатива в руках у росіян, а час працює проти нас? На вашу думку, чи усвідомлюють на Банковій, що вони запустили у ЗСУ безліч надскладних процесів, наслідки яких взагалі не можна уявити?

— Я більш ніж впевнений в тому, що ніхто там нічого не усвідомлює.

Багато експертів відставку Залужного пов'язують з будь-якими причинами — не зійшлись в баченні війни, стратегії, тактики, ще чогось. Для мене очевидно інше. Що Володимир Олександрович Зеленський є нарцисом. З усіма випливаючими звідси проблемами для нас.

Метод управління нарцисом простий: треба його хвалити, аплодувати йому й не хвалити тих, хто йому не подобається. Тобто зливати йому інформацію в тому ключі, в якому він хоче її почути.

РЕКЛАМА

Зеленський ревнував вже давно й дуже сильно до слави, авторитету й народної любові до Залужного. Коріння сягає десь осені 2022 року, після звільнення Херсону. 19 грудня в інтерв’ю «Українській правді» секретар РНБО Данилов вперше прилюдно застеріг Залужного від майбутніх політичних спокус: «З урахуванням того статусу, в якому він зараз перебуває, кількість людей, які мають велике бажання скористатися цим статусом, зростатиме у геометричній прогресії. Це дуже важливо для Валерія Федоровича, для його майбутнього, щоб він це мав на увазі й розумів».

І тоді ж ми почули, як Зеленський розказував у своєму черговому відосику про Ставку: «Там були присутні Данілов, Шмигаль, Кулеба, Буданов, Сирський і головком». Тобто він назвав всіх по прізвищах, а Залужного — за посадою, йому важко було навіть прізвище назвати. Коли це відбулося перший раз, я подумав: «Ну, буває». Однак коли це почув вдруге-втретє, то зробив висновок, що між ними чорний кіт перебіг.

Після того рейтинг Зеленського почав трошки скочуватись, а рейтинг ЗСУ і Залужного не мінявся.

РЕКЛАМА
«Для мене очевидно інше. Що Володимир Олександрович Зеленський є нарцисом. З усіма випливаючими звідси проблемами для нас», - сказав Віктор Бобиренко

Видам, якщо хочете, мій інсайд. На Банковій стало відомо, що Залужний у своєму колі розповідав про Зеленського, що той малопрофесійний, болісно все сприймає, ревнивий та грубуватий, що дозволяв собі на Ставці «тикати» Залужному на кшталт «Валєра, помовчи, поки розумні люди говорять», і що в середовищі генералів теж трошки зневажливо ставилися до Зеленського.

РЕКЛАМА

Пам'ятаєте, як навесні 2020 року злетів тодішній прем'єр-міністр Гончарук через те, що у січні був оприлюднений запис його розмови, де він теж висловлював недобру думку про найвеличнішого? Зеленському дали її послухати. Думаю, що це зробив Єрмак для того, щоб втопить Гончарука і поставити свого протеже Шмигаля.

Що далі, то більше пробігав кіт між Зеленським і Залужним. Власне, всі розуміли, чим це мало закінчитися.

Читайте також: «Проблеми, які проявилися у 2023-му, тепер загострюються, а ціна помилок для України значно зросла», — політолог Олег Саакян

Погано ось що. Я стверджую, що інстинкт самозбереження Зеленського нижче, ніж його ревність до Залужного. Так буває в сім'ях, коли дуже ревниві чоловік або жінка, у яких взагалі відсутня логіка, влаштовують істерики на людях — при дітях, при кумах, при сусідах. Особливо неприємно, коли вони беруть в заручники дітей, а друзів — у свідки. «Ти за кого? А от він який насправді — дивись». При цьому не розуміють, що такі сцени гублять репутацію сім'ї.

