«Навіть культура споживання кави в українців і росіян розбиває наративи про «один народ», — бариста Вадим Грановський

— Вадиме, ви зараз у Лондоні. Кажете, що ваш графік розписаний на два місяці вперед. Чим займаєтесь?

— По-перше, Велика Британія це моя друга Батьківщина. З 2001 року я тут навчався і працював. Лише у 2013-му повернувся в Україну. По-друге, зараз я взагалі мандрую між Україною та кількома європейськими державами з метою розповідати про нашу країну мовою кави та залучати кошти для свого благодійного проєкту. Наприклад, беру участь у протокольних подіях українського посольства в Туреччині або відвідую українських військових, які проходять навчання у Великої Британії.

— Вже з’явився термін «кавова дипломатія». Чия це ідея? Як вона працює взагалі?

— Ідея моя. У квітні ми з відомим кухарем Євгеном Клопотенком побували у кількох містах України — збирали людей у безпечному місці, пригощали їх кавою та паляницями з медом, розповідали, що ми міцна незламна нація, яка п’є міцну каву. Слоган курсантів Національної академії СБУ «міцна кава — міцна країна» став девізом благодійного проєкту Coffee Care.

Ми співпрацювали з Національною академією та прес-службою Служби безпеки України, Міністерством культури та інформаційної політики. Потім з’явилася ідея провести заходи за кордоном. Річ у тому, що колеги з різних країн постійно запрошували мене на галузеві події — активна участь у роботі міжнародної професійної асоціації Specialty Coffee Association протягом багатьох років зробила мене досить відомою людиною у світовій кавовій спільноті. До того ж я чемпіон Великої Британії й двічі фіналіст чемпіонату світу з приготування кави в джезві (турка по-народному). На цих змаганнях в різні роки представляв як Україну, так і Велику Британію.

Коли у червні в Мілані проходила головна галузева подія року World of Coffee, організатори запросили відвідати її та розповісти про те, що відбувається в Україні. Серед іншого я мав змогу зустрітися з Радою директорів Specialty Coffee Association, особисто розповісти головним гравцям галузі з усього світу правду про цю війну й закликати допомагати Україні.

Читайте також: «Війна для нас закінчиться, коли буде повністю перезавантажений російський режим», — Павло Клімкін

РЕКЛАМА

— Людям з вашої кавової спільноти це дійсно цікаво?

— Є проста відповідь: звичайно, цікаво. І є відповідь складна: цікаво, але через особисту історію. Нам потрібно, щоб у всьому світі знали правду. Причому щоб була не лише зацікавленість, а якась реакція — допомога, співчуття, емпатія, розуміння. Це ж не просто розважальний контент, який люди споживають з ранковою кавою.

А взагалі все досить просто. У мене була улюблена справа — виробництво кави, кав’ярні, сервіс приготування кави на подіях. Зараз працює тільки виробництво — необхідно постачати каву військовим та партнерам.

Що таке виробництво кави? Звичайно, ми не вирощуємо каву. Ми закуповуємо зелені кавові зерна. Це сировина. А обсмажена кава — харчовий продукт, який створений в Україні.

Тепер про благодійний проєкт Соffee Сare. Ми постачаємо каву українським військовим. Оскільки я напевно один з найкращих у світі в цій професії, у мене є можливість фінансувати цей проєкт переважно з власних джерел (хоча є люди та компанії, які регулярно допомагають цій справі), залучати кошти, спілкуватися з людьми за кордоном і розповідати їм про Україну.

Розумієте, сьогодні на Заході, звичайно, втомилися від війни. Ця тема зникає з перших шпальт газет в інші розділи. А я у своєму сегменті якраз допомагаю тримати Україну у фокусі уваги. Кава — це моя мова і моя зброя, за допомогою якої мені вдається досить ефективно робити корисні й цікаві речі для країни. Коли сталося вторгнення, багато колег з-за кордону запитували: «Що ми можемо для вас зробити? Яка потрібна допомога? Що взагалі відбувається?» Ми почали спілкування, почали шукати та закуповувати деякі речі для військових — металеві кружки, пальники, джезви, почали передавати їм каву.

Читайте також: «У мешканців окупованих територій, які зараз радіють приєднанню до росії, від посмішок до сліз буде дуже коротка дорога», — Роман Безсмертний

Щодо мого перебування у Великій Британії. Думаю, що ви знаєте про програму Interflex, яку реалізують там. Це курс навчання наших військовослужбовців за стандартами НАТО. До нього долучені інструктори Великої Британії, Канади, Норвегії, Нідерландів, Нової Зеландії, Австралії. Я вже кілька місяців відвідую військові бази по всій країні. Коли у підрозділу вихідний, приїжджаю туди на цілий день і влаштовую програму Сoffee edutainmen — лекцію, дегустацію та майстер-клас. Тобто моє завдання на кілька годин забрати цих хлопців у кавовий вимір, щоб вони відпочили від військових справ та навчилися виготувати якісну каву у будь-яких умовах. Приготування кави — це ж ритуал. Якщо у людини є кава, у неї вже є шматочок мирного життя.

