«Кулі влучили у ноги, легені, печінку»: важкопоранений оперний співак на машині евакуював людей з Харкова
До війни 29-річний Сергій Іванчук з Полтави мріяв про кар’єру оперного співака в Італії та займався IT-технологіями. А після вторгнення окупантів, не зволікаючи ні хвилини, сів у власну автівку та поїхав евакуйовувати людей з найгарячіших точок — Охтирки та Харкова. 10 березня він сам потрапив під шквальний обстріл. У машину, в якій перебували ще й пасажири та двоє котів, поцілило 30 куль, п’ять з яких влучили у волонтера. Непритомніючи, Сергій Іванчук мчав до українського блокпоста, бо переживав перш за все за людей, а сам потайки прощався з життям. Та материнська молитва і медики-професіонали зробили неможливе — врятували мужнього українця, якому кулі та осколки пошкодили діафрагму легень та поранили все тіло, пройшовши за кілька міліметрів від хребта. Втім, Сергій не здається, після оперативних втручань його доправили до Німеччини, де він продовжує лікування й мріє знову заспівати улюблені арії…
«Сергій тільки з перших своїх концертів перевів на армію понад 60 тисяч гривень»
— Батьки мого чоловіка відбули 15 років каторги на Колимі, свекруха потім була навіть нагороджена орденом Княгині Ольги ІІ ступеню. То ж ми з болючого досвіду нашої родини знаємо про злочини росії… Те, що творилось тоді, у 1943 році, такі ж самі знущання путін продовжує з українськими жінками та дітьми, — розповідає «ФАКТАМ» мама волонтера Олена Іванчук. — Свою дитину ми з чоловіком виховували у дусі патріотизму. У Сергія змалечку була любов до музики, він закінчив училище за класом бандури. Вищу освіту оперного співака здобув у консерваторіях Львова та Одеси. Аби покращити рівень, син у 2019 році вирушив до комуни Озімо в Італії, де вступив до престижної музичної академії. Це було досить складно, адже конкуренція шалена! Він мав підписати контракт з одним з італійських театрів. Та почалась пандемія коронавірусу, тож Сергій змушений був навчатись дистанційно, сплачуючи чималі кошти. Зрештою, влітку на другому курсі син і сам переніс вірус, і вже остаточно повернувся до України. Тут у нього був відкритий ФОП по IT-технологіях. Оскільки я викладачка математики та медичної інформатики, шкільну програму син освоїв ще у 13 років, і постійно вдосконалював знання. Сергій працював у цій сфері багато років, часто спав по 3−5 годин на добу. Мав замовлення з усього світу, контракти, він записав багато уроків, де навчав охочих.
— А чи доводилось Сергію давати концерти на сцені?
— Так. Від 2014 року наша родина допомагає військовим, найбільше — льотчикам, адже мій батько 46 років пропрацював в авіації. Займаємось не лише волонтерством, часто ми організовували та давали концерти воїнам для підтримки бойового духу та збору коштів. Виступав і Сергій, тільки з перших своїх концертів він перевів на армію понад 60 тисяч гривень. Зали були переповнені, глядачі влаштовували овації. Син давав концерти у Львові, Полтаві, Миргороді…
— Як так сталося, що ваш син почав евакуйовувати людей з міст, де точились бої?
— Сергій розумів, що він не професійний військовий, зі зброєю поводитись не міг. Але сидіти, склавши руки, це точно не про нього. То ж вирішив займатись волонтерством. З першого дня почав допомагати пораненим військовим у місцевому шпиталі. Потім сів у свою машину та став розвозити в сусідні Харківську та Сумську області гуманітарну допомогу, яку ми разом з колегами та небайдужими збирали, — це продукти, медикаменти, пальне. Назад Сергій забирав людей, які тікали від війни. Син був настільки відповідальний, що кожного розвозив за потрібною адресою і, як треба було, забирав до нас ночувати. Телефон у нього не замовкав, до нього постійно телефонували люди й просили вивезти.
Якось син щойно повернувся з Харкова, і тут смс — його про порятунок попросила жінка з Сумщини. Не відпочивши, Сергій відразу кинувся вивозити її родину. Рашисти тоді так бомбили місто! Син мчав на великій швидкості. Потім ця українська родина дісталась Італії, і незабаром їхню квартиру в Охтирці зруйнували рашисти. То ж мій син таки врятував життя цим людям.
Крім того, Сергій ще й виготовляв коктейлі Молотова і сам знімав назви населених пунктів в області, щоби рашисти не могли орієнтуватись.
Читайте також: «Чоловік зізнався, що ситуація на півдні України у рази гірша, ніж було, коли він воював у Дебальцевому»: сповідь вдови воїна
«Напередодні у нашому домі впали ікони зі столу, а це недобрий знак»
— Згадайте той день, коли Сергій отримав поранення. Чи передчували біду?