Так і тут. Зеленський не дивиться навіть на те, що губить свою репутацію та рейтинги. Навіть з банального погляду. От у нас дуже важка ситуація під Авдіївкою. Скоріш за все, доведеться вийти з цього міста, як раніше з Бахмута. Ми вже зробили там все, що могли, — набили москалів вагон із візком. Вже можна ці позиції залишити й перейти на нові. І зняти Залужного якраз після того. «Ну що, не впорався, тому знімаю з посади». Але Зеленський поспішив це зробити раніше. Тобто і з військової, і з медійної точки зору він все зробив неправильно.

До того ж треба знати українську ментальність. У нас справедливість вище від права. Так, Зеленський має право за поданням Умєрова зняти Залужного, начальника Генштабу Шапталу, керівників напрямків тощо. Але чи це справедливо? Ні. Тому що як би нема за що знімати. У Залужного за плечима тільки перемоги. Але, втім, відставка сталася. І для українців тепер Залужний не просто політична фігура, не тільки один з кращих воєначальників в усій історії, а ще й за це незаслужено знятий.

Звичайно, це удар по рейтингу Зеленського. За логікою, це постріл в ногу. Але він його не міг не зробити.

Ще один невеличкий відступ. У Зеленського професійна деформація, тому що він все життя був артистом. За його словами, з 14 років на сцені. Грав у КВК, знімався у фільмах, виступав на концертах. Тому для нього «весь світ — це театр», як казав Шекспір. Або як в арії Германа з опери «Пікова дама»: «Что наша жизнь? Игра».

В уяві Зеленського світ влаштований так: є зал, в залі сидять люди, які мусять аплодувати йому як найкращому актору. Звісно, ще є режисер-постановник Єрмак, є кілька сценаристів, є суфлер Подоляк, який з суфлерської будки щось підказує, є масовка — трупа, оркестр, хор, є художники-декоратори. А на сцені солірує лише Зеленський.

Вони навіть відсунули в бік такого другорядного персонажа, як Арестович, як тільки у того набрався мільйон підписників на ютубі. Тому що навіть в Арестовича навіть ролі другого плану не може бути. І тут випирається Залужний, якому аплодують довше, гучніше, краще, ніж Зеленському (він саме так це побачив), якого глядач любить більше. Цього Зеленський не зміг пережити. Тому з усіх поглядів (з державницького, з особистого, тобто утримання влади потім) знімати Залужного — поганий варіант. Але Зеленський пішов на це.

Його бажання збіглося з бажанням Єрмака. Як я вже сказав, саме він режисер-постановник в нашому театрі. Для Єрмака Залужний проблема з іншої точки зору. Єрмак контролює парламент через Стефанчука та Арахамію, контролює Шмигаля, тобто весь уряд, через Татарова — майже всі правоохоронні органи. І зовсім не має контролю над Збройними Силами України. Тобто для нього Залужний теж перепона. Але перепона зовсім інша — не в плані слави та оплесків, а в плані здійснення діяльності, оскільки Єрмак хоче контролювати в Україні все.

Тому й тут зійшлося — обох не влаштовує Залужний. Але якщо для Зеленського Залужний — це причина ревності, то у Єрмака інстинкт самозбереження теж слабший за жагу до влади. Тобто мусимо сказати, що обидва не усвідомлюють того, що зняли людину, через відсутність якого не тільки держава Україна, а й вони особисто можуть програти. Однак вони не змогли себе втримати.

«Зеленський і Єрмак не усвідомлюють того, що зняли людину, через яку не тільки держава Україна, а й вони особисто можуть програти. Однак вони не змогли себе втримати», - вважає Віктор Бобиренко

Читайте також: «Якщо Зеленський продовжуватиме узурпувати владу, це буде дуже небезпечно і для нього, і для країни», — політтехнолог Сергій Гайдай

— Нас переконують, що відбулися нормальні процеси, мовляв, все зроблено для того, щоб було ще краще. Однак в соцмережах кадрові рішення президента вже назвали погромом української армії. Чинна влада влаштувала небезпечні політичні ігри. Чи вона сама витримає їх? Чи не стане цей постріл в ногу смертельним для неї і для нас також?

