Днями у нашому музеї була екскурсія. Для невеликої групи любителів порцеляни, зібраної одним з членів київської Гільдії професійних гідів. Перед початком екскурсії співробітниця попередила мене, що серед відвідувачів будуть дві молоді жінки, які приїхали до Києва спеціально. На один день. Для того, щоб відвідати наш музей і відразу, вечірнім поїздом, відправитися назад, до Харкова. Вони зізналися, що своє місто, яке регулярно зазнає руйнівних ракетних ударів агресора, за весь період цієї жахливої війни не залишали жодного разу. Але, переглянувши інтерв'ю Дмитра Гордона зі мною, вирішили вирватися до столиці, щоб самим побувати в музеї. Лише на один день.

І мені раптом захотілося побачити те, що відбувається їхніми очима.
Напівтемрява великих музейних залів. Світло зникло буквально за 5 хвилин до початку екскурсії. У приміщенні дуже холодно. Градусник завмер на позначці 4 градуси. відвідувачів, що прийшли з вулиці, ми пригощаємо гарячим чаєм та кавою, наливаючи окріп з термосів, приготовлених заздалегідь. Світла немає. Для підсвічування фарфорових композицій використовуємо ручні ліхтарики. У цілковитій тиші всі прислухаються до розповіді про те, як ці унікальні крихкі порцеляни, знайдені мною в десятках країн, були привезені до Києва для того, щоб показувати всю цю красу, представлену в кращих музеях світу, тут, у нас, для своїх співвітчизників.

У напівтемряві розглядаємо геніальні твори майстрів знаменитих фарфорових мануфактур Іспанії та Німеччини, Італії та Франції, Австрії та Данії, Японії та України, Нідерландів та Китаю. Зупиняємося біля робіт, подарованих нам легендарними Хуаном Лладро та Владиславом Івановичем Щербиною, та біля унікальних творів, переданих музею відомими українцями — Борисом Тодуровим, Дмитром Гордоном, Анатолієм та Тетяною Макаренко, Миколою та Світланою Баграєвими, Сергієм Риковим, Віталієм Кличком, Віктором та Оленою Пінчук, Сергієм та Людмилою Войтенко…

Ці роботи могли б прикрасити будь-який західний музей. Але вони стоять у нас, у Києві, в експозиції, створеній під завивання сирен повітряної тривоги та вибухи крилатих ракет, які не раз лунали в безпосередній близькості від цього місця.

Коли телефони учасників екскурсії раптом одночасно починають завивати знайомим усім нам виттям тривожної сирени, пропоную бажаючим спуститися у притулок. Відмовилися всі до одного. Напевно, це схоже на не досліджене ще фахівцями безумство воєнного часу — за вікном несамовито виють сирени, у місті лунають вибухи, а тут, у музейній тиші, у темряві та холоді, люди подовгу розглядають крихкі фарфорові шедеври, міркуючи про вічність краси, захоплюючись непереможності українського духу, втіленими у знаменитого майолікового півника з Бородянки, а також у Феніксі, що застиг поряд з фотографією безстрашного льотчика-винищувача Вадима Ворошилова, який збив п'ять ворожих крилатих ракет і встиг відвести свій палаючий літак від житлових околиць Вінниці, щоб ніхто з мирних, не дай Боже, не постраждав.

Дізнаючись подробиці створення унікальних творів Мейсена і Каподимонте, Лладро і Коростеня, мої прекрасні гості, затамувавши подих, розглядають крихкі порцелянові квіти і прозорі (!) порцелянові вуалі, щоб на якийсь час дати своїм змученим війною і лихами душам відпочити від жахів, відпочити від страждань та переживань. А потім, наприкінці екскурсії, у четвертому, «Божественному», залі музею, біля роботи, присвяченій зняттю Ісуса з хреста (до речі, багато років тому знайденою та привезеною мною з Донецька), у світлі ліхтариків, що вихоплюють із темряви світлі образи ангелів, що потопають у квітах, починають плакати. Плакати від почуттів тихої душевної радості, добротного очищення та щирих надій на те, що весь цей жах скоро скінчиться. І наша з вами країна, що вистраждала від страшних випробувань війни, потихеньку почне відроджуватися, стаючи сильною та вільною, процвітаючою та непереможною. Ми стоїмо та плачемо. Всі разом. Не соромлячись своїх сліз. Адже перед майбутньою перемогою так уже хочеться виплакатися. Раз і назавжди…

Всім сьогоднішнім іменинникам дозвольте побажати добра та щастя. А вам, друзі мої, гарного дня. Як завжди, щиро ваш.