«Це секретна інформація. Якщо її оприлюднити, то, певно, вже нікого врятувати не вдасться»: як бабуся визволила онука з окупованого Донецька

- Нещодавно я супроводжувала в ООН трьох українських дітей, яким випали страшні випробування через війну, — розповіла «ФАКТАМ» адвокаційна менеджерка кампанії Where Are Our People? громадської організації PR Army Христина Шкудор. — Одного з цих дітей, Сашка Радчука, поранило в око під час облоги росіянами Маріуполя. А через декілька тижнів вони розлучили його з мамою. Він шукає її вже 2 роки. «Допоможіть знайти мою маму», — попросив він оонівських дипломатів. Коли він сказав ці слова дипломати (їх було на зустрічі з українськими дітьми приблизно сто чоловік) не змогли стримати сліз.

Днями відбувся обмін полоненими, в результаті якого вдалося повернути 75 наших військових і цивільних, в тому числі чотирьох жінок. На жаль, мами Сашка Сніжани Козлової серед них немає. Раніше «ФАКТИ» писали про те, що порятунок життя захисників Маріуполя триває і через два роки після їхньої здачі в полон.

«Мені було дуже страшно без мами»

- Сашку і його бабусі нещодавно зробили хірургічні операції, — продовжує Христина Шкудор. — Через поранення зір на пораненому оці у хлопчика сильно погіршився. Тож зараз продовжується лікування в «Охматдиті» (провідна державна дитяча клініка України — Авт.). Доля Сашиної мами досі невідома. Тож він зараз живе з бабусею. Вона врятувала онука від потрапляння в дитячий будинок в росії. Бабуся відважилася на поїздку в окупований Донецьк, в одній з лікарень якого знаходився Сашко і забрала його звідти.

Читайте також: «Ми не знаємо ні імен, ні віку»: чому росія відмовляється повертати тисячі викрадених українських дітей

— Як їй вдалося дістатися Донецька?

- За допомогою Офісу Президента України, віцепрем'єр-міністра — міністра з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України Ірини Верещук, компетентних органів. Деталей організації таких гуманітарних місій вам ніхто не розкриє, бо це секретна інформація. Якщо її оприлюднити, то, певно, вже нікого врятувати не вдасться. А дітей багато знаходиться в окупації, їх треба виручати. Тож поки що скажемо так: бабуся поїхала і забрала онука — без подробиць.

- Додам, що такі місії дуже дорого коштують, — доповнила для «ФАКТІВ» виконавча директорка правозахисної організації «Центр громадських свобод» Олександра Романцова.

В Маріуполь Сашко з мамою Сніжаною та зведеною сестричкою Вікою переїхали у 2021 році, бо в цьому місті служив чоловік Сніжани. Хлопчик пішов до школи, його маленька сестричка — у дитячий садочок. Коли почалася повномасштабна війна, вітчим Сашка знаходився в війську, вивезти родину з Маріуполя можливості не мав. Сніжана з дітьми самостійно виїхати не змогли. Їм довелося ховатися від обстрілів та авіаційних ударів в підвалі двоповерхового будинку, в якому вони жили. Дуже важко було з водою, запас харчів поступово закінчувався, доводилося бути максимально економними. Прожили разом з сусідами в підвалі місяць.

Сталося так, що 24 березня Сашка поранило в око: він знаходився на подвір’ї біля мангалу (готували їжу на вулиці), коли почався черговий російський обстріл. Сашко злякався за сестричку Віку, яка тоді знаходилася в квартирі на другому поверсі, побіг до неї. Тільки піднявся на другий поверх, як в їх будинок влучив важкий боєприпас (снаряд або міна). Хлопчик відчув сильний біль в лівому оці. Побіг до мами. На той час знайти в Маріуполі цивільних лікарів було марною справою. Тож Сніжана залишила донечку батькам чоловіка і пішла з Сашком до українських військових. Ті відвели їх на завод Ілліча, де в підземному бункері було облаштувано шпиталь. В тих умовах провести операцію було практично неможливо. Тож лікарі робили те, що було в їх силах: промивали око, робили уколи. Сашко з мамою допомагали іншим пораненим.