— Наслідки для нас, звичайно, можуть бути катастрофічні.

Для Єрмака важливо керувати всім. І тут найстрашніше, що може статися, це коли він, умовно кажучи, почне малювати стрілки на карті, тобто керувати фронтом, і братися за кадри аж до комбатів — звільняти тих, хто є, й ставити своїх. Щоб у нас не вийшло, що плануванням війни почнуть займатися Безугла разом з Єрмаком. Є таке побоювання.

Майже завжди втручання політиків у війну призводить до катастроф. Історичних прикладів дуже багато.

Під Аустерліцом два імператори, австрійській та російський, захотіли покомандувати, і Наполеон легко розбив їх. Принаймні всі генерали вермахту казали, що втручання Гітлера призводило до багатьох поразок. Те ж саме радянські полководці розповідали про Сталіна.

Хоча, з іншого боку, це й відмазка. Чого у нас не вийшло? Тому що політики втручалися. Але дуже часто насправді так і є.

В першу чергу політики втручаються в кадрові перестановки, в другу — в ситуацію на передовій. От, наприклад, у фортеці Авдіївка ми знаходимося в напівоточенні, вже не можемо класти стільки русні, як раніше, туди дуже складно підвозити боєприпаси. Можливо, прийшов час перейти на кращі позиції.

Але як тепер Зеленський допустить, щоб наша армія вийшла? Він скаже: «Тримати за будь-яку ціну». А це невиправдана кров наших воїнів. Територію ми потім відіб'ємо. Там вже немає ані людей, ані житла — нічого захищати, лише каміння. Однак між тим тепер Зеленському треба щось доводити, в тому числі й самому собі. Станеться черговий прецедент, коли армії буде дуже боляче через вплив амбіційних політиків.

Зеленський вимагає у Сирського такий план, щоб побачити динаміку на фронті, щоб не було стагнації, як він сказав. Тобто типу «плануйте наступ». А наступ з чим планувати? Де F-16, де нові танки, де снаряди? У нас катастрофічна нестача всього. Але сьогодні політика втручається у військове планування, вимагає перехопити стратегічну ініціативу у ворога й наступати.

А чи потрібно наступати? Є класна історія. 1 травня 1942 року Сталін поставив задачу «домогтися того, щоб 1942-й став роком остаточного розгрому німецько-фашистських військ». А через місяць Червона армія потрапила у котел під Барвінковим, це село на Харківщині. За даними вермахту, втрати радянської армії склали 239 тисяч бійців.

Таку ж ситуацію і ми можемо побачити. Добре, мені особисто плювати на те, складеться чи не складеться у Зеленського або у Єрмака з владою. Але ж може постраждати Україна. Ми всі заручники наших політиків.

Я в принципі все одно залишаюся оптимістом стосовно закінчення війни — ми переможемо. Однак тепер вважаю Перемогу більш віддаленою перспективою. Тобто ми ще пройдемо через багато крові, поту, сліз і, можливо, тимчасових втрат територій і поразок. Саме через те, що наші політики підім'яли під себе військових, чого під час війни категорично не можна робити.

Читайте також: «Картинка після Перемоги буде дещо іншою, ніж ми уявляємо зараз», — політолог Олег Саакян

— Новопризначенцям потрібен час. Чи не створив таким чином Зеленський ідеальні умови для кремлівського фюрера, щоб той знову щось вигадав? Бо йому гріх не скористатися такою ситуацією. У вас немає відчуття, що ми стоїмо в мікронах від прірви?

— Згоден. Ми зробили великий крок до прірви.

Звільнено 16 генералів вищого рівня, які працювали в команді, які навчилися разом готувати стратегічні, оборонні й наступальні операції. Такий досвід набувають не один рік. Мало того, саме цей колектив генералів не пішов на поводу політиків якраз в січні-лютому 2022 року, розосередив заздалегідь війська, завдяки чому ворог не розбомбив аеродроми, склади, військові частини в районах їх базування. Вони не дали цього зробити. Власне, вони врятували країну в перший місяць війни.

