«Людина в стані алкогольного спʼяніння повідомила мені по телефону, що мій чоловік, офіцер ЗСУ, загинув»: які проблеми зі сповіщеннями про загибель військових
У Києві відбулася презентація вкрай чутливого проєкту руху «Veteranka», названого «Центр сили «План Б». Його завдання — фахово дослідити проблеми, з якими зіштовхуються родичі, кохані, друзі та колеги загиблих на війні захисників та захисниць. Керівницею проєкту стала Тетяна Борис, чоловік якої разом з батьком пішли добровольцями у військо на другий день повномасштабного вторгнення. Тетяна дала інтерв’ю «ФАКТАМ».
«Ми з моїм чоловіком спілкувалися години за три до його загибелі»
- З моїм чоловіком Олексієм ми познайомилися в 2019 році на концерті гурту «Океан Ельзи» — тож наші стосунки почалися з пісень Святослава Вакарчука, — розповіла «ФАКТАМ» Тетяна Борис, керівниця проєкту «Центр сили «План Б», який було презентовано днями в Києві рухом «Veteranka» — першою та єдиною організацією жінок з бойовим досвідом. — Олексій був за фахом юристом. На час нашого знайомства працював в Антимонопольному комітеті. А я тоді закінчувала університет. Коли почалося повномасштабне вторгнення, чоловік пішов у військо добровольцем разом зі своїм батьком. Двадцять четвертого лютого посадив мене на потяг (фактично примусив евакуюватися), а наступного дня вранці разом з своїм татом Анатолієм прийшов в військкомат. Як я до цього поставились? Ще до великої війну ми це обговорювали і чоловік казав, що відсиджуватись вдома не стане. Це його вибір — обґрунтований, зрозумілий, логічний, і я його поважала, всіляко підтримувала. У студентські роки Олексій закінчив військову кафедру, тож мав офіцерське звання. Тому спочатку став командиром взводу протитанкової артилерійської батареї, потім мав зміни посад. Брав участь в обороні Чернігівщині, потім — Сумщини. Після цього воював на сході — оборона Лисичанська, Бахмута, Соледара. Відпусток майже не мав — за весь період служби був вдома днів десь зо п’ять. Під час наших дуже нечастих зустрічей я бачила, що Олексій дещо виснажений, проте змужнілий.
Читайте також: «Всі чекають на швидку перемогу, але мають бути ті, хто її наближатиме»: капелан з Черкас та двоє його братів служать у ЗСУ
— Як вам повідомили про загибель вашого чоловіка?
- Мені зателефонувала цивільна людина, яку я знаю. По тому, як вона говорила, було зрозуміло, що людина знаходиться в нетверезому стані.
Години за три до цього ми з моїм чоловіком спілкувалися. Тому коли я отримала дзвінок з жахливою звісткою від цивільної людини, яка, ще раз скажу, знаходилась в стані алкогольного сп’яніння, я не повірила, що вона говорить правду -- вирішила, що цей чоловік каже такі страшні речі, бо п’яний. Протягом декількох наступних хвилин почало з’являтися усвідомлення, що його слова все ж можуть бути правдою. Жоден з телефонів мого чоловіка не відповідав.
Потім до його батьків прийшли представники військкомату разом з медичним працівником (це передбачено процедурою сповіщення рідних).
— За яких обставин загинув ваш чоловік?
— Це сталося з вини його командира. Вони їхали на автомобілі. Командир був за кермом, мій чоловік — на місці пасажира. Водій заснув, через це сталося ДТП. Суд визнав командира винним, але у вироку — умовний термін. Тож винуватець лишився на волі, продовжує служити.
— Напередодні загибелі Олексія у вас було передчуття, що так станеться?
- Була тривожність — як у всіх, у кого, рідні на фронті. Вона загострювалася, коли Олексій перебував безпосередньо у зоні бойових дій: Лисичанськ, Лисичанський НПЗ та в інших місцях. Чоловік беріг мене — дозовано розповідав про те, що переживав. З коротких, без деталей, розповідей я розуміла, що там, де він перебуває, дуже гаряче.
— Хто та людина, яка повідомила вам про загибель Олексія?
— Я мала зв’язки з людьми, які допомагали в тому місці військовим і місцевим. Тож один місцевий мешканець мав мій номер, і він мені подзвонив, коли сталося те рокове ДТП.
Читайте також: «Я в Дніпрі до війни ніколи не був, а зараз це місто знаю по моргах»: як шукають зниклих безвісти
— Олексій служив разом з батьком?
- Ні, вони були в різних частинах. Мій чоловік служив у артилерійському підрозділі в 58-й окремій мотопіхотній бригаді імені гетьмана Івана Виговського.
— Тато Олексія продовжує воювати?
— Так. Він відновлювався після подій на Херсонському напрямку, зараз знову в війську.
«Хочемо охопити максимально широке коло, тому фахівці досліджуватимуть досвід не тільки родичів, але і близького оточення загиблих героїв»
— Як виникла ідея проєкту «Центр сили «План Б»?
- Він повстав на особистих досвідах — як моєму, так і інших учасниць руху «Veteranka». Ідея створити «Центр сили «План Б» виникла під час розмови, коли ми ділилися одна з одною пережитим через втрати рідних і близьких людей на війні. Нам стало зрозуміло, що нерідко виникають проблеми з тим, як дружинам, матерям, коханим повідомляють про загибель рідної людини, як їх підтримують, як відбувається організація поховання, тощо. Люди, які не мають такого досвіду, навіть не здогадуються, з чим доводиться зіштовхуватися рідним загиблих захисників і захисниць. Ці проблеми не можна замовчувати, про них слід відкрито й голосно говорити.
