ПОИСК
Україна

«Всі чекають на швидку перемогу, але мають бути ті, хто її наближатиме»: капелан з Черкас та двоє його братів служать у ЗСУ

12:20 3 липня 2024
Володимир Рідний

Володимир Рідний з Черкас став військовим священником ще у 2014 році. Після того як у 2018 році у рідному місті створили ТрО, він отримав посаду капелана, але на волонтерських засадах — через те, що не було закону про офіційний статус військових священнослужителів. Наразі ж Володимир — офіційно помічник капелана, тому що поки не отримав вищої освіти. Але, попри це, каже він, щасливий, що на своєму місці та здійснює мрію життя — допомагає іншим та допомагає наближати перемогу.

— Я третій та найменший син у родині, тому моє дитинство, безумовно, було веселішим та кращим, ніж у старших братів. Мав, у що одягнутись та взутись, отримував іграшки «у спадщину», — розповідає «ФАКТАМ» військовий священник Володимир Рідний. — Жили ми спочатку у гуртожитку, бо батьки працювали на заводі. Й треба було вставати рано, щоби приготувати дітям їжу. Бо пізніше всі сусіди прокинуться і не буде навіть де каструльку поставити. Власної машини в нас не було, тому важкі сумки та дітей доводилось носити на руках, тому що часто навідували моїх батьків у Корсунь-Шевченківському. Самі розумієте, що це непросто, але завжди у родині панували любов та повага.

“У нашій родині завжди панували любов та повага”, - розповідає Володимир Рідний

— Як ви стали військовим капеланом?

— Мама завжди ходила до храму, вчила й нас любові до Господа! Мої старші брати — 44-річний Віталій та 46-річний Василь — працювали на тому заводі, що й батьки, а в мене сформувався інший світогляд, де не обов'язково завод і 40 років безперервного стажу там. Я був творчим хлопцем, буч учасником «Пласту», де мені заклали патріотичні основи. Звідти я потрапив вже до церкви. У 2014 році вирішив, що треба духовно підтримувати захисників, тому й став військовим капеланом. Щоправда, тоді через відсутність закону про офіційний статус військових священнослужителів я робив то все на волонтерських засадах. Возив амуніцію, продукти, все, про що просили, та, звісно, дбав про їхній духовний та моральний стан. Вже тоді зрозумів, наскільки важлива моя робота, адже продуктивність кожного бійця залежала від духовно-морального стану. Я тільки тоді дізнався, що із сотні бійців цілеспрямовано знищувати ворогів готові лише 10−15%, всі інші — морально до цього не були призначені. У християнській філософії йдеться про те, що не можна відбирати життя іншої людини через власну вигоду. Але коли є загроза власному життю чи рідним, то гріх їх не захистити. Вже у період АТО Василь займався будівельними роботами, створив власну родину. Віталій заробляв на життя програмуванням.

РЕКЛАМА
“У 2014 році я вирішив, що треба духовно підтримувати захисників, тому й став військовим капеланом”, - розповідає Володимир Рідний

— Як сталося, що ви всі троє опинилися на службі?

— 24 лютого 2022 року я відразу включився у волонтерську роботу, допомагаючи рідній 118-й бригаді. Василь тоді сам був на об’єкті, Віталій також на своїй роботі. Ми зателефонували один одному й домовились про те, що, поки я займаюсь своєю частиною, старші брати готують батьків та інших родичів до можливого виїзду. Адже на той момент ніхто не знав, чи надовго всі ті події та чого чекати далі. Зрештою евакуація скасувалася, і брати заявили, що воюватимуть. Як тоді мені сказали Василь та Віталій, всі чекають на швидку перемогу, але мають бути ті, хто наближатиме її. Скласти руки — це завжди можна, а треба діяти. Брати також долучились до бригади, в якій служив я. Василь, якого все одно взяли свого часу на строкову службу із хворобою хребта та кісток, обрав розвідку, а Віталія взяли помічником капелана, бо свого часу він не служив через проблеми з очима.

РЕКЛАМА
Всі троє братів Рідних нині служать

— Уявляю, наскільки матері важко морально, коли всі сини у війську.

РЕКЛАМА

— Так, батько вже залишив цей світ, і в нас лишилася ненька. Важко дружині бачити дзвінок з незнайомого номера, коли чоловік на фронті. Важко дітям, коли їхній тато, військовий, пропадає зі зв’язку на декілька днів. Та я навіть не можу уявити, наскільки важко нашій матусі, коли ці всі страхи помножуються на три, бо всі три сини у війську. Ми рідні брати, і кожен з нас не схожий на інших, але те що ми різні, тільки підсилює нашу міць роду, тому що кожен з нас доповнює один одного. Наша з братами сім’я, за яку ми воюємо, — це не лише рідні та близькі, це вся 118-та бригада ТрО, все військо, держава й кожен українець у кожному куточку світу.

Читайте також: «Мрію після війни вступити до консерваторії», — боєць з позивним «Космос»

— Але все одно якісь настанови мама дає?

