«Медики перебувають у становищі рабів. Щось не подобається? Пиши заяву та йди», — лікар-інфекціоніст Світлана Федорова
Про потребу медичної реформи говорили давно. Ось тільки останнім часом багато українців почали скаржитися, що внаслідок реформи отримати медичну допомогу стало складніше, ніж раніше. Щоб потрапити до профільних фахівців, потрібно чекати кілька тижнів. У райцентрах закриваються лікарні, оскільки їх невигідно утримувати. В облцентрах медустанови оптимізують, поєднуючи наркологічні та психіатричні диспансери. А фтизіо-пульмонологічні диспансери тепер називають центрами по легенях. Проте лікарі шоковані такими нововведеннями та намагаються пояснити, що оперувати легені не тубхворому у такій лікарні, де всі стіни мають патогенну мікрофлору, небезпечно. Як і саме його перебування там. І це при тому, що в Україні вирує епідемія туберкульозу.
Крім того, у медзакладах не вистачає ліків, але лікарям не рекомендують про це говорити. Родичам пацієнтів іноді доводиться буквально просити лікаря, щоб той сказав, які препарати потрібно докупити. Але далеко не всі лікарі хочуть давати список препаратів, оскільки таке загрожує їм самим, якщо про це дізнається головлікар або пацієнт напише скаргу. Як наслідок, хворих лікують тим, що є, а не тим, чим треба. Про це в ексклюзивному інтерв'ю «ФАКТАМ» розповіла лікар-інфекціоніст Світлана Федорова.
Також колишня головлікарка Миколаївського обласного центру лікування інфекційних хвороб, звільнена за публічну критику МОЗ, роз'яснила, що відбувається з підвищенням зарплат медперсоналу. Бо ситуація з виплатами лише погіршилася.
«У половині незаможних ОТГ взагалі біда, там райлікарні закриваються»
— Світлано, з січня 2022 року лікарі в Україні мають заробляти щонайменше 20 тисяч, а медсестри — 13,5 тисячі гривень. Таке рішення було ухвалено урядом. Проте ексміністр Андрій Рева у своєму інтерв'ю «ФАКТАМ» пояснював, що додаткових грошей у бюджеті на це не заклали. Це дійсно так?
— Так, гроші у бюджеті не заклали. Причому не лише у державному — їх ніхто не закладав і в місцевих бюджетах. Тому що нікому не могло спасти на думку, що вирішить наш правитель. Щобільше, всі стаціонари, поліклініки, та, в принципі, будь-яка лікувальна установа зараз фінансуються інакше, ніж раніше. Тоді була медична субвенція та виділялися гроші безпосередньо з бюджету. Наразі все йде через прокладку під назвою Національна служба здоров'я України (НСЗУ).
Як усе відбувається. Якщо це «первинка», НСЗУ платить від кількості укладених договорів. Якщо це «вторинка» або «третинка» (стаціонари в районних, міських, обласних лікарнях), НСЗУ платить за пролікований випадок. Це означає, що є певний тариф, так звана такса НСЗУ, вони платять за інфаркт стільки-то, за пролікований інсульт стільки-то. До речі, ця сума не залежить ні від тяжкості перебігу хвороби, ні від того, скільки днів пацієнт лікувався, вона просто за пролікований випадок.
Ці тарифи дуже низькі і не покривають вартість лікування, навіть його десяту частину. Я говорю про тарифи за інсульт, аортокоронарне шунтування, інфекційні хвороби тощо. Тобто, цих грошей за проліковані випадки і раніше не вистачало на закупівлю ліків, бензину, канцтоварів, антисептиків, витратних матеріалів, виплату зарплат тощо. У результаті НСЗУ ні на 1% не підвищила тариф, у бюджеті фінансування не закладено, грошей і тоді не вистачало навіть на мінімальні витрати, а тепер хтось зверху висловив бажання, аби всім підвищили зарплати. Це чудове бажання, але грошей немає.
Читайте також: Чому запровадження загальнообов'язкового пенсійного накопичення може спровокувати обвал системи: розповідає ексміністр Андрій Рева
— Що робити головним лікарям, коли грошей немає, але й відмовитися від підвищення зарплат вони не можуть?
— Перший варіант. Головлікар може піти на поклін до місцевої влади, бо є механізми, які передбачають дотування з місцевого бюджету. Але він не гумовий. Усі бюджети було прийнято ще у грудні: гроші розписано. Навіть якщо щось урізати, виникає запитання: забирати у дитячого садка, школи, з будівництва доріг? Зрозуміло, що звідкись гроші треба брати. На всі лікарні цього не вистачить.
Як наслідок, головному лікарю залишається переводити людей на 0,25, 0,5 або 0,75 ставки, скорочувати до мінімуму персонал або закривати лікарню, тобто банкрутувати. В принципі це зараз масово і відбувається. Звісно, всі ці популістські заяви МОЗ про перевірки (чи законне переведення на неповну ставку) нічого не дадуть. Звісно, співробітника просять написати заяву за власним бажанням про переведення на 0,5 ставки. Зрозуміло, що будь-яка перевірка побачить — людина ж сама захотіла.
Другий варіант виходу з цієї ситуації. У санітарки чи медсестри обсяг роботи залишається той самий. Нікому не важливо, чи буде вона це робити три години на день або цілу добу. Ніхто не дивиться в графіки, їй просто кажуть: «Маню, в тебе залишився той самий фронт робіт, але тепер ти отримуватимеш пів ставки. Хочеш більше грошей — до 20 палат, які ти маєш зараз прибирати, бери ще 20 і тоді отримаєш повну ставку». Але людина має фізичну межу можливостей у роботі.
