ПОИСК
Інтерв'ю

Дружина командира «Азову» Дениса Прокопенка: «Я перша повідомила чоловікові, що почалася війна»

18:13 15 травня 2022
Денис Прокопенко
Рідні кожного, хто зараз боронить нашу країну, живуть від дзвінка до дзвінка, від SMS до SMS, чекаючи простих слів: «Зі мною все добре». Дружини тих, хто зараз знаходиться у самісінькому пекельному пеклі — підвалах останнього бастіону Маріуполя заводу «Азовсталь», постійно отримують такі повідомлення від своїх чоловіків. Зрозуміло, що ті просто намагаються не хвилювати своїх коханих. Попри нелюдськи умови, відсутність води, їжі, ліків, боєприпасів, неможливість отримувати елементарну медичну допомогу, цілодобові шквали ворожого вогню і повну блокаду, захисники міста-героя з останніх сил тримають оборону і не здаються. Увесь світ, затаївши подих, спостерігає за розвитком подій на цьому металургійному комбінаті. За життя людей (а це сотні солдатів та офіцерів ЗСУ, Національної гвардії, Національної поліції, СБУ, Прикордонної служби та тероборони, плюс цивільні) моляться різними мовами у всіх кутках земної кулі, лідери багатьох країн благають кремлівського злочинця припинити цей жах. Але поки що марно… Зараз дипломати працюють над реалізацією процедури, яка називається екстракція. Швидке вивезення як військових, так і цивільних у безпечне місце — це сьогодні єдиний можливий варіант зберегти життя героїв. Але Україна має домовитися з росією про це, та й ще залучити до процесу третю державу. Тому батьки бійців, їхні дружини, друзі, небайдужі громадяни звертаються до усіх міжнародних інституцій з вимогою вплинути на путіна. Тому що ніхто не знає, скільки люди ще протримаються, — кілька годин або днів. Дружина Героя України командира окремого загону спеціального призначення «Азов» підполковника Дениса Прокопенко (позивний «Редис») разом з дружиною бійця «Азову» Арсенія Федосюка (позивний «Процес») зараз знаходяться у Ватикані. На аудієнції у Папи римського Франциска вони просили його допомогти врятувати всіх, хто знаходиться в оточенні нелюдей. Жінки тримаються дуже гідно. Під час нашого інтерв’ю — жодної сльозинки. Катерина Прокопенко каже, що у всьому намагається бути схожою на свого чоловіка.

— Катю, розкажіть трохи про вашу родину. Коли і як ви познайомилися з Денисом?

— Мені 27 років. Денис на три роки старший. І він, і я народилися в Києві. У 2015 році випадково зустрілися в соцмережі. Мені дуже сподобалося, що він викладав на своїй сторінці фото природи, тварин, що у нього гарний музичний смак. Сподобалося його обличчя, його погляд мене притягнув. Я наче одразу відчула в його рисах щось рідне. Боялася цих почуттів, але якось одразу зрозуміла — це моя людина.

У нас все однакове — смаки, хобі. Ми любимо подорожі, хайкинг, природу. Жодної відпустки у нас не було без поїздки на природу.

"Ми любимо подорожі, хайкинг, природу", - розповіла Катерина Прокопенко

— Як він вам освідчився?

— Це сталося у подорожі. Ми постійно їздимо кудись в гори. Це для нас дуже важливо. Ми морально там відпочиваємо. Гори — це наш дім.

І ось ми поїхали в Норвегію. Це була досить ризикована поїздка, бо у нас майже не було плану. Вирішили поїхати автостопом просто навмання. Приїхали в Осло, потім нарешті дісталися до гірської місцевості. Розбили намети. І ось ми сіли на велике каміння біля водоспаду, прихилившись один до одного. Сидимо наче зачаровані. Атмосфера дуже романтична: поруч водоспад, пташки співають, так сонячно, так гарно, як епізод норвезької казки.

