- 22:28 Як вибрати фініки: є фактор, який ви не враховуєте
- 22:01 Неймовірно смачні в'ялені овочі: за цим рецептом готуються легко та просто
- 21:31 Латиноамериканська двійниця Брітні Спірс — фаворитка на роль у біографічному фільмі про співачку
- 21:01 Як перевірити, чи була полуниця обприскана: цей спосіб «розкаже» вам правду
- 20:44 «Штрудель з лососем, поданий з соусом зі сметани з цедрою лимона та кропом, — це неймовірно смачно», — кулінарка Оксана Вознюк
- 20:32 «Боронив країну на Курському та Сумському напрямках»: російські окупанти вбили захисника з Житомирщини
- 20:06 Курячо-овочевий пиріг: такий соковитий, що аж тане у роті
- 19:54 Близнюкам — «Королева Пентаклів», Терезам — «Сонце», а Стрільцям — «Маг»: Таро-прогноз та поради карт на 17 червня
- 19:45 Очей не можна відвести: мережа в захваті від Наталі Могилевської у купальнику
- 19:32 На сцену повертатись на планує: стало відомо, чи загрожує Аллі Пугачовій заборона на в’їзд до Латвії
- 19:18 Щонайменше півтора року: скільки часу піде у рф на ремонт пошкоджених літаків Ту-160М
- 19:05 Пенсії в Україні — кому стаж зарахується у подвійному розмірі
Країна: Іспанія
Мануфактура: Lladro
Рік створення: 2007
Скульптор: Joan Coderch
Розмір: 29×47 cm
Із експозиції «Shvets Museum»
Ні, це не казка. Точніше, не зовсім казка. Це правда життя. Гірка правда чи не гірка, не мені вирішувати. Кожен із нас подібні речі сприймає по-різному. Хоча мені, наприклад, їхня очевидність здається однозначною.
У приймальному предпокої міської лікарні стояла немолода вже людина і уважно вивчала довгий перелік, у якому було розписано відділення цього лікувального закладу: хірургія — другий поверх; кардіологія — третій поверх; онкологія — четвертий поверх; трансплантологія — п'ятий поверх… І так далі. Лікарня була велика, сучасна, багатоповерхова.
- Чи можу я вам чимось допомогти? — спитав підійшовши до відвідувача черговий лікар. — Можливо, ви хочете щось дізнатися?
- Ні, молодий чоловік. Дякую, — подякував чоловік. — Я читаю цей довгий перелік для того, щоб вкотре подякувати Господу за те, що, на відміну від тих, хто тут лежить, у мене нічого не болить, і я сам вирішую, коли і що мені їсти, чим займатися у вільний час і як реагувати на те, що відбувається навколо…
Кілька років тому, прийшовши у таку ж величезну лікарню на околиці Києва до свого давнього товариша, який, сидячи в лікарняній каталці, дивився на мене відсутнім поглядом людини, яка ніби то вже стояла за межею життя, я теж думав про це. І водночас, молячись за хворого, ніби запам'ятовував кожен рядок довгого переліку відділень. І дякував Господу за те, що моє місце у цих лікарняних палатах відсутнє. Що можна, як і раніше, насолоджуватися кожним новим днем, кожним новим зітханням, кожною зустріччю з близькими людьми та кожною надією на те, що завтра буде краще, ніж учора. Або, принаймні, не гірше.
У постійних переживаннях щодо проблем та і бід, випробувань та тривог, з якими нам доводиться стикатися практично щодня, ми часто забуваємо про радощі, які супроводжують все це. І, не помічаючи їх, забуваємо дякувати долі і Господу за те, що в нас є, за те, що гріє душу, за те, що дарує добрі відчуття. За все. Адже цього могло вже давно не бути. Адже цього колись вже зовсім не буде…
Усім сьогоднішнім іменинникам дозвольте побажати добра та щастя. А вам, друзі мої, гарного дня. Як завжди, щиро ваш.