Читайте також: Як дізнатися, чи призначена субсидія, та самостійно перевірити її розмір: пояснює міністр Марина Лазебна
— Все ж таки місцеві ради могли б допомогти лікарням.
— Спочатку головні лікарі почали бігати по місцевих радах і говорити про брак фінансування. До слова, у половині незаможних ОТГ взагалі біда, там райлікарні закриваються. Медзакладам, які знаходяться у містах та обласних центрах, якийсь мер чи голова області можуть ще спробувати збільшити фінансування. Але це працює так: мовляв, ми з тобою дружимо, і ти мені заносиш, грубо кажучи, певну частину від закупівель, а я, так вже й бути, кину тобі якусь копійку. Але це не рятує ситуацію. Накручується корупційна складова. Медики перебувають у становищі рабів. Щось не подобається? Пиши заяву та йди. Їм від цього лише простіше: не потрібно ще одну одиницю скорочувати.
.jpg "«Більшості лікарень не вистачає грошей на зарплати медикам та необхідні ліки для пацієнтів», - каже Світлана Федорова")
«Вже зруйнували ту систему: Супрун почала, а зараз цю справу активно продовжують, просто втоптують медицину в багнюку»
— З таким підходом у лікарнях незабаром ніхто не захоче працювати. Зрештою люди залишаться без медичної допомоги.
— Перший момент. Молодь просто їде. Навіть у людей віком 50−60, які через життєві обставини (у них тут діти, онуки) не можуть залишити країну, виникає гостре бажання все кинути. Адже їх зрівняли з інтернами. У людини стаж 30 років, вища категорія, він заслужений лікар, а в нього зарплата така ж, як і в інтерна, який учора закінчив інститут і якого треба ще вчити і вчити.
Таким чином, у медика виникає потреба просити та ставити пацієнта в умови, щоб той йому дякував. З чим боролися, на те й напоролися.
Другий момент. Абсолютна незацікавленість у своїй роботі. У нас зі статистики прибрали смертність: тепер пишуть прибув-вибув у стаціонар. А куди вибув — на цвинтар чи виписаний, — нікого не цікавить. Якщо сьогодні лікар, приходячи на роботу, бачить, що пацієнт бажає віддячити, то не можна його в цьому звинувачувати. У такому разі ще можливий якийсь проблиск у лікуванні. І то з образою на державу, на цю систему, яка, вибачте, викинула нас усіх на такий поганий рівень. Тепер уявіть якість роботи цього медичного працівника.
Але це лікарі. А санітарки, медсестри? Виникає запитання — яка зацікавленість якісно обробити руки, дотримуватися правил ін'єкцій, витерти пил або піднести судно? Відповідь проста — абсолютно ніяка.
Читайте також: Рада схвалила проєкт щодо мінімальних зарплат для медиків: що про це відомо
— За вашою інформацією, у більшості лікарень зарплати медикам не підвищують і лікарі бояться говорити про це вголос?
— На сьогодні це просто популістська заява про підвищення зарплат. Її неможливо виконати і вона не виконується. Я спілкуюся з багатьма медиками з різних куточків нашої країни — Західна Україна, схід. Ми листуємося, і через те, що в мене така відкрита позиція, люди багато пишуть у месенджер. Серед них є головлікарі, як колегу вони мене розуміють. Я з ними намагаюся ділитися досвідом, як змогла таки утримувати стаціонари та платити зарплати. У ході спілкування розумію, що зверху донизу в десятки разів зросла ненависть до правлячої еліти, якщо їх можна так назвати. А ці популістські обіцянки не просто перетворили медиків на забитих людей, яким не можна нічого говорити і ніде виступати, вони зараз змушують їх, даруйте, ненавидіти свою професію. Це найстрашніше.
Сьогодні поговоріть з медиками у віці 40 або 50 плюс, вони категорично не хочуть, щоб діти йшли їхніми стопами. Бо бачать те, що відбувається нині в медицині.
— Знайомі лікарі не раз говорили про те, що настав час перепрофілюватися і йти працювати в індустрію краси. Але хто ж працюватиме у звичайних лікарнях?
— Подивіться, куди йдуть золоті руки — онкологи: або за кордон, або в пластичну медицину. А дівчата із золотими ручками, які грудним діткам потрапляли у венки, вони всі у пластичній та косметологічній хірургії. Такі клініки ростуть як гриби після дощу.
А на що перетворили професуру? Раніше у регіони завжди можна було викликати професора на консультацію, і держава це спонсорувала. Якщо лікарі не справлялися, консиліум не міг знайти рішення, викликали спеціаліста. Приїжджав академік, професор, проходив розширений консиліум. Лікарі з регіонів відвідували такі консультації. Ми знали, що завтра туди приїжджає, наприклад, головний реаніматолог України, а наступного дня — головний судинний хірург. Це було всім цікаво. Сьогодні цей науковий академічний інститут є абсолютно нівельованим. Про що говорити, як не пускають професорів на обходи. Держава не зацікавлена у науці.
Тому популістські обіцянки щодо підвищення зарплат абсолютно не підкріплені жодною фінансовою складовою. Ба більше, перекладання проблеми на плечі головлікарів не просто нерозумно, таким чином добивають медицину. Вже зруйнували ту систему: Супрун розпочала, а зараз цю справу активно продовжують, просто втоптують медицину в багнюку.
У продовженні розмови зі Світланою Федоровою, яке вийде незабаром, вона розповість, до яких страшних наслідків призводить оптимізація лікарень у регіонах, а також про те, що сьогодні Україна втрачає найголовніше, що було і є в медицині: індивідуальний підхід до хворого.
14704Читайте нас у Facebook
