«Ракета вибухнула біля будинку моїх батьків»: Тимур Мірошниченко про свою агресію та великі зміни у житті
Популярний ведучий каналу «1+1» Тимур Мірошниченко зізнається, що, як і у більшості українців, повномасштабна війна повністю змінила його життя. Займаючись волонтерством, починаючи з 24 лютого, Тимур попрощався з проєктом «Твій день», ставши ведучим «Сніданку з 1+1». Зараз він готується до нового сезону шоу, яке вестиме разом зі співачкою та актрисою Вірою Кекелія, — «ЖВЛ», але головне — до одного з найважливіших кроків у своєму житті: родина Тимура вирішила всиновити дитину.
«Це дуже серйозний та тривалий процес», — каже Мірошниченко, поки не вдаючись у подробиці.
В ексклюзивному інтерв'ю «ФАКТАМ» ведучий розповів, як справляється з депресією, що втратив назавжди і чому не боїться блекауту.
«Ми стали жити сьогоднішнім днем»
— Тимуре, що у вашому житті змінила війна?
— Війна зруйнувала більшість моїх планів. Зараз зовсім нове життя, але головне, що воно продовжується! Наші захисники воюють за наше з вами життя, щоб і ми надалі могли щось планувати та будувати. У мене просто змінився підхід до планування якихось цілей. Якщо раніше планував на кілька місяців, то зараз на кілька днів, максимум тижнів. За великим рахунком, ми стали жити сьогоднішнім днем.
— У багатьох додалося агресії…
— Агресія у мене з'явилася лише на адресу наших божевільних північних сусідів. Але я навчився її контролювати та давати вихід у допомозі ЗСУ. Відчуваю, що відбулися й внутрішні зміни: більше став цінувати рідних, дітей, дружину, батьків, друзів. Щось приземлене, наприклад, зустріч із друзями, бо вони розкидані по інших країнах, містах. Тож тепер це як велика подія, коли збираємось разом. Батькам я й до війни телефонував щодня, а зараз, у тривожні дні, коли обстріляли, то й по декілька разів на день. Дуже за них хвилююсь. Тільки міцнішими стали родинні зв'язки .
— Деякі з ваших колег з шоу-бізнесу за ці місяці великої війни встигли навіть розлучитися та знайти нове кохання.
— У нас із дружиною був період, коли ми були не разом. У перші місяці війни Інна з дітьми виїхала за кордон. Для нас це виявилося насамперед важко емоційно, бо ми звикли, що постійно разом, будь-яке питання обговорюємо, радимося. Звичайно, коли з'явилася можливість більш-менш спокійно повернутися до Києва, Інна приїхала. Це було на початку червня. Тому можу сказати, що за цей час наш союз став тільки міцнішим. Ми тоді з дружиною вирішили, що коли ми разом, нам спокійніше. Зрозуміли, що не можемо довго жити порізно. І дітям потрібен батько. Пам'ятаю, що в перші тижні діти з мене не злазили у прямому сенсі цього слова.
Складний момент був наприкінці листопада, коли був черговий обстріл Києва та три дні не було світла. А в нас удома все залежить від світла, навіть вода та опалення. Тож температура опускалася до +8 градусів. У той момент у мене було відчуття, що в усьому винні путін і я. Я — тому що не закупив заздалегідь воду. Тоді був шалений ажіотаж на питну воду. Але я розумію, це нерви, емоції. З розумінням ставлюся до цього. У таких випадках даю дружині можливість випустити емоції.
— Як ви пережили ці блекаути?
— Зараз ми більш-менш підготувалися до короткочасних відключень світла: купили акумулятор, зробили стратегічний запас води. Враховуючи, що у нас новий будинок і поки що немає сусідів з жодного боку, дуже швидко падає температура у квартирі під час блекауту. Навіть за 3−4 години температура знижується до +15−16 градусів. За добу вона може впасти до +10 +8 залежно від температури за вікном. Тому зараз усім будинком активно збираємо на генератор. Під час найдовшого блекауту, коли я у відрядження мав їхати, дружина з дітьми майже на тиждень перебралися до кумів, бо їхній дім під'єднаний до резервної лінії і на той час його не вимикали. Тепер і цей будинок також вимикають.
— Не думали до батьків на якийсь час переїхати?
— У них майже така сама ситуація. Та ще й батьки живуть неподалік однієї з ТЕЦ. 10 жовтня, коли був перший масований обстріл Києва, три ракети летіли у цю ТЕЦ, але не влучили, а впали неподалік. Одна за 2 кілометри вибухнула, якраз біля будинку моїх батьків. А в них ще й панельний дім, тож ми тоді дуже перехвилювалися.
— Чим розважаєте дітей під час вимкнення світла?