Заснула на плечі Дениса. Тільки прокинулася, а він каже: «Катю, тут один троль пробігав, і він дещо приніс». Не зрозуміла, що відбувається. Що цей троль може принести? Але якось повірила. Тому що Денис завжди для мене створює такі чарівні казкові моменти, оберігаючи від жахливої реальності, від тривоги. І ось він дістав зі своєї кишені коробочку. Відкрила її, а там обручка. У мене з"явились сльози, це був найтендітніший момент. Потім роздивилась, а всередині обручки вирізьблені гори — те, що ми любимо. І це було так символічно, так зворушливо, так емоційно. Він запитав: «Чи будеш ти моєю дружиною?» Відповіла: «Звичайно, це навіть не обговорюється».

Знаєте, часто згадую цей момент і серце виривається. Хочеться все повторити знову, хочеться зараз бути з ним поруч, там, біля водоспаду. Але вірю, що будемо і що ще багато чого в нас попереду.

— Як ви підтримуєте один одного?

— Ціную його намагання не розповідати мені про всі жахливі ситуації, які там відбуваються. Про таке дізнаюсь від інших людей та через новини.
Він намагається мене захистити від негативу. Я йому нещодавно написала: «Будь ласка, скажи мені, в якому ти зараз стані, що біля тебе відбувається. Виговорись. Я хочу на себе це перейняти, щоб забрати у тебе цей біль. Може, тобі буде легше. Знаю, що ти в собі це все тримаєш. Хочу відчути, що відчуваєш ти. Для мене це важливо, тому що я тебе кохаю і хочу, щоб цього зла було менше». Він відповів: «Краще тобі не знати, що я бачу та відчуваю».

Я б все, що маю, проміняла б на те, щоб бути поруч з ним: без їжі та води, без сну, під обстрілами та постійним штурмом. Душею я на «Азовсталі». Роблю зараз все, щоб його і всіх, хто там є, врятувати.

— Зрозуміло, що хлопці свідомо зробили свій вибір. Вони якось вас готували до думки, що це може бути квіток в один кінець?

— Ми, дівчата та дружини, були готові до цього. Знаєте, я завжди мріяла, щоб поруч зі мною була сильна людина, людина-воїн. Дуже пишаюся ним. У мене така повага, така шана до нього, що він обрав цей шлях — пішов на фронт у 2014 році захищати країну.

Коли зустріла Дениса, часто йому казала, що хочу теж воювати, бо мілітарна тематика мені теж до душі, але він заперечував: «Ти повинна бути тут, в Києві, в безпеці. Краще будемо один одного підтримувати дистанційно». І я можу його зрозуміти.

"Для Дениса честь офіцера — не пусті слова", - впевнена дружина командира "Азову"

— У вас є діти?

— Поки що ні. Звичайно, ми думали про це, але якось затягували. Бо у нас не було навіть можливості пожити нормально як сім’я. Тільки у його відпустці та коли приїжджала на день-два в селище поруч з його базою.

Ми постійно казали один одному: «Ось війна закінчиться, і будемо жити разом як нормальні люди».

— Яким Денис був у дитинстві, як його виховували батьки?

— Мій чоловік дуже гарно вчився. Він має тягу до вивчення мов (Прокопенко закінчив факультет германської філології Київського національного лінгвістичного університету, його спеціальність — викладач англійської мови. — Авт.). У дитинстві займався футболом і боксом. Він дуже спортивний.

Ден любив свого діда. Той його постійно вчив, як має себе поводити справжній чоловік. Взагалі всі чоловіки їхньої родини мужні й сильні. І батько у нього теж такий. Вони уособлюють цю силу. Денис це все перейняв. І мати його дуже сильна і мудра жінка. Родина його вчила робити все по совісті. Денис не був шибайголовою, ріс зразковим хлопцем і завжди усіх надихав.

Його рідні дуже сильно переживають, але тримаються. Ми постійно на зв’язку. Намагаюся їм допомагати. Ми підтримуємо один одного. Вони не плачуть, бо знають, що сльози нічого не зроблять. Ніхто з нас не хоче бути розмазнею. Ми бачимо, яка мужня людина з нами поруч, тому хочеться брати з нього приклад і не проявляти слабкість. Хочеться відповідати йому у всьому.

— Хто з можновладців і політиків вас підтримує? Чи є постійний зв’язок з ними на кшталт: «Як у вас справи? Що Денис розповідає? Знайте, що ми все робимо. Тримайтеся, звертайтеся».

