Батько накрив собою сина, щоб уберегти від уламків снарядів: подробиці загибелі Олега та Микити Хомюків під Бахмутом

10 березня на столичному Майдані Незалежності попрощалися із загиблими батьком та сином — 51-річним Олегом і 25-річним Микитою Хомюками. Вони боронили Україну з перших днів повномасштабного вторгнення, долучившись до складу 206-го батальйону територіальної оборони ЗСУ. Олег з позивним «Хома» та Микита з позивним «Турист» вибили із побратимами окупантів з Київської області, після чого воювали на Херсонщині, Миколаївщині. Невдовзі опинилися біля Бахмуту, де тривають пекельні бої за кожен метр української землі. Під час чергового обстрілу росіян 2 березня батько накрив собою сина, проте снаряд розірвався біля їхніх голів. Вони загинули обидва. Разом. Й спочиватимуть теж разом на Алеї Слави Лісового кладовища у рідному Києві.

- Олег за освітою будівельник, цій професії й присвятив життя. Його добре знали у цій сфері колеги, адже він був справжнім професіоналом — від ідеальної покладеної плитки до побудови дому будь-якої складності. До повномасштабного вторгнення він разом із сином Микитою, який до того працював автослюсарем на СТО, почали надавати будівельні послуги вже разом, так званим сімейним підрядом, — із сумом розповів «ФАКТАМ» брат Олега Хомюка, військовий та редактор Юрій Самсон. — Коли почалось повномасштабне вторгнення, Олег та Микита вирішили боронити країну. У брата хоча б був досвід служби у радянській армії на флоті, а ось племінник не мав його за певними медичними показниками. Проте це не зупинило їх у бажання бути корисними країні. Зрештою, тато та син потрапили до складу 206-го батальйону територіальної оборони ЗСУ, який був сформований у Києві й першим таким важливим завданням для нього стало звільнення Київщини — Бучі, Ірпеня, Гостомеля…

Читайте також: «Врятував побратима, а сам загинув»: стало відомо про втрату ще одного українського захисника

До Микити та Олега приєднався згодом і я, разом ми пройшли ці запеклі бої й неймовірно раділи тому, що захистили столицю, але разом із тим сумували за невинно вбитими. Олег та Микита воювали разом в одному взводі на посаді стрільців. А я був командиром відділення, в якому вони служили. То ж вся наша родина по чоловічій лінії виборювала таку бажану перемогу. Потім нас перекинули у Миколаївську область, де ми від квітня до серпня поступово рухались до Херсону. Пам'ятаю, як нам дали наказ займати нову посадку під час наступу, й Микита як молодий та завзятий, швиденько викопав окоп. Я там собі щось рив. А поруч тато, в якого то виходило повільніше. То він у першу чергу кинувся допомагати батьку, бо чим швидше ти «закопаєшся», тим більше шансів вижити.

А коли Херсон майже було звільнено, батальйон вивели на ротацію. Тоді племінник Микита зацікавився розвідкою й пройшов навіть курси. За словами співрозмовника, серед побратимів батько та син користувались повагою, адже гідно проявляли себе в боях, завжди підставляли плече іншим. Олег мав позивний «Хома», Микиту ми часто називали «Хома-молодший» або ж «Турист». А все тому, що племінник обожнював мандрувати.

Читайте також: «Я бачив, як убили мого батька!»: родина бійця з Ніжина про відео страти українського військовополоненого

РЕКЛАМА

Пам’ятаю як ще маленьким я його та молодшого брата Максима брав із собою у подорожі за кордон, звідки вони повертались такими щасливими. Й під час служби Микита не раз згадував ті моменти й казав, що як тільки переможемо ворогів, знову порине у мандри, бо мріяв побувати на всіх континентах. Після Херсонщини бійців відправили на Харківщину, де вони перебували до Нового року, а звідти вже на Донеччину — під Бахмут. Мене перевели до іншої частини, а брат та племінник лишились у тому ж батальйоні стрільцями.

За словами співрозмовника, щодня позиції, де перебували Олег та Микита Хомюки, нещадно обстрілювались окупантами. Так сталось і 2 березня.

- Наскільки мені вдалось поспілкуватись із тими, хто був недалеко звідти, то десь опівночі почався сильний бій, обстріл. Й батько із сином передавали по рації, що по ним працює дуже прицільно танк. Можливо й не один. Вони постійно передавали по рації, що обстріл збільшується за інтенсивністю, й просили підкріплення, підмогу. Але не було можливості допомогти, й вже пізніше на похованні заступник командира роти розповів, що два танки було, працювала артилерія і міномети по тим позиціям. Бій дати Олег та Микита не могли, тому що це не був прямий контакт з ворогом. Так виглядало, коли знайшли їхні тіла, а їх довго не могли забрати через бої, що тато накрив собою сина, щоб якось уберегти від уламків цих обстрілів. Але, на жаль, не зумів…

У своєму останньому бою в обороні Бахмуту Олег та Микита Хомюки не залишили свої позиції і втрьох зі своїм командиром взводу Кирилом Пушкіним загинули в один день в одному окопі. Причина смерті — уламкові поранення. Я їздив на упізнання Микити в морг. Незважаючи на те, що всі знали, що то він, але потрібно було пройти цю важку та болючу процедуру, бо він сильно постраждав. Через те сина хоронили у закритій труні, тата — у відкритій.

Юрій додає — попри біль та сум через втрату рідних, він відчуває гордість за них і разом із побратимами обіцяє помститись.

- Чесно скажу, для мене стало несподіванкою, що брат та його син підуть в перші же дні воювати. Олег вже не молодого віку, мав проблеми зі спиною, але не сховався. Так само і мій племінник, для якого батько був у всьому авторитетом, і він пішов услід за ним. Я розумів, що не відмовлю їх, то було виважене рішення. Впевнений — тепер Олег та Микита стануть нашими янголами-охоронцями…

Нагадаємо, біля Бахмуту загинула бойова медичка, яка до свого 30-річчя не дожила місяць.

4594

Читайте нас у Facebook