— Вони самі собі можуть дати раду і нас розважити. Ми закупили гірлянди на батарейках, коли ми ще не мали екофло. Марко та Мія влаштовують для нас із дружиною концерти. Спочатку самі щось готують, перевдягаються, квиточки малюють, а потім запрошують нас на виставу. То фокуси якісь показували, то пісеньки співали, то віршики розповідали. А ще в ігри різні граємо. Тобто з дітьми не сумно.
— Як змінилася ваша робота під час війни?
— Слава Богу, що телебачення продовжує працювати! Звичайно, контент суттєво змінився, немає нових розважальних шоу, поза каналом роботи вкрай мало, якихось заходів теж практично немає. Але багато благодійних заходів, і це насправді допомагає тримати себе як ведучого в тонусі. Тому що вести якісь великі шоу чи прямі ефіри потрібно постійно. Це як спорт, якщо ти припиняєш ним займатися, то важко повернутись. А робота якраз і допомагає тримати твій душевний та фізичний стан у нормі.
Пам'ятаю, як у квітні ми вперше поїхали на позиції до військових із концертами, я дуже переживав, як усе пройде. А в результаті це був такий неймовірний заряд. Наші захисники — найкрутіша аудиторія, яку можна знайти!
— У перші місяці ви багато волонтерили.
— Так, всяке було — когось кудись перевезти чи щось важливе. За великим рахунком, ми всі в Києві були великою логістичною компанією (усміхається. — Авт.). Коли хтось кидав в інстаграм запит: є стільки-то тонн гуманітарки, треба забрати й кудись відвезти. Пригадую, як тоді за 15 хвилин знайшли фуру, яка забере з Ірландії 15 тонн гуманітарки та привезе до Житомира. І такого було багато. На каналі також волонтерили всі — ведучі, працівники, глядачі. Ми з колегами запустили збір на термінові потреби українців.
— Чи бувала за ці останні майже 12 місяців депресія?
— Знаєте, у нас є мета, одна велика на всю країну, — наша перемога. Тому немає часу, аби впадати у депресію. Звісно, такі трагедії, як нещодавно у Дніпрі чи Броварах, не можуть не впливати на твій емоційний стан. Так, ти переживаєш, нервуєш. Але якщо впадати у депресію, то все розвалиться. До речі, я за освітою психолог, хоча ніколи не користувався своїми навичками та вміннями і нікого не консультував. Та й на собі не використав ці знання. Звичайно, можна ненадовго занепасти духом, але потім обов'язково треба брати себе в руки. Точно можу сказати, що плакати я став більше за ці майже 12 місяців. Я дозволяю емоціям виходити. Звісно ж, емоційний стан похитнувся. Ось, наприклад, приєднався до всеукраїнського флешмобу та в новорічну ніч, коли на Київ летіли російські безпілотники іранського походження, кричав побажання путіну і всій росії (яке справедливе покарання очікує на русню) у відчинене вікно разом з усіма. До речі, є така терапія: прокричатись і тоді стає легше, йде негатив.
— Від чого ви відмовились під час війни?
— Наприклад, від мандрівок. До війни ми з дружиною багато їздили. Нині це майже неможливо. За ці місяці ми один чи два рази поїхали з дітьми до Карпат. У мене все одно було багато поїздок, але всі вони стосувалися роботи чи волонтерства. Раніше як було у нас з Інною: я бачу, що у мене у графіку є вікно у два-три вільні дні, купуємо квитки та кудись летимо. І ось зараз цього драйву не вистачає.
А про матеріальні речі… Насправді відбулася переоцінка цінностей. Все, що тобі потрібно для життя, вміщається в один рюкзак, тому який сенс купувати нові речі?
— Може, з'явилися нові звички?
— Це скоріше підтвердження того, що я й раніше знав: у душі я далекобійник (усміхається. — Авт .). Можу їхати без перепочинку 26−28 годин без сну. Так і їздив, коли перевозив волонтерку. Коли 25 березня родину вивозив з Києва, то їхали годин 17 на Хмельниччину.
— А щось викреслили назавжди?
— Викреслив певну когорту людей зі свого життя. Родичі з росії вже давно викреслені. Мамина сестра та найкраща подруга живуть у рф, і до 24 лютого мама намагалася тримати з ними зв'язок, але зараз — ні.
— Цього року нацвідбір на «Євробачення», на якому ви були ведучим, відбувся в метро.
- Було круто! Ще й відбулося наступного дня після чергового обстрілу. На генераторах, було холодно. Але не має значення, де це відбувалося, головне, що це сталося й ми обрали свого представника. Українці незламні! І майже обійшлося без «срачів». Всі були згодні з тим, що цьогорічний переможець — гурт TVORCHI.
— Поїдете на «Євробачення» до Ліверпуля?
— Це питання ще вирішується.
3584Читайте також: З українською символікою: у Ліверпулі представили логотип та гасло «Євробачення-2023»
Читайте нас у Facebook
