ПОИСК
Інтерв'ю

«До нас у бліндаж заходить окупант, а у мене під рукою немає автомата», — актор та військовий Олександр Печериця про службу у ЗСУ

12:20 28 червня 2024
Олександр Печериця
Український актор Олександр Печериця відомий за ролями на сцені Театру імені І. Франка та серіалах «Кріпосна» та «Століття Якова». На другий день великої війни артист поповнив лави ТрО, а пізніше — ЗСУ. У складі Збройних Сил він прослужив півтора року та повернувся у професію.

Вже цієї осені відбудеться премʼєра серіалу «Лікарка за покликанням» (1+1 Україна), де Олександр зіграв одного з лікарів дитячої лікарні. Нова історія присвячена професійному подвигу українських медичних працівників, які щодня рятують українців.

В ексклюзивному інтервʼю «ФАКТАМ» Олександр Печериця згадав перші дні повномасштабного вторгнення, найсильніше бажання на фронті та свої сни.

«Я жив як у теплій ванні»

— Олександре, ви звільнилися з лав ЗСУ майже рік тому. Як за цей час змінилося ваше життя?

— Я безумовно повернувся іншою людиною. Але не знаю, де сталися ці зміни — в мені чи в Україні. Зміни відбулися у всіх аспектах. Але це нормально, так має бути. Треба чесно сказати, що так, як було до війни, з нами вже ніколи не буде. Ми інші й рухаємось вже в, напевно, якийсь зрозумілий напрямок. У чомусь ми були сліпі, сумнівалися, але зараз сумніви зникли.

— Ви кажете про європейський шлях?

РЕКЛАМА

— У тому числі. І ментальний вибір. Як на мене, зараз проходить цивілізаційний розлом, місце зіткнення — цивілізація і Мордор. Нас намагаються повернути в минуле, в якому немає ні розвитку, ні перспективи. Але так не буде. Проти нас відстала когорта людей, що живе стереотипами минулого, цінностями середньовіччя — грабунки, велич. Це хворі люди.

"Я повернувся з війни іншою людиною", - каже Олександр Печериця

РЕКЛАМА

— Тяжким було ваше повернення до мирного життя?

— Мені здається, що я досі звідти не повернувся. Війна триває, можливо, тут, далеко від фронту без безпосередніх вибухів. Хоча кожен день прилітає в наші міста і безпечного місця в Україні немає. Але, можливо, тут є відчуття більшої безпеки. І тоді думаєш, що замало робиш для наших воїнів і перемоги. Тому я продовжую волонтерити, забезпечувати необхідним підрозділ, де я проходив службу. Мій позивний залишився — «Артист». Нещодавно я пройшов навчання за програмою, яка допомагає людям, які повертаються з війни.

РЕКЛАМА

— Що вам допомогло повернутися?

— Це допомагає мені й досі — творчість. Я сховався в неї, як в мушлю. Я і жив так завжди. Як у теплій ванні, у світі прекрасних, добрих, творчих людей. Я виріс в такому оточенні, вступив в театральний університет після школи, потім до театру, і скрізь мене оточували саме такі люди.

Олександр Печериця на зйомках серіалу “Лікарка за покликанням”

— І все ж таки 24 лютого 2022 року ви вирішили вийти з «мушлі».

— Тоді інших думок просто не було. Ніхто не знав про ТрО, військо — це не мало значення. Тоді у Києві роздавали зброю з КамАЗів під паспорт. Ми просто мусили захищатися, а не чекати у своїх квартирах, що хтось по тебе прийде, бо ти у списку. А так би було. Але ти незламний, бо знаєш свою історію і будеш битися, бо це твоя цінність, точка опори.

— Скільки тоді було вашому сину?

— Два з половиною роки. Дружині я тоді нічого не сказав. Лише по факту. За пару днів до початку повномасштабного вторгнення вони виїхали з країни. Якби не це, я б, напевно, спочатку турбувався про їхню безпеку. Памʼятаю, що відчував потребу щось зробити. Прийшов 24-го у військкомат не зброю отримувати, а щось робити корисне — копати траншею, розвозити харчі. У мене були руки, ноги й бажання щось робити. Мені сказали йти організовувати загони оборони в будинках на районі. Ми почали знайомитись, обдзвонювати тих, хто залишився у місті. Потім мені подзвонили з військкомату і я пішов воювати.

«Тато жив у Гостомелі за 500 метрів від аеропорту і бачив все»

— У вас було відчуття, що велика війна таки станеться?

— Навпаки. І я всіх переконував, що це немає сенсу, змісту. Мені здавалось, це настільки безглуздо! Потім зʼясувалося, що це не про глузд. Імперія чи розширюється, чи розпадається. Вона безжальна до чужих і до своїх. Це як чорна діра.

— Яким було ваше 24 лютого?