— Зі влади мене ніхто не підтримує. Ніхто інтересу не проявив. Мене підтримує тільки одна жінка з посольства в Італії. Інколи пише, хвилюється. Але то трохи інше.

Не знаю, чи пишуть представники влади Денису, чи підтримують. У такі питання не лізу. Та й він мені не скаже ніколи. Для мене головне, щоб їх підтримувала влада і максимально робила все для їхнього рятування.

— Про що ви розмовляєте?

— Наші розмови дуже короткі та дуже спокійні. «Як ти?» — «Тримаємось».

Коли почалася ця широкомасштабна війна, він, бувало, писав: «Як справи? Про що ти думаєш зараз? Що ти їла сьогодні? Як в тебе пройшов день? Де була?» Це такий дисонанс, що у мене все добре, а у нього суцільний жах. Завжди пишу: «Не хочеться розповідати в подробицях. Все о’кей. Переживаю за тебе. Кохаю тебе. Знай, що буду робити все, щоб тебе врятувати». Кожного дня пишу йому про кохання. Сподіваюся, що це його якось підтримує в цьому жахливому пеклі.

— Де ви знаходите сили на боротьбу за нього?

— Це все теж йде від чоловіка. Дивлюся на нього й надихаюся. Я себе не вважаю слабкою, і намагаюся в собі цю силу й надалі розвивати, бо розумію, що в цьому житті виживають тільки люди сильні морально та фізично. Знаю, що якби я була хлопцем, точно пішла б на війну і точно була б зараз на «Азовсталі». Коли приїжджала до нього, іноді він мене возив на полігон, вчив військовим справам. Мені це подобалося.

— Те, що зараз відбувається на «Азовсталі», важко уявити. Це поза межами свідомості.

— Ми знаємо, що тільки поранених там шість сотень, але, може, вже менше, бо багато поранених помирають від того, що немає ліків, немає чим зробити операцію, чим знеболити. Замість бинтів просто брудні ганчірки. Це жах.

Останній бастіон захисників Маріуполя - завод "Азовсталь"

Читайте також: «Трупи на деревах і землі, шматки людської плоті, братські могили», — лікар-інтерн про пекло в Маріуполі

— Яким був для вас ранок 24 лютого?

— Це взагалі була якась дуже дивна ніч. Я знаходилася в Києві, а Ден у себе на базі. Крайній раз ми бачилися 14 лютого, за десять днів до того. Це було в Маріуполі. Попрощалася з ним і поїхала додому.

Ситуація в ті дні постійно нагніталася. Було дуже тривожно, що путін ось-ось почне війну. Я чомусь не спала. У мене було якесь інтуїтивне відчуття, що щось наближається. До четвертої ранку дивилася стрічку новин. Коли прочитала повідомлення, що путін почав промову, подумала: буде щось страшне. Як тільки він закінчив говорити, у Києві відбулися вибухи.

У тривожному стані набрала Дена, розбудила його. «Катю, що сталося?» — «Ден, почалося». І почула, що на робочий телефон вже теж йому дзвонять. Здається, я перша йому повідомила про війну.

Ми були в той час з подругою. Перше, що зробили, побігли влаштовуватися в територіальну оборону. Там мені дали заповнити «контракт резервіста ЗСУ». Чи треба це робити, чи не треба? Денис завжди мене зупиняв: «Я хочу, щоб ти була в безпеці».

Читайте також: «Думаю, на Донбасі все почалося, там все і закінчиться», — військовий експерт назвав найближчі плани рашистської армії в Україні

І ось дивлюся на ті папірці, телефоную йому: «Дене, я хочу в тероборону». Він відповів: «Катю, будь ласка, дочекайся мене в Києві».
Але згодом ми долучились до київського штабу «Азову» для волонтерства. Часто з подругою займались логістикою, координацією, збирали кошти, величезні коробки на відправку, шукали то рації, то бронежилети, то каски, то коштовні дрони.

До речі, я ж ще і працюю. Я ілюстратор в компанії «Сільпо». Цілий день наразі: зустрічі, інтерв’ю, поїздки/переїзди, а вночі — робота. Буває, не сплю. У мене паралельно все йде, намагаюся якось встигати. Але відчуваю, що вже дуже втомилась і хочеться додому.