— Якби в неї було три дочки, то, може, щось би радила. Але ми ж сини, кожен у 15 років вже був самостійним, вона тільки пишалася нашими успіхами. Зараз матуся підтримує нас своє сильною молитвою. Це завжди зігріває.

— Знаю, що на передовій не раз ви отримували поранення. Розкажіть про це.

— Двічі за шість місяців. Вперше — під Бахмутом: уламок від снаряда зачепив стегно й пройшов навиліт. Сталося це 3 жовтня, а через два дні тата не стало. Побратими вчасно забрали мене з поля бою, і після лікування я знову повернувся до роботи. А друге поранення — це вже обстріл з артилерії, тоді пошкодив руки та інші частини тіла, мав контузію… «Підлатали» й знову до капеланства та волонтерства, бо без цього не уявляю свого життя.

“Після другого поранення мене «підлатали» та я знову повернувся до капеланства й волонтерства, бо без цього не уявляю свого життя”, - говорить отець Володимир

— У своїх дописах ви постійно наголошуєте, наскільки важливі ті чи інші збори для наших бійців. Що порадите тим, хто «втомився» від війни?

— Нещодавно під публікацією про збір мені залишили коментар такого змісту: «Звичайних людей мордують цінами й тарифами, при цьому запрошують донатити, щоб що? Щоб продовжувати і підтримувати знищення самих себе? А якби люди не донатили? То що? Можливо, б залишились цілі території і живі люди?». Я цілком розумію «втомленість» людей від війни, відчай, розпач і відчуття прийдешньої фінансової кризи… Але треба розуміти, що означають наші донати для ЗСУ. Можливо, когось здивую, але вони закривають лише 3−4% потреб. Усе інше дають держава та західні партнери. Наші донати — це в першу чергу комфорт і захист військових. Це смаколики, бо сухпаї дуже набридають захисникам. Це зарядні станції, адже з ними простіше заряджати телефони. Старлінки, рації, котрі забезпечують швидку комунікацію. Хімзахист рятує життя. Дрони допомагають виявити ворога швидко і без втрат. РЕБи можуть захистити від ворожого дрону. Суть в тому, що без цих речей військові зможуть працювати і війна не зупиниться, але буде набагато складніше та буде більше втрат, і мобілізація посилиться. Тому допомагайте тим, хто захищає кожного з нас.

“Допомагайте тим, хто захищає кожного з нас”, - радить отець Володимир

— Ми стомлюємося, на це, певно, й розрахунок у ворога?

— Так. Противник вже давно зрозумів, що ми нація, яка вміє дуже швидко мобілізуватися та відреагувати на небезпеку одним кулаком, але ми не вміємо «грати в довгу». З нас століттям московія викорінювала єдність і самоідентичність як нації. Тих, кого не змогла вбити, банально виселяли з України. Тому й не дивно, що мала дитина, якою є наша нація в переважній своїй більшості, не має рис, притаманних дорослій особистості: послідовності, далекоглядності, відповідальності, компетентності, самоідентифікації, свідомості і, зрештою, — довгої волі, що має бути однією з ключових рис людини. Ми, як гарячий підліток, готові швидко та емоційно відреагувати на ситуацію, щоб відстояти правду та не допустити перемоги зла, але нам дуже важко рутинно й послідовно працювати над розвитком своєї країни. Ми легко йдемо в бій на смерть заради Батьківщини, але нам важко жити протягом всього життя заради неї.

“Ми, як гарячий підліток, готові швидко та емоційно відреагувати на ситуацію, щоб відстояти правду та не допустити перемоги зла, але нам дуже важко рутинно й послідовно працювати над розвитком своєї країни”, - вважає отець Володимир

Наш ворог має одну суттєву перевагу, яку майстерно використовує проти нас — він нас знає! Він знає наші слабкості, на яких грає, і знає наші сильні риси, які оминає. Наш єдиний шлях перемогти ворога — це так само пізнати, що в нього в середині, та зруйнувати саму його суть. Інакше діти, батьків яких ми зараз вбиваємо на фронті, підіймуться, як виростуть, і ми будемо змушені і їх вбити, а за ними — їхніх нащадків. Нам потрібно не просто вбивати російських солдатів, які воюють проти нас, ми маємо знищити російську ідеологію і її пагубний вплив на кожного з нас. І якщо зі знищенням ворога на фронті все просто та однозначно, то зі знищенням ворожої ідеології нам доведеться вбити й частину себе, ту частину, яка прийняла сторону зла, навіть якщо не розуміє цього: байдужість, корупція, некомпетентність, зашореність, інфантильність, перекладання відповідальності, недалекоглядність, несамостійність і залежність від «старшого брата». Вбити ворога легко, а вбити ознаки ворога в собі — оце героїзм!

Читайте також: «Впевнений, що це місцеві здали його окупантам, тому що підтримував ЗСУ»: подробиці про загибель від ворожої бомби військового капелана з Харківщини

426

Читайте нас у Facebook

РЕКЛАМА
Побачили помилку? Виділіть її та натисніть CTRL+Enter
    Введіть вашу скаргу
Наступний матеріал
Новини партнерів