А за два тижні, 9 квітня ворог оточив завод Ілліча. Бійцям довелося здатися в полон. Разом з ними — й цивільним. Сашка з мамою та військовополоненими відвезли в Сартану, загнали в ангар. Наступного дня цивільних відправили в фільтраційний табір в селі Безіменному, що недалеко від Маріуполя, поселили в наметах. Маму відвели в окремий намет на допит. Того ж дня за Сашком приїхали люди, які представилися співробітниками Новоазовської служби у справах дітей. Вони сказали хлопчику, що забирають його від мами. Брехали, що скоро її відпустять. Хлопчину відвезли в лікарню в окупований Донецьк. Сашко жив надією, що незабаром до нього привезуть маму. «Мені було дуже страшно без неї», — сказав він в одному з інтерв’ю. Донецькі лікарі з якоїсь причини не зробили хірургічної операції на пораненому оці.

В тій лікарні Сашко заприятилював з хлопчиком Єгором, який теж мав травму ока. Єгор дав йому свій телефон, і Сашко зателефонував по вайберу до бабусі Людмили.

«Душею я відчувала, що дитина шукає мене, — розповіла в інтерв’ю Deutsche Welle Людмила. — Я не знала, що з донькою та онуками. Аж раптом (на початку червня) довгожданий дзвінок — на зв’язок вийшов онук. Питаю, де мама: „Не знаю“, — відповідає. Сказала, щоб покликав до телефона лікарку. Я записала на листочку, де знаходився Сашко».

Незабаром жінка вирушила в Донецьк. Добиралася кружним шляхом — через Польщу, Литву, Латвію і росію. Дорога зайняла чотири доби. Онука вона змогла забрати, а онучка Віка лишилася в окупації. Завітна мрія Сашка — знайти мама і сестричку. Задля цього вони з бабусею зверталися до багатьох структур. В 2023 році хлопчик розповів свою історію на Всесвітньому економічному форумі у Давосі, поспілкувався там з колишнім прем’єр-міністром Великої Британії Борисом Джонсоном. А минулої зими — в ООН. Але злочинний путінський режим поки що жодних відомостей про Сніжану Козлову не надав.

«Зазвичай, цивільним полоненим окупанти не висувають хоч якихось звинувачень — їх просто тримають в неволі в жахливих умовах»

«Те, що росія робить з цивільними людьми на окупованих територіях повноцінно не описано в міжнародному гуманітарному праві, — розповіла на пресконференції в Києві виконавча директорка правозахисної організації «Центру громадських свобод» Олександра Романцова.— Зазвичай, цивільним полоненим окупанти не висувають хоч якихось звинувачень — їх просто тримають в неволі в жахливих умовах. Важливо, щоб їх родичі зверталися до Координаційного штабу з питань поводження з полоненими. Можна звернутися й до нас в правозахисну організацію «Центр громадських свобод». Ми допоможемо зареєструвати звернення у всіх структурах, які в змозі допомогти відшукати захопленого російськими окупантами родича: Національне інформаційне бюро, Міжнародний комітет Червоного хреста, тощо.

Читайте також: «Депортовані українські діти мають повернутися до батьків»: в ООН пролунав емоційний заклик до міжнародної спільноти

Точна кількість цивільних українців, незаконно ув’язнених окупантами, невідома. Тож називаються різні цифри. Цілком можливо, що реальна кількість таких людей — десь 60 тисяч. Путінський режим ігнорує запити української сторони щодо незаконно ув’язнених цивільних. Тож дуже важливо, щоб родичі, друзі, знайомі людей, яких викрали загарбники, повідомляли про ці факти в відповідні українські структури. Це дає державі розуміння, за кого конкретно (прізвища, імена) вона має воювати на політичних та дипломатичних фронтах. Навіть, коли Сили оборони України звільнять всі наші території, все одно доведеться продовжити боротьбу за наших людей, бо велику частину українських бранців окупанти вивезли в рф та до білорусі.

Слід розуміти, що Україна не захоплює цивільних росіян, тож не може організувати обміни з рф цивільними за принципом «всіх на всіх». Тому коли під час обміну військовополоненими російська сторона повертає ще й когось з цивільних, це до певної міри несподівано".

Раніше «ФАКТИ» писали про дітей, яких врятувала координаторка проєкту «Окупація очима підлітків» Наталя Лютікова. Наталя з чоловіком взяли у свою сім'ю п'ятьох дітей вивезених з окупованих територій.

На фото в заголовку Сашко з бабусею Людмилою Сірик

1728

Читайте нас у Facebook