Згадую слова свого знайомого, українського письменника Артема Чеха. Який так само, як і я, черкащанин. Зараз він військовослужбовець ЗСУ. До речі, один з тих, кому я передаю каву. Колись він написав текст про те, що любить оточувати себе цивільними речами, які є мостами між війною і мирним життям. Кава теж такий міст.

— Ви возили каву на фронт?

— Я був в центрах підготовки та військових базах, але безпосередньо на фронт нас не пускають. Звичайно, деякі люди, які позують перед камерами у військовій формі, які пишуть і розповідають, що вони на фронті, там ніколи не були. На передову, на «нуль», на опорні пункти тих, хто не має ніякого відношення до армії, не пустять.

— Зараз у соцмережах багато фото людей з джезвами Ukrainer, які ви назвали «кавовими байрактарами». Усі — від посла України в США Оксани Маркарової до хлопців на передовій — в захваті від цих джезв.

— Що ми зробили? У Туреччини є компанія Soy, яка виробляє професійний мідний посуд, у тому числі найкращі в світі джезви (в Україні, на жаль, не існує технології їх виготування). Це мої партнери, з якими працюю з 2014 року. Ці джезви дуже високої якості, ними користуються учасники світових і національних чемпіонатів. Я домовився з виробником про благодійний проект — ми придумали й розробили спеціальну джезву для українських військових.

Читайте також: «Я плачу від любові до України. Від того, що ми з нею зробили», — російська журналістка Вікторія Івлєва

— Це ексклюзивна річ?

— В сенсі того, що її роблять для військових, — так.

Зараз вже почали виготовляти джезви досить великими партіями. Я намагаюся ці джезви передати медикам, кухарям, військовим капеланам, тобто тим, хто може зробити так, щоб цією джезвою користувалася максимальна кількість людей, щоб ця джезва об’єднувала їх навколо процесу приготування кави. Цей соціальний аспект — кава як ритуал — для мене дуже важливий.

Наша джезва зроблена з єдиного листа міді завтовшки 1,5 мм та вкрита всередині харчовим оловом. Вона ніколи не потече, не поламається, бо у неї немає пайки та швів. Думаю, що ця джезва вічна. Її можна використовувати на будь-якому джерелі тепла — відкритий вогонь, пальник, сухий спирт, газ, вугілля, електроплитка, буржуйка, пісок. Можна не боятися, що вона прогорить, що з нею щось трапиться.

Ручка зроблена зі сталі, яка загартована у вогні. Зазвичай з такої сталі виготовляють зброю. На джезві лазером вирізаний наш національний символ — тризуб. Об’єм складає 350 мл — це два горнятка міцної кави. Власне, я пишаюся тим, що ми зробили такий продукт.

На якомусь етапі я зрозумів, що ми маємо розробити алгоритм, який допоможе фінансувати цей проєкт. Джезва достатньо коштовна. Собівартість (витрати на матеріали, роботу, логістику) складає приблизно 25 євро. А вроздріб така джезва буде коштувати від 100 євро.

Ми вирішили, що будемо продавати цю джезву по особливій ціні — 59 євро. Тобто кожне замовлення дозволяє виготовити дві джезви. Людина замовляє собі нашу джезву у будь-якій країні світу (вже сотні джезв поїхали в США, Канаду, Великобританію, Гонконг, Німеччину, Францію), а ще одну безкоштовно разом з нашою кавою отримає український військовий. Таким чином ми не просимо про донати, бо розробили ідею, яка сама себе фінансує. Є й другий момент — дуже приємно, щоб люди в усьому світі готували каву в джезвах з українським тризубом.

Ще ми разом з Українською кавовою компанією розробили новий продукт для військових — кавові таби. Це мелена під джезву кава, яка спресована в зручну для використання таблетку. Це монодоза. Все, що треба зробити, — дістати цю таблетку з герметичної упаковки й залити окропом в чашці або зварити в джезві.

— Часто спілкуєтесь з військовими?

— Де б я не знаходився, в Україні чи за кордоном, майже кожний мій ранок починається з комунікацій з ними. Звичайно, мені надсилають багато відео та фото з кавою. Деякі можу опублікувати у себе в «Фейсбуці», деякі — тільки згодом, а деякі взагалі для особистого користування. Ці ілюстрації військового побуту для мене дуже важливі. Я розумію, для чого все роблю й чого від мене чекають. Хлопці кажуть: «Те, що ти робиш, для нас значно важливіше, ніж якщо ти підеш у військо». Мені відверто роз’яснюють, що, скажімо, в окопі я буду для них тягарем. У нас було кілька цікавих розмов на цю тему. Я розумію, що моя зброя ось така і сподіваюся, що за допомогою того, що можу й непогано вмію, принесу набагато більше користі.

Але продовжую про фото. Колись зроблю тематичну колекцію знімків для того, щоб продемонструвати, наприклад, чим відрізняється український військовий від російського. За багато років у цій професії вже давно зрозумів, що культура споживання кави є індикатором зрілості суспільства.

