Сталева хватка: кому вигідна криза ринку залізної руди?

Ситуація у світі

За даними фінансового та економічного інформагенства Bloomberg, на початку травня цього року спотові контракти на залізну руду зросли до історичного максимуму, перевищивши позначку $ 200 за тонну. Причиною підвищення вартості залізної руди на світових ринках виявилися сталеливарні компанії Китаю, які утримують обсяг виробництва на рівні вище 1 млрд тонн на рік. Зростаючий попит в умовах пандемії коронавирусу змушує гірничодобувні компанії світу нарощувати виробництво сталі. Причому, за даними експертів, у найближчому майбутньому цей попит навряд чи зменшиться.

Як заявив аналітик Commerzbank AG Даніель Бріземанн: «Довгострокові перспективи цін на метали» занадто гарні «і вказують на зростання цін у найближчі кілька років».

При цьому експерт також додав, що ажіотаж на ринку сталі продиктовано популяризацією енергоефективної енергетики, в основі виробництва якої лежить цей метал.

«Тенденції декарбонізації у багатьох країнах, в тому числі перехід на електромобілі й розширення використання енергії вітру та сонця, ймовірно, викличуть додатковий попит на метали», — резюмував Даніель Бріземанн.

Що ж в Україні?

Незважаючи на те, що експорт сталі складає 10% від усього експорту нашої країни, підвищення попиту на цей товар обернулося скандалом. Експерти, тісно пов'язані з металургійними та видобувними компаніями, обурилися через наміри портових операторів підвищити ставку на перевалку залізорудного концентрату та звинуватили їх у змові, в результаті якої порти, залізниці й вся металургійна галузь нібито ризикує зазнати нечуваних збитків.

Проте у цих заявах дуже розпливчасто пояснюється причина конфлікту. По суті, вони відповідають єдиному посилу, зводячи все до того, що оператори самовільно піднімають ставку на перевалку руди, погрожуючи ринку обвалом. Про те, що ставки на перевалку руди у портах не підвищувалися з 2018 року і, за оцінками ринку, були малі (від $ 2,05 до $ 3,40 за тонну при ринковій ціні $ 3,40−5,20), у цих заявах не згадується. В принципі, ними є найбільші виробники залізорудної сировини в Україні — міжнародна гірничо-металургійна компанія «Метінвест» і Південний гірничо-збагачувальний комбінат (Південний ГЗК), що належать відомому бізнесмену.

Про те, що виробники сталы спекулюють на ринку, завдаючи шкоди інтересам держави, нещодавно заявляв і президент України Володимир Зеленський.

«Вважаю збільшення податку на залізну руду однією з найважливіших податкових реформ», — заявив він з цього приводу, додавши, що руда належить народу, а тому він підтримує «розумне» підвищення податку.

Володимир Зеленський також підкреслив, що не дасть компаніям отримувати надприбуток у 200−300% за рахунок державних надр.

Історична монополія

Варто зазначити, що подібну ситуацію, коли виробники залізорудної сировини роками недоплачують у державну скарбницю, складно уявити не тільки в Європі, але і в країнах ближнього зарубіжжя.

Щоб зрозуміти причину, через яку деякі виробники отримали можливість заробляти за рахунок державних підприємств, змушених працювати собі у збиток, необхідно знати й специфіку українських домовленостей. Безумовно, цьому сприяв вплив найбільших виробників залізорудної сировини на державні підприємства, включно з портами та «Укрзалізницею», а також на політичні фракції та окремих політиків. Крім того, виробники ЗРС користувалися нестабільним положенням сировинного ринку, роками диктуючи державі свої умови.

На такому тлі заяви окремих експертів про нібито «колосальні збитки» держави через зупинку перевалки ЗРС і ледве не «колапс» усієї галузі виглядають неправдоподібно. Адже і держава, і оператори, і навіть прості обивателі тільки виграють від встановлення адекватної ринкової вартості: податки стимулюють економіку, а чесні ставки для операторів дозволять удосконалити потужності та збільшити експортний потенціал України.

Усе це загалом допоможе оздоровити економіку України. При сьогоднішньому попиті на сталь, який, за прогнозами, буде тільки зростати, Україна лише виграє від посилення експорту, та жодним чином не навпаки. Єдині, кому не вигідна зміна ставок, це концерни монополістів — виробники ЗРС, які можуть втратити надприбутки.

Великий бізнес vs Україна

Державні підприємства роками працювали з такими компаніями собі у збиток. Зокрема, за 1-й квартал цього року порт «Южний» зафіксував 50 млн грн збитків і повністю завалив фінансовий план через те, що ставка на перевалку руди була нижчою за ринкову. На цьому тлі перше за кілька років підвищення портами ставки на ЗРС — на 30% при глобальному зростанні цін на залізну руду більш ніж в два рази — виглядає вельми виправдано. Це дозволить портам збільшити свої можливості, а уряду — покрити частину бюджетного дефіциту, який у 2021 році становить 247 млрд грн, або 5,5% ВВП.

Вочевидь, курс України на деолігархізацію працює, хоча й стикається з потужним опором. Цим і зумовлені спроби виробників залізорудної сировини утримати вплив у своїх руках. Проте стає складніше змушувати всіх учасників ринку продовжувати працювати на шкоду власним інтересам. Адже зараз Україна опинилася у такому становищі, що захист національних інтересів з популістської фрази переріс у спосіб виживання. Оскільки збереження поточної, мізерною вартості перевалки руди при її реальній вартості та попиті може завдати найпотужнішого удару по економіці України.

фото https://ua.depositphotos.com/

534

Читайте нас у Facebook