Чому Залужний для українців більше ніж історична постать? Він вже стоїть в одному ряду зі Святославом Хоробрим, Костянтином Острозьким, Богданом Хмельницьким, Іваном Виговським, Петром Болбочаном, Романом Шухевичем.

Так само його можна поставити в один ряд з великими полководцями. Хто воював з росіянами? Наполеон. У нього було три великі перемоги над ними — Аустерліц, Фрідланд і Бородіно (хоча росіяни вважають ту битву своєю перемогою). А у Залужного є свої три перемоги: Київщина — Чернігівщина — Сумщина у квітні 2022-го року, у вересні — блискавичне знищення росіян на Харківщині, у листопаді — визволення Херсону.

Йому дорікають за ніби невдалий наступ минулого літа. Але, на мою думку, він був вдалий. Ми накосили багато росіян, прорвали так звану лінію Суровікіна, у нас є успіхи у знищенні морських сил ворога та — найголовніше! — показали оперативний наступ без переваги в повітрі й живій силі. Ці досягнення скасувати не можна. Це вже історія.

Тепер у Залужного не буде поразок. Вони можуть бути лише у Сирського.

І ще два моменти. От уявіть: Сирський в очах полковників та підполковників, які в Генштабі готують якісь документи, плани тощо, буде таким собі узурпатором, бо він прийшов на місце героя. Однозначно до нього будуть ставитися не дуже добре. Це перше.

Друге. Сирському треба здобути таку перемогу, щоб отримати таку ж славу, яка є у Залужного. А це просто немислимо. Чому? Тому що, якщо буде поразка (здаємо Авдіївку), всі скажуть: «Ну, а чого ми очікували?» Або потім, якщо навіть здобудемо перемоги: «Якби був Залужний, ми б не те що тут перемогли, ми б вже путіна загнали за Можайськ».

«Сирському треба здобути таку перемогу, щоб отримати таку ж славу, яка є у Залужного. А це просто немислимо», - вважає Віктор Бобиренко

— Сирському не позаздриш.

— Так. І причина цієї історії банальна — нарцисизм президента.

До того ж ці масові звільнення спричинять нове коло напруження з Заходом. Зараз у Штатах, Німеччині, Британії, Франції та інших великих країнах викликають на килим військових і вимагають пояснень на тему «що це було?». А ті не можуть нічого пояснити, оскільки немає причини для звільнення з військового погляду.

І як будуть ставитися до Зеленського тепер? Чи буде так швидко нам надходити зброя? Ця помилка веде до серії наступних помилок. Це як ви при розв'язуванні задачки на старті помилилися й далі, що б ви не робили, у вас буде неправильна відповідь.

Читайте також: «Давайте зараз не лякати себе проблемами, які будуть після війни», — Олексій Гарань

— Що чекає на Залужного після звільнення? Вибачте, що цитую Арестовича, але він прогнозує, що «гасити будуть по повній». А там не за горами й кримінальні справи на нього та інших. Такий розвиток подій дуже вірогідний. При цьому Зеленський власноруч створює собі конкурента на майбутніх виборах. Чи не прорахувалися політтехнологи з Банкової?

— Абсолютно. Як це може розвиватися? Думаю, що Подоляк пояснює цю ситуацію Зеленському наступним чином: «Володимире Олександровичу, не треба переживати, зараз ми Залужного засунемо куди подалі».