Можу вам це довести. Давайте спочатку трошки історії. Українці п’ють каву, починаючи з XVII сторіччя. Якщо взяти тих, хто творив українську державу за часів Гетьманщини, — Івана Мазепу, Богдана Хмельницького, Семена Палія, Пилипа Орлика, це все кавомани. І цей факт добре задокументований. Тобто вже тоді військова козацька верхівка, церковна верхівка і навіть деякі верстви населення споживали каву так само, як це робила вся Європа.

В українців завжди була гастрономічна культура (їли вишукані страви, споживали каву та вина), була культура спілкування (говорили кількома мовами, володіли ораторським мистецтвом), вони вміли грати на музичних інструментах, вишукано одягалися. Коли я почав вивчати гастрономію Гетьманщини, то зрозумів, що це була країна освічених людей. Хоча росіяни завжди волали, що Україна — це селяни.

Читайте також: «Хлопчик нам каже: „Батько повернеться з війни і купить мені велосипед“, а тіло батька лежить десь поруч у пакеті», — журналіст Євген Спірін

В росію кава (російською «кофе» — від голландського слова koffie) прийшла з Нідерландів. Звідки вони запозичили й свій прапор, до речі. Петро Перший фактично зґвалтував своє оточення, вимагаючи, щоб вони пили цей напій.

Наше слово «кава» від турецького «кахве». Ми його отримали з Османської імперії. Тобто у нас дуже глибоке коріння культури споживання кави. Вона прийшла до нас набагато раніше, ніж в деякі країни Європи. Відомий факт, що у 1683 році запорізький козак Юрій Кульчицький відкрив у Відні одну з перших кав’ярень та винайшов рецепт кави з вершками, який став відомий як «віденьска кава» та згодом набув популярності по всій Європі.

А от вам паралель з сучасністю. У березні мені надіслали фото, яке зробили українські прикордонники. Коли росіян вибили з одного села на півночі України, хлопці знайшли там каструлю, в якій були зварені зерна кави. Вони жартували, що росіяни смажили воду. Я собі уявляю це так. Загарбники зайшли в якийсь магазин або домівку, взяли там все, що захотіли, у тому числі каву в зернах, потім намагалися їх зварити в каструлі, не змоловши. Ось на побутовому рівні дуже гарна ілюстрація, що перед нами варвари XXI сторіччя й наскільки ми від них відрізняємося…

Читайте також: «З путіним все може статися. А росіян треба просто ізолювати. На жаль, це втрачена гілка розвитку цивілізації», — Сергій Гайдай

Звичайно, армія це взагалі дуже цікавий зріз суспільства. Але ми зовсім інші. Для мене культура споживання кави є одним з нюансів, який розбиває ці наративи про «один народ». Ми точно не один народ. Навіть на побутовому рівні.

Коли ми говоримо про «кавову дипломатію», це не тільки розповідь про Україну, а ще й спеціальне кавове меню з рецептами, в які включені інгредієнти української кухні та мої авторські напої. Наприклад, Flat Red — кава з гранатовим фрешем — дуже цікаве поєднання смаку, аромату та текстури. Я використовую такі інгредієнти традиційної української кухні, як мед, волоський горіх, чорнослив, мак, калина, щоб створити кавові напої, за допомогою яких розповідаю про нас і нашу державу. Мені здається, що презентувати свою країну найбільш ефективно саме через культуру. В Туреччині, наприклад, без доброї кави й смачної їжі взагалі неможливо спілкуватися. Тільки тоді, коли ви сядете за стіл і розділите трапезу, можна про щось говорити.

— Зараз ми живемо у дуже складних умовах — то світла немає, то води. Поділіться, будь ласка, якимось простим рецептом приготування кави.

— Я називаю один з моїх улюблених рецептів «кава, яка об’єднує тіло і душу». Пропоную додавати в каву свіжий імбир. Коріння імбиру (його можна знайти майже у будь-якому супермаркеті) має дуже багато біологічно активних речовин, які позитивно впливають на організм людини. Якщо ви готуєте каву в джезві, додайте маленький шматочок імбиру — розміром з поштову марку.

— Його треба подрібнювати?

— Так, хоча можна просто додати шматочок. Тобто в джезву додаєте каву, цукор, якщо потрібно, і одразу імбир. Якщо немає свіжого, можна мелений. Заварюєте десь три-чотири хвилини, щоб кава була насиченою. Не потрібно поспішати. Це дуже важливий момент. Краще, якщо буде слабке полум’я. Зараз більшість певно готує каву на пальниках або на газовій плиті. Навіть якщо ви просто в чашці запарюєте мелену каву, також можна додати імбир. Він приємно зігріває, особливо тепер, коли холодно, та дійсно покращує смак і аромат. Цей рецепт, думаю, для багатьох буде корисним і цікавим. Смачна кава це зовсім інший вимір, я в цьому впевнений.

Якщо у вас є бажання замовити якісну джезву, каву або таби та допомогти нам забезпечити ними українських військових, запрошую завітати на сайт www.coffeeinaction.com. Кожне ваше замовлення дозволяє нам відправити саме це все безкоштовно українським військовим та медикам.

Читайте також: «Ми зараз на фронті змушені працювати, як величезна м’ясорубка», — журналіст Костянтин Реуцький

20085

Читайте нас у Facebook