— Я не чув вибухів. Прокинувся від неспокою, в тривозі. Мій телефон стояв на зарядці в іншій кімнаті. Дивлюсь — там 60 повідомлень. Тато додзвонився, каже: «Почалася війна». Він жив у Гостомелі, за 500 метрів від аеропорту і бачив все. Слава Богу, зумів врятуватися з сім'єю. У мене в той день зранку була репетиція, а ввечері потяг до Львова на гастролі зі спектаклем «Украдене щастя». В чаті театру написали, що всі проєкти зупинені, гастролі скасовуються.

Читайте також: «Мушу знати все»: Тіна Кароль пройшла курс військового вишколу з ветеранами «Азову»

— Багато хто з акторів у перші місяці великої війни не вірили в повернення до творчості.

— Я не можу без моєї професії. Є такий вірш: «Сонце звертає на весну, обрії дерево хрестять, руки м'які опановують інші ремесла». Це вірш про перші дні війни. Я приміряв на себе іншу професію — я ніколи не ходив в караул, не тримав у руках зброю. Ясна річ, що в перші декілька місяців мова не йшла про відновлення роботи, але потреба в ній колосальна. Бо за 30 років, на жаль, ми програли інформаційну війну. Навіть зараз я шокований, скільки російськомовної молоді мене оточує. Ворог тисне на сході, але найстрашніше — совок в нашій голові, якій треба перемогти.

Нещодавно Олександр пройшов навчання і зараз допомагає людям, які повертаються з війни

— Буває, що вам досі сниться фронт?

— Так, і це не дуже хороші сни. Коли ти готуєшся до прем'єри, є найстрашніший сон актора — ти на сцені, поруч колеги й ти маєш сказати репліку. А ти не те що слів не знаєш, не можеш згадати, що це за вистава! І прокидаєшся у поті. Цей сон для мене помінявся — сниться, що до нас у бліндаж заходить окупант, а у мене під рукою немає автомата. І я прокидаюсь від жаху.

Читайте також: «Ми звикли»: популярна телеведуча про чоловіка-військового

— Що згадується зараз найчастіше з часу, проведеного на фронті?

— Там відчуваєш все без прикрас, по-справжньому: страх, самотність, надію, розпач, а потім ейфорію, радість від простих речей. Скучаєш, думаєш, як же мені хочеться шоколадки. І тут таку привозять — і ти такий щасливий! Або щастя помитися ледь теплою водою чи одягнути чисту футболку, помити волосся шампунем і мінеральною водою. Дружба і партнерське плече — вони там справжні, бо всі один від одного залежать. В принципі в армії дуже важко усамітнитись, знайти себе.

"На фронті відчуваєш все без прикрас, по-справжньому: страх, самотність, надію, розпач, а потім ейфорію, радість від простих речей", - згадує Олександр

— Може, і добре, що не залишаєшся наодинці з думками?

— Так, але мені іноді все ж не вистачало себе. Та й думки про одне і те саме. Хотілося вирватися і подумати про щось інше.

— Війна змінила наші погляди на багато речей.

— Я позбувся ілюзій. Іноді важливий сам процес, а не результат. Багато хто з думаючих людей, це зрозумів. Війна може тривати й 50 років, а жити треба зараз. Тому інформаційну програму треба вигравати. Театральний бум — це тільки вершечок айсберга, який має зростати, вибухати. На весь світ ми повинні кричати, хто ми є! У нас немає вибору, це цивілізаційна боротьба. Якщо ми її припинимо, то зникнемо, а якщо вони — закінчиться війна.

Читайте також: «Колись я знову посміхнусь»: актор та військовий Гарік Бірча записав зворушливе відео

— Ви народилися у Санкт-Петербурзі…

— І прожив там 80 днів. Тато проходив строкову службу, а мама навчалась в університеті. Коли вона його закінчила, ми повернулись. А от відмітка в моєму паспорті залишилась.

— Яким буде ваш день Перемоги?

— Напевно піду на репетицію, чи зйомку, чи проведу урочистий концерт. Це буде просто здорово, якщо одним махом все закінчиться і перестануть гинути люди. Зараз нам потрібно популяризувати наших воїнів, дякувати за їхній вибір та відвагу. Нам треба стояти на колінах перед хлопцями й дівчатами, які нас боронять. І перед волонтерами. Бажаю всім українцям витримки та роботи на своїй ниві. Ми відповідальні — і це відрізняє нас від тої орди. Боротьба триває, слава Україні!

Раніше «ФАКТИ» повідомляли, що акторка Національного театру імені Лесі Українки Марія Агапітова стала до лав ЗСУ.

Читайте також: «Розрив танкового снаряда поблизу — і мені відсікло ногу»: ветеран війни Олександр Швачка став телеведучим

40575

Читайте нас у Facebook

РЕКЛАМА
Побачили помилку? Виділіть її та натисніть CTRL+Enter
    Введіть вашу скаргу
Наступний матеріал
Новини партнерів