Військового легше, ніж будь-кого, не пустити в політику. Згідно з нашим законодавством, військовим заборонено очолювати політичні партії й політичні процеси, доки не відбудеться демобілізація. Залужного ж не звільнили з армії, він офіційно перейшов у розпорядження Міністерства оборони. Зараз йому дадуть відгуляти відпустку. А потім можуть, умовно, послати командувати батальйоном десь в тилу або придумають якусь посаду. Я називаю такі посади «рахувати бурульки». Скоро весна, потеплішає, буде багато бурульок. Ну, порахуй, скільки їх тут сьогодні. А завтра скільки буде? Порахуй, скільки голок на цій ялинці. Хороша ж посада для бойового генерала? Тобто треба чимось зайняти — другорядним, третьорядним, але не дати звільниться. Це перше.

І друге. Звісно, можуть почати вішати на нього дохлих собак. Хто розмінував Чонгар? Десь Залужний проґавив. І далі за списком. Можливо, будуть намагатись порушувати справи з корупції. Але зрозуміло, що це все постріли собі в ногу. А Залужному це тільки додаватиме авторитету.

Навіть обіймаючи якісь посади, йому достатньо раз на місяць писати якусь статтю — таку, як колонка в CNN. І не важливо, що 99% людей не зрозуміють, що там написано. Головне, що ця стаття з’явиться. І чим вона мудріше буде написана, тим менше її читатимуть, однак більше віритимуть у те, що він має якийсь план. Або почне давати інтерв'ю. Важливо, щоб вони з’являлися не дуже часто, були дозованими й короткими. Цього людям буде достатньо.

Таким чином він зможе створити якийсь громадський рух. Наприклад «Рух Залужного за Перемогу». Ідеальна штука. Це може бути громадська ініціатива, однак під цей рух вже буде формуватися команда. А потім, коли прийде час, треба буде лише цей рух перенаточити як політичну партію. І все. І вже «слугам» доведеться робити щось неймовірне, щоб не допустити його до перегонів. Наприклад, міняти виборче законодавство, що дуже складно.

Це рівно те, що зараз робить зі своїми опонентами путін. Звичайно, Залужного в тюрму не посадиш, як Навального, але можна щось інше вигадати. І це буде наступний етап протистояння влади й громадянського суспільства.

Зеленський вже не зможе стати президентом, поки поруч є Залужний. Тобто вибір народу буде однозначно на боці ексголовкома. Тому тепер є два можливі варіанти стратегії Офісу президента для утримання влади й недопущення Залужного до виборів — або щоб люди забули про Залужного, або його дискредитувати. Це майже неможливо зробити. Тому команді Банкової буде дуже важко.

Читайте також: «Ставити Бога і Залужного поруч? Давайте не будемо так робити. Бо це вже, здається, у вас говорить відчай», — волонтерка Діана Макарова

— До речі, про вибори. Термін каденції Зеленського спливає у травні. Багато дискусій на цю тему. Зрозуміло, що під час війни виборів не буде. Але дедалі частіше лунає і в Україні, й на Заході, вже не кажу про росію, що скоро Зеленський стане нелегітимним.

— Річ у тім, що у нас є якась суспільна угода про ненапад між Зеленським і умовним громадянським суспільством, яку, звичайно, ніхто не підписував. Тому лунають заяви, що «вибори зараз недоцільні, вони не на часі» (модне слово), що «ми вважатимемо Зеленського легітимним президентом». Одним словом, ніякої фронди з боку громадянського суспільства не буде.

Але, на мою думку, це виходить трошки підленько. Ми й так вже змирилися з обмеженням свободи слова, з тим, що влада закрила кілька телеканалів, що Зеленський спілкується частіше з іноземною пресою, ніж з українськими медіа.

Немає жодних пояснень ані своїх стратегічних дій, ані тактичних ходів, немає ніякого інформування громадянського суспільства і спілкування з експертами. Тобто ми зараз воюємо за цивілізаційні цінності та самі є країною, схожою в кращому випадку на Угорщину Орбана, в гіршому — на білорусь лукашенка, оскільки наша влада не сповідує цінності, за які ми б’ємося.

— Чому, на вашу думку, влада досі не поговорила з нами по-дорослому?