— Ваш проєкт спрямований на аналіз досвіду людей, які втратили рідних на війні?
- Так, передусім, це дослідження досвіду родин, які втратили на війні своїх рідних. Хочемо охопити максимально широке коло, тому фахівці досліджуватимуть досвід не тільки родичів, але і близького оточення загиблих героїв.
Детально з’ясуємо, що і на яких етапах пережили ці люди, що можна використати з їх досвіду, аби за можливості допомогти іншим прожити горе. Відповідні поради дамо в звіті, який буде представлено по результатам виконання проєкту.
Певні рекомендації можемо назвати вже зараз.
— Які, наприклад?
- Усім зрозуміло, що, коли людина втратила коханого або кохану, сина або доньку, вона певний час знаходиться в фактично непрацездатному стані. Адже мозок направляє всі зусилля на те, щоб пережити трагедію. Тож на інших речах він довго зосереджуватись не може. Точно знаю, що якщо мова йде про роботу з цифрами, то її виконання тимчасово стає неможливим.
— Тобто такій людині потрібна відпустка?
- Так. На скільки нам відомо, в США в таких випадках надається відпустка зі співчуття. Ми маємо намір адвокатувати цю можливість серед роботодавців — як державних, так і бізнесів.
— Ви згадали про фахівців. Кого саме залучите до виконання проєкту?
— Наразі ведемо перемовини з командами професійних дослідників — соціологів, психологів, аналітиків. Оберемо одну з них за допомогою тендеру. Зауважу, що цей проєкт реалізовуємо за грантової підтримки міжнародного фонду «Відродження» та Європейського союзу. Завершити дослідження плануємо цьогоріч до листопада.
«Багато хто в ритуальних службах мають професійну деформацію свідомості. Їх комерційні маніпуляції — це неповага до загиблих військових»
«Усі, з ким я перетинався за 25 місяців служби в війську, відзначали, що з питаннями прощання з загиблими бійцями або погано, або не дуже добре, — сказав на презентації проєкту «Центр сили «План Б» голова Інституту національної пам’яті Антон Дробович. — Ми знаємо, що командири, як правило, відпускають побратимів на похорон загиблих захисників і захисниць. В такому разі в чому проблеми? Річ у тім, що система сповіщення про загибель, яка прописана в Статуті ЗСУ (це дуже важливо — Авт.), десь у 90 процентах випадків не виконується. Як ця система має працювати? Про загибель військовослужбовця або військовослужбовиці військова частини має повідомити в ТЦК. Далі представник ТЦК особисто (бажано разом з лікарем) повинен піти до родичів загиблого сповістити про трагедію. ЦІ офіційні особи мають підтримати родичів. На той момент, коли вони приходять, тіло загиблого повинно вже бути доставлене в населений пункт або бути в дорозі туди. Повторюю, це вимоги Статуту ЗСУ, а він обов’язковий для виконання. Проте, як відбувається сповіщення в більшості випадків? Командир взводу, або командир роти, ходячи кругами, переживаючи втрату людини, врешті наважується зателефонувати родичам і повідомляє про те, що сталося. На тому все. Після того дружина, батьки загиблого не знають, де зараз тіло, коли його привезуть? Чи треба за ним їхати? До кого звертатись? І все це через те, що порушена система сповіщення. Тобто проблема в тому, що базові процедури сповіщення про загибель порушуються з самих перших етапів».
Читайте також: «Щоб отримати 2 мільйони, деякі поранені погоджуються на ампутацію»: що слід знати воїнам, аби не припуститися непоправних помилок
«Від людей, дотичних до руху ««Veteranka», знаємо про ненормальні ситуації, з якими не рідко стикаються родини загиблих, — заявила на презентації проєкту громадська діячка Ганна Демиденко, експертка у сфері ветеранських справ, адвокаційна менеджерка руху «Veteranka». — Пан Антон Дробович сказав про проблеми в системі сповіщення. Є вони й на наступних етапах. Візьмемо, для прикладу, спілкування родичів загиблих з ритуальними службами. Багато хто в цих службах має свого роду професійну деформацію свідомості. Про що йде мова? Вони кажуть, показуючи на труни, вінки: «Оце безкоштовно, а оце — платно». Зрозуміло, що безкоштовне має не надто презентабельний вигляд. Якщо мама може заплатити, то візьме платне. З боку ритуальних служб такого роду комерційна маніпуляція — це фактично неповага до загиблих військових. Ми зіштовхуємося з таким з 2014 року».
Пані Ганна Демиденко ще розповіла про таку практику в Ізраїлі, яку можливо, слід перейняти і в Україні: ті, хто приходить в родини сповістити про смерть їх родича, не натискають на дзвінок, а стукають в двері. Це щоб чи не кожний дзвінок в двері не почав потім асоціюватися з загибеллю рідної людини.
Долучитися до проєкту «Центр сили «План Б» можна у якості експерта або респондента. Надсилайте свої пропозиції на адресу: [email protected]
Раніше «ФАКТИ» писали про те, рф вже рік не обмінює полонених азовців.
На фото у заголовку Олексій і Тетяна зі свідоцтвом про шлюб
Фото надано Тетяною Борис
1896Читайте нас у Facebook
