«Попри біль, я одягав протез та йшов далі»: ветеран АТО у пішій ході за тиждень зібрав для армії 3 млн гривень
«Переломний момент у зборі коштів стався в один з передостанніх днів»
— Пам'ятаєте переможця «Ліги сміху» Марка Куцевалова, який пройшов пішки від Чорноморська до Карпат і зібрав майже 3 мільйони гривень для військових? — каже «ФАКТАМ» Олександр Швецов. — Я надихнувся цим вчинком і подумав: «Чому люди з такою інвалідністю, як у мене, не можуть зробити те саме?» Враховуючи ситуацію в країні й те, що я не можу бути ефективним на передовій через протез, хотілось акумулювати свої сили у добрі справи. Та й побратими звертались з проханням допомогти з купівлею машин — один пікап в напрямку Херсону, інший — на Донецький, та мікроавтобус. Я намагався зібрати на того буса через соцмережі, але не сильно щось виходило. То ж і зважився на цю ходу.
Порахував, що від Одеси до Яремча вийде 800 тисяч кроків. Задум такий — я повинен йти, а люди кидатимуть мені донати, допомагаючи військовим і разом із тим скорочуючи мені дистанцію. Тобто, хтось кидає 100 гривень, відповідно у мене мінус кроків. Напередодні своєю машиною поїхав до Одеси, переночував у ній й вранці 4 жовтня від пляжу Ланжерон вирушив у дорогу.
— Що із собою взяли у дорожній рюкзак?
— Суть була така, що я пройшов шлях, сфотографувався на місці й виклав то все у мережу, а потім побратими підганяли мені машину. Або ж ловив попутки, вертався до свого автомобіля та на те місце, де закінчував ходу кожного дня. Тому всі необхідні речі були у автівці. А так у рюкзаку на 10−15 кілометрів, які щодня долав у середньому, мав воду, аптечку, протяжку для протеза. А так на плечах прапор та дві милиці у руках.
— Як реагували на вас водії та пішоходи. Що зворушило вас особисто?
— Те, що багато водіїв сигналили, кричали з вікон: «Слава Україні!». Чимало хто питав, що за акція, і коли дізнавався деталі, відразу донатили. Їсти давали, пропонували підвезти, проте від останнього я відмовлявся.
Я вкотре зрозумів, що у нас неймовірний народ. Переломний момент у зборі коштів стався в один з передостанніх днів. В мене на той час було зібрано 550 тисяч гривень. Найбільшим страхом було не те, що доведеться довго йти, ще й горами, а те, що потрібну суму так і не зможу зібрати. Бо мета моєї ходи — не довести собі, що я подолаю відстань, а якнайшвидше придбати необхідне на фронт. Та тоді закрались певні сумніви, бо чомусь кількість донатів почала зменшуватись. Вже з'явилися думки, що це на одну автівку менше, а вона так потрібна там хлопцям… І тут мені зустрівся священник, який, почувши мою історію, благословив та дав 1000 гривень.
Ввечері я змонтував це відео, виклав вранці, і за годину було ще плюс 100 тисяч гривень! За день сума досягла мільйона. Ще за два дні — трьох! Чесно кажучи, я був приємно шокований…
— Скільки ви пройшли загалом кілометрів?
— Коли я виклав цей ролик, досить швидко на моїй картці було 720 тисяч гривень, а сам я пройшов понад 85 кілометрів, хоча мій навігатор показував 100. Тобто міг вже не йти. Але за те, що Бог мені допоміг, я вирішив рухатись далі. Це був певний духовний вчинок, хоч і було важко. Подолав ще 10 кілометрів з вдячністю…11 жовтня ввечері повернувся до рідного Житомира, відпочив і зараз займаюсь купівлею машин, ще понад 1 мільйон гривень віддав нашим місцевим волонтерам.
«У Харкові ампутували ліву ногу, а в Києві пів року рятували праву»
— Не кожна здорова людина зможе здолати таку відстань. А як вам вдалось, ще й на протезі?
— Чесно кажучи, в мене більше боліла права нога через суттєве навантаження. Я не хочу, щоб мене жаліли… Дійсно, були моменти, коли так боліло коліно, що лежав у машині та навіть повернутись не міг. Та попри біль я одягав протез, йшов далі, розуміючи, що роблю вкрай важливу справу. Дякуючи Богу, все минуло добре.
— Розкажіть як отримали поранення і як не зламались морально, а навпаки, стали прикладом для інших?
— Мене призвали на війну на початку 2014 року. Так сталось, що мав продати квартиру і прийшов у військкомат взяти довідку. Під час строкової служби я був командиром розвідувального відділення, то ж моя спеціальність зацікавила керівництво. Та й багато моїх знайомих пішли захищати Україну, то ж і я вирішив. Ні на секунду не шкодую про це. Служив у 30-й окремій механізованій бригаді. Ми перебували на Луганщині із побратимами. У Щасті поруч із нами почали подати «Гради», то ж нас перевели на іншу позицію — у Веселу Гору. Ми навіть не встигли окопатись, як нас почали обстрілювати окупанти зі всього, чого тільки можна. Прилетіло начебто з правої сторони, але найважче травмувалась ліва нога.
Хлопці мене евакуювали з поля бою, у Харкові ампутували ліву ногу вище коліна, а в Києві десь пів року рятували праву ногу. На щастя, вийшло. Протезували мене в Україні. Перший час було важко, мучили фантомні болі. То я на інвалідному візку їздив центральним коридором годинами, аби мене просто «вирубило» і щоб уві сні хоч не боліло…
Після моєї ходи мені стали писати багато бійців і питати про життя з протезом, який краще обрати. Підтримую кожного, адже розумію наскільки складно спочатку. Втім, опускати руки не варто, то ж буду і мотивувати, і надалі допомагати бійцям на передовій, аби наблизити перемогу над рашистами.
5168 7520 0394 0627
(ПриватБанк),
Pay Pal:
Раніше «ФАКТИ» розповідали неймовірну історію Народного героя України волонтера-інваліда Григорія Янченка з Херсону, який умудрився навіть в окупації, у рашистів збирати кошти на ЗСУ.
813Читайте також: «На протезі я можу цілком професійно виконувати свою роботу у штурмовій групі», — герой «ФАКТІВ» Роман Кашпур
Читайте нас у Facebook