Водночас тоді ми почали розуміти, що по Маріуполю нічого не вирішується. Чекали деблокади, допомоги, а її все немає та немає. Почали шукати ідеї порятунку своїх чоловіків. Ідея з Папою римським була очікуваною.

У Ватикані ми зустрілися з нашими дипломатами у посольстві. Дали десятки коментарів та інтерв’ю, заявили багатьом медіа, що ми вже тут і готові зустрітися з Папою. А він не відповідав. Довелося чекати.

Але даремно час не витрачали. Ми робили гарну справу — підтримували інформаційну напругу про «Азовсталь» та аргументовано розвіювали міфи про «неонацизм» в Україні. І продовжуємо це робити, адже проросійська пропаганда за кордоном непогано працює, як ми зауважили.

Ми навіть один раз заявили, що цинічно такі питання ставити, коли там люди гинуть: «Який неонацизм? Ви серйозно? Ви що, не бачили, що накоїли рашисти у Бучі? З 2014 року Маріуполь розвивався, він був європейським містом. „Азов“ зберігав і охороняв його. Де там геноцид? А подивіться, що росіяни роблять зараз? Усі пункти міжнародних конвенцій порушені. Все, що тільки можна було порушити, вони диявольськи порушили».

У результаті ми побачили, що за два тижні як ми тут знаходимось, у людей реально змінилася картина. Журналістам вже соромно ставити такі питання, тому що вони зрозуміли, що це все неправда. Зараз вони більше цікавляться, як там наші чоловіки та яка ситуація, і все.

Мені не хочеться ані їсти, ані спати. Аби тільки розповідати усьому світу про те, що відбувається, і про свого чоловіка. Вже сил немає. Так хочеться їх врятувати.

Читайте також: «Я сиділа у підвалі і тупо чекала смерті. Розуміла, що ми звідти не виберемося», — Надія Сухорукова розповіла про ад в заблокованому Маріуполі

Але аби тільки не полон. Ні в якому разі. Треба їх звільняти дипломатичним шляхом. Військовим — можна було зробити тільки на початку. Але вже все, пізно. Як Ден казав нещодавно в інтерв’ю: була зроблена стратегічна помилка — залишили такі ключові міста, як Генічеськ, Мелітополь, Бердянськ без військових, тому росіяни просто прогулялися з Криму до Маріуполя і він швидко був оточений.

Думаю, якщо зараз влада допустить загибель тих, хто залишається на «Азовсталі», її рейтинги миттєво впадуть. Наразі Зеленський проявляє себе як лідер, у команди гарна позиція протягом війни. Ми віримо, що вони докладуть максимум зусиль, щоб не допустити жахливу трагедію в історії нашої країни.

Чекаємо від влади активних професіональних дій на дипломатичному рівні. Те, що відбувається зараз на «Азовсталі», — катастрофа. І треба всіх врятувати якнайшвидше.

Для мене Ден неймовірна людина. Для нього честь офіцера — не пусті слова. Він для мене як супергерой з фільмів та книг. Чесний, справедливий, дуже порядний, добрий. У нього немає жодної риси, яка мені не подобається. Навіть не можу згадати. Пообіцяла йому народити купу дітей: «Хай це буде для тебе стимул. Головне — тримайся!»

Інтерв’ю з дружиною бійця «Азову» Арсенія Федосюка читайте найближчим часом.

Читайте також: «Дайте можливість українцям попрощатись зі своїми героями»: заступник командира полку «Азов» звернувся до світової спільноти та Зеленського

9856

Читайте нас у Telegram-каналі, Facebook та Twitter

Побачили помилку? Виділіть її та натисніть CTRL+Enter
    Введіть вашу скаргу
Наступний матеріал
Новини партнерів
 

© 1997—2022 «Факти та коментарі®»

Усі права на матеріали сайту охороняються у відповідності до законодавства України.

Матеріали під рубриками «Офіційно», «Новини компаній», «На замітку споживачу», «Ініціатива», «Реклама», «Пресреліз», «Новини галузі» а також позначені символом публікуються у якості реклами та мають інформаційно-комерційний характер.