Важко собі навіть уявити, як все це могло уживатися в одній людині — любов до найміцніших алкогольних напоїв та поетичний талант, розгульний спосіб життя та захоплення точними науками, дружба з великими літераторами і панібратство із занепалими волоцюгами. У Шарля Кро, уродженця містечка Фабрезан, департамент Од, відомого французького поета і не менш відомого відвідувача самих злачних місць Парижу, це цілком уживалося.

На відміну від старших братів, які обрали для себе кар'єру лікаря і скульптора, Шарль досить довго шукав такого роду заняття, яки б дозволили йому і на життя своє недолугу якось заробляти, і не відмовлятися від сформованої з юних років звички поводитися богемно, не особливо замислюючись над майбутнім. Він то брав уроки музики і малювання, то брався за стародавні мови, то раптом з головою занурювався у вивчення медицини і теології. Але найбільшою його пристрастю була, ви не повірите, наука.

Коли 30 квітня 1877 поет і гуляка Шарль Кро подав до Академії наук опис «патефону» — апарату для запису і відтворення голосу, все його знайомі просто отетеріли. Так, він був уже добре відомим у паризьких аристократичних колах не тільки своїми незвичайними віршами, що частісінько публікувалися у популярному літературному журналі «Парнас», і дружбою з поетами Малларме, Вільє і Верленом, а й демонстрацією на Всесвітній виставці 1867 року автоматичного телеграфу, а також публікацією наукових праць під назвою «Загальне рішення проблем кольорової фотографії» і «Огляд можливих зв'язків з іншими планетами». Але уявити собі, що результатом його пияцтва і вічних поневірянь шинками Латинського кварталу може стати винахід грамофону (та ще й на півроку до отримання знаменитим Томасом Едісоном патенту на «удосконалення інструменту для контролювання і відтворення звуків»!), було просто неможливо. І все ж він це зробив.

11 грудня 1877 року у журналі «Рапель» Віктор Меньє публікує статтю під заголовком «Пан Шарль Кро загнав звук у пляшку», присвячену винаходу французьким поетом фонографу. Це була справжня сенсація.

Правда, незабаром заняття наукою йому набридли настільки, що він закинув їх куди подалі, а сам знову занурився у богемне життя з його гучними гулянками, віршами та жінками певної поведінки.

«Жить безупречно, как велят,
Иметь на жизнь серьёзный взгляд —
Уж лучше сразу выпить яд.
Я не хочу зевать от скуки.
Долой болезни, хвори, муки.
Я слышу радостные звуки:
Я слышу дождь, ему вослед
Грохочет гром, сверкает свет.
Искусство вечно, юность — нет.
Пусть так! Я рад и апельсинам,
И свежим девушкам, и винам,
И языкам пожара длинным.
Мы все рождаемся, растём,
Друг друга любим и поём,
И за абсентом смерть найдём…»

Шарль Кро помер у 1888 році на руках у свого старшого брата-лікаря Антуана, який написав у висновку: «Помер від повної неузгодженості внутрішніх органів». Але ще більше ста років його винаходами користувалося все людство. А пісні на його вірші виконували багато знаменитостей, у тому числі й Бріжит Бардо і Жюльєтт Греко.

Усім сьогоднішнім іменинникам дозвольте побажати добра і щастя. А вам, друзі мої, гарного дня. Як завжди, щиро ваш.