— Ви знаєте, напередодні у нашому домі впали ікони зі столу, а це недобрий знак. Син 10 березня, як завжди, поспішав евакуйовувати людей. Підійшов до дверей, я попросила його: «Рідний мій, не їдь, я відчуваю, що ти сьогодні можеш не повернутись». Сергій заспокоїв, мовляв, дає слово, що дослухається. Хоча розумію тепер, що він це сказав, аби я не хвилювалась. А за кілька годин він опублікував у фейсбуці фото машини, завантаженої бронежилетами, ліками… Повністю причіп та багажник були заповнені… Не дослухався. В обід я ще подзвонила йому, а потім Сергій не відповідав. Звісно, в мене закрався страх… Весь той час я постійно молилась… І разом із тим вірила у диво, адже поруч із сином біля телефону лежала власноруч написана мною молитва до Богородиці, яка ще у Першу світову війну зберігала солдатів від куль. І, як бачите, того холодного березневого вечора вона врятувала й мою кровинку.
.jpeg "Молитва Богородиці, яку мати написала для сина")
А спочатку я ж нічого не знала про долю сина. Вранці наступного дня звернулась до волонтерських пунктів, ніхто нічого не знав. Допомогли друзі Сергія. Від них я дізналась, що на виїзді з Харкова його автівку обстріляли рашисти… Син, переживаючи те пекло, думав про одне — швидше дістатись українського блокпоста. Та кулі все летіли. Він та пасажири якось інтуїтивно вчасно ховали голови, і це допомогло уникнути страшного. Раптом Сергій відчув, як йому відстрілило пальці на руці. Відчув всі кулі, які поцілили у ноги, спину, легені, печінку. У машині було понад 30 кульових отворів. Син довіз людей до блокпоста, зупинився і відключився. Добре, що поруч в машині були лікарка-реабілітолог Вікторія Форостіна та її Сергій, саме цю родину мій син евакуйовував. Лікарка вчасно притиснула своєю долонею рану від кулі на спині мого сина і таким чином врятувала йому життя. Це вже потім я перед нею ставала на коліна і дякувала, бо, якби не вона, сина я б втратила…
Швидка допомога досить оперативно забрала Сергія у реанімаційне відділення Харківської міської лікарні невідкладної допомоги № 4, де колись врятували важкопораненого мера міста Геннадія Кернеса. Там він був 16 днів. Медики казали, що син втратив багато крові, шанси на життя були мізерні. Та я постійно молилась за Сергія, і Господь мене почув. Коли я вперше до нього зайшла, він прийшов до тями та промовив, що якщо я поряд, то все буде добре… Хіба я могла не вірити у свого сина?
«Син ледь дихав у реанімації. Але зібрав сили й виконав куплет Bella Ciao»
— Чи були моменти відчаю?
— Звісно, такі моменти були, сину так усе боліло, що він двічі просив його приспати. В таких випадках допомагала терапія тваринами: сину у палату приносили котів та песиків, і від радісних емоцій йому ставало краще. Загалом Сергій переніс 5 операцій, половину мізинця ампутували… Через 11 днів сину дозволили їсти. А до того 9 днів не можна було пити… Ситуацію ускладнювало, що у Сергія постійно трималась висока температура… Я хочу подякувати харківським лікарям та медсестрам за те, що вони повернули Сергія до життя. Це завідувач відділення Олексій Білецький, реанімацією Андрій Леліца, а також Мадонна Гогій, Юрій Калюжка, Людмила Черенкова. Ці люди жодного разу не сказали, що в них вихідний, що робочий час їхньої зміни закінчився. Після Харкова Сергій лікувався у Дніпрі, за це дякую Олександру Кутовому, Олені Перцевій, Миколі Дуку, Юрку Олегу, Руслану Гарагану. Потім було лікування у Полтаві, за що дякую Андрію Калюжку. На початку травня евакуаційним потягом Сергія доставили до Львова, де про нього у рамках програми «Лікарі без кордонів» турбувались фахівці центру хірургії лікарні швидкої допомоги, готуючи до транспортування літаком. А ще весь цей час мене підтримували колеги з Полтавського базового медичного фахового коледжу — це не лише адміністрація, а й колеги та студенти. Їхні дружність і єдність в біді зворушили до сліз. Костянтин Ріттель-Кобилянський, єдиний українець, хто отримав вищу музичну нагороду в Європарламенті у Брюсселі, та його колега та подруга Елла Пасік, теж сильно допомогли у нашій біді, за що їм мій уклін.
— Як зараз почувається ваш син?
— Зараз ми у Німеччині, де мікрохірургія на вищому рівні, Тут сину зробили дві операції на пальці, іде реабілітація пошкоджених печінки та легень. Крім того, медики планують зшити сухожилля на пальці, адже син лівша та грає на трьох музичних інструментах.
— Про що після одужання мріє Сергій Іванчук і коли зможе заспівати перед глядачами?
— Син дійсно марить музикою. Коли йому написав листа директор музичної академії з Італії і висловив свою підтримку, то Сергій записав відео у відповідь. Там він зізнався, що хоче співати. Хоча коли він був ще у реанімації і його попросили заспівати іноземні журналісти, то я була дуже проти, він ледь дихав. І що ви думаєте? Сергій зібрав сили й виконав куплет Bella Ciao. Для опери він ще заслабкий, потрібна опора. Але я вірю, що і син одужає, і Україна переможе, і ми ще всі разом співатимемо радісних пісень.
Раніше «ФАКТИ» розповідали, як лікарка, яка виїхала з Луганська у 2014-му, а під час евакуації з Бучі втратила маму, зараз безплатно рятує поранених українців.
4668Читайте нас у Facebook