— Тому, що вони вважають нас дітьми. Вони це взяли за моду, ще коли йшли на вибори. Перед вторгненням нас вводили в оману, запрошували на шашлички, а потім зізналися, що «не могли сказати народу правду, бо інакше була б паніка». А ви спробували хоч раз говорити людям правду? Ні, жодного разу.

У кавеенщиків головне мірило — пішов жарт в зал або не пішов, вони мають дати глядачам емоції. Емоції дав серіал про Голобородька, на який всі повелися. Потім були емоції щодо бізнесу на крові Порошенка. Та тисячі всяких заяв лунало. І «піпл хавав» їх, як вони кажуть. 73% українців проголосували за Зеленського.

Далі вони будуть намагатися працювати тільки таким методом, тому що він, з одного боку, їм знайомий та вже добре відпрацьований. З іншого, вони впевнені: о’кей, а чому це не спрацює у сто перший раз, якщо сто разів воно вже заходило. Ніхто не хоче говорити правду. У них все побудовано на емоціях.

— Однак іноді глядачі в залі плачуть.

— Звісно.

Це той випадок, який буває і з артистами, і з політиками, і з представниками інших професій. Коли треба міняти методи, а вони не готові.

— І не спроможні.

— Так, вони працюють за старим звичаєм. Є банальна та вже зачухана фраза, що генерали готуються до минулої війни, а не до майбутньої. Так само й в політиці. До майбутніх кампаній Офіс президента готується, як до минулої, — що знову вони нам локшини понавішують.

Читайте також: «Влада не демонструє бажання бути гідною свого народу», — політолог Євген Магда

— Ще одна чутлива тема — мобілізація. На фронті людей не вистачає, в тилу йде спротив, бо людям не пояснюють, що зараз відбувається в армії. З цим явищем негайно треба щось робити. Як з цієї ситуації буде виходити влада?

— Будуть намагатися переводити стрілки на військових. Що можна повісити на Залужного, повісять. Скажуть, що це була його вимога.

Найбільше те, що не влаштовує людей, вони бачать через фокус-групи. Що таке фокус-група? Є соціологічні дослідження, які показують, за кого люди проголосують, якщо вибори будуть наступного тижня. А фокус-група показує, не за кого проголосують, а чому проголосують. Тобто це ми копаємо не город, а колодязь.

Так от, беруть фокус-групу, наприклад, 30−39 років — тих, хто у 2019-му голосував за Зеленського. Саме в цій цільовій групі найбільш непопулярні кілька моментів, які прописані в новому законі. Це зменшення віку мобілізації з 27 до 25 років і створення різних проблем ухилянтам, а саме: заборона керувати транспортними засобами й блокування їхніх банківських карток. Проти цих норм там фактично всі.

Якщо про ідею блокування карток хтось може сказати: «Це ж порушення прав людини», то про зменшення вікового цензу вже самі «слуги» не сперечаються. Для чого це потрібно? У 1997−1998 роках народилося десь від 270 до 310 тисяч хлопчиків, тобто їм зараз 25 років. Плюс ті, хто народився у 1996-му, і ті, хто підросте. Якщо скласти до купи, то потенційно це збільшення десь на 700 тисяч мобілізованих. Тобто це багато.

Але саме ця цільова група не дуже хоче йти на фронт. Ба більше, в них є батьки, бабусі, дідусі, які повторюють, що «ми за Україну, ми за Перемогу», але готові йти в атаку з пультом від телевізора навпереваги.

В тому, що люди розчарувалися, теж винна влада. Всі добровольці вже на війні. Ми мусимо мобілізувати 300−400−500 тисяч людей. Однак ніхто, мабуть, і Залужний, не скаже, скільки потрібно. Якщо після «виборів» путін заявить: «А ми ще плюс 500 тисяч наберемо», ми маємо дати дзеркальну відповідь.

— До речі, про путіна. З його ніби резонансного інтерв’ю Такеру Карлсону ми вчергове почули, що фюрер зупинятися не збирається. Він тягнутиме час до президентських виборів у США. А що потім? Україну будуть підштовхувати до перемир’я?

— Крім його історичної маячні, була одна дуже важлива річ, про яку всі бояться говорити: він фактично закликає до переговорів. Кілька разів повторив: «А ми не проти».

Тому на камеру всі будуть говорити, що Крим — це Україна, Донбас — це Україна, що путін має заплатити за свої злочини. А не на камеру скажуть: «А якщо Україна вирішила сама йти на перемовини?» Можливо, десь підштовхуватимуть Зеленського: «Та давайте вже поговоріть, ніхто ж не заставлятиме вас підписувати з путіним мир. Зробімо перемир'я, зупинимось, роздивимось, можливо, відведемо важке озброєння». І переведуть все у війну низької інтенсивності, якою вона була до 23 лютого 2022-го, тобто іноді перестрілки, кілька загиблих на місяць, а не по сотні кожного дня. І часткову демобілізацію кремль проведе, щоб бачили його поступки.

путіна влаштовує виключно сценарій на його умовах. Щоб обов’язково зафіксувати все, що вони захопили. А що далі? росія почне накопичувати озброєння й модернізувати його для нового ривка.

Однозначно, що мир між нашими країнами неможливий. Оскільки в нашій Конституції написано, що Крим український, а в їхній — що це суб'єкт російської федерації. Тому можливе лише перемир'я та замість Мінських угод, умовно, Стамбульські. І щоб в очах Заходу й перемовини, й перемир’я, і угоди були легітимними.

Але, на моє глибоке переконання, навіть спрямування до перемир’я можливе лише після того, як відбудуться вибори й в Британії, і в Індії, і у Штатах, і в інших державах. Тобто якогось елементарного замирення можна чекати десь у березні наступного року.

— А чого нам чекати у 2024-му?

— Довгої та складної війни. Думаю, що весь рік буде рваний, з валідолом, як то кажуть. Але як би не закінчились вибори в Британії та у США, вони нас не кинуть, Європа — тим більше. Я в цьому впевнений. Навіть якщо Трампа оберуть, то все закінчиться тим, що він запропонує путіну: «Давай вже мирися з Україною». А той скаже: «Лише на моїх умовах, не поступлюсь жодним метром». І Трамп, який своєю несистемністю схожий на Зеленського, обуриться: «Ах так?»

Тому прямо кажу, що у мене є серйозні побоювання, що нас змушуватимуть іти на перемир’я. Будуть потихеньку штовхати, причому так, щоб для світової спільноти було зрозуміло, що це наш вибір.

«У мене є серйозні побоювання, що нас змушуватимуть іти на перемир’я. Будуть потихеньку штовхати, причому так, щоб для світової спільноти було зрозуміло, що це наш вибір», - вважає Віктор Бобиренко

Ще раз повторю, що Зеленський — людина електорально залежна. Восени на запитання «що ви вважаєте Перемогою України?» 88 відсотків відповіли, що це вихід на кордони 1991 року. Таких людей буде меншати. А коли суспільство замориться остаточно й більшість попросить: «Та давайте вже замиримося, хто де стоїть, хай так і буде», Зеленський швидко піде на переговори.

Тобто він все одно буде мімікрувати під більшість. А потім нам скаже: «Ну, ми ж перемогли — Україна встояла, незалежність є. Правда, ми не визволили Скадовськ, Мелітополь, Маріуполь, але нічого, визволимо їх політичним шляхом». Зрозуміло, що це може статися через сто або двісті років…

Читайте також: «Якщо ми війну програємо, Україна перетвориться на тотальну Бучу», — Елла Лібанова

3191

Читайте нас у Facebook

РЕКЛАМА
Побачили помилку? Виділіть її та натисніть CTRL+Enter
    Введіть вашу скаргу
Наступний матеріал
Новини партнерів