Повернувся з Німеччини, щоб воювати за Україну: команда Іллі Шполянського створила безпілотний «Бекфаер» для ударів по тилах противника
Коли почалася велика війна, ветеран АТО молодший сержант Ілля Шполянський з Миколаєва вже рік мешкав з дружиною та трьома дітьми в Німеччині. Але, як і у 2014-му, вирішив добровольцем встати на захист України. Четвертого березня минулого року Ілля повернувся на Батьківщину. Ставши командиром одного з підрозділів безпілотної авіації, він організував команду, яка створила ударний безпілотник «Бекфаер». Ці безпілотні літаки вже завдали російським окупантам чималих втрат. Збиранням коштів на цей проєкт займається фонд «Герої України», керівником якого є Ілля Шполянський.
«На рахунку наших безпілотників не тільки знищені солдати та офіцери, але й артилерія, неброньовані автомобілі, пункти управління противника»
— Відверто кажучи, я не хотів би, щоб русня знала про нас, але необхідність шукати фінансування на «Бекфаер» змушує давати у відкриті джерела інформацію про цей безпілотник, — сказав «ФАКТАМ» Ілля. — Я щиро вклоняюсь бійцям, які зараз в окопах. Вони фактично ціною своїх життів і здоров’я виборюють для нас час, щоб ми створювали нові високотехнологічні засоби ураження противника. На сьогодні ми придбали все необхідне для побудови 30 наших безпілотників «Бекфаер». Вони знаходяться на різних стадіях складання.
— Тридцяти досить чи замало?
— Для фронту потрібні тисячі. Але процес серійного виробництва дуже складний, різноплановий. Тому, щоб його налагодити, треба час і багато чого іншого, зокрема кошти.
— Ваш проєкт фінансується суто з приватних джерел?
— Так, наразі виключно з приватних. Гроші в цей проєкт вкладають донатори, підприємці, зокрема мої друзі, моя родина.
Те, що не маємо фінансової підтримки з оборонного бюджету, нормальним не назвеш: бойові безпілотники має купувати передусім держава, а не волонтери. А в ситуації з нашим проєктом поки що навпаки. Це приблизно те ж саме, якби народ Ізраїля скидався на створення протиракетної системи «Залізний купол», а держава не знаходила б на це грошей.
Але головне, що ми маємо результат — ефективний безпілотник. Зауважимо, що маємо суттєву організаційну підтримку від Міністерства цифрової трансформації та Міністерства оборони України. Проте цього абсолютно недостатньо: реалізація нашого проєкту відбувається повільно через фінансові причини.
Слід сказати, що ми вже виготовили певну кількість «Бекфаерів», провели на них чимало бойових вильотів. Якщо припустимо, що життя або здоров’я одного російського солдата коштує десь 10 тисяч доларів, то витрачені на проєкт гроші окупилися вже декілька разів. На нашому рахунку не тільки знищені солдати й офіцери, але й артилерія, неброньовані автомобілі, пункти управління тощо. Я не можу, зі зрозумілих причин, оприлюднювати конкретнішу інформацію, зокрема про напрямки, на яких ми працюємо.
— Ваші безпілотні літаки спроможні нищити танки?
— Палити танки ми поки що не можемо. Але в недалекому майбутньому нам буде під силу виконувати й такі завдання — треба ще дещо вдосконалити.
— Чим «Бекфаер» відрізняється він подібних апаратів?
— Хороше запитання. Не буду надто детально зупинятись на цивільних БПЛА, які використовуються на фронті, як, наприклад, широко відомі «Мавіки» (ще їх називають «весільні дрони», бо вони добро підходять для знімання урочистих подій). На першому етапі великої війни «Мавіки» виконали колосальний об’єм роботи та принесли багато користі. Але зараз ситуація з використанням безпілотної авіації суттєво відрізняється від тої, яка була в перші місяці відкритого вторгнення. Адже на полі бою сильно зросло застосування засобів радіоелектронної боротьби. Через це ефективність цих дронів впала в рази. Тобто стає дедалі складніше не втратити «Мавік» при виконанні ним бойового завдання, тому основні зусилля оператора витрачаються саме на це. І все одно втрачають «пачками» — як ми, так і росіяни. До того ж при використанні «Мавіка» виникає загроза для життя оператора, бо під час запуску й польоту можна запеленгувати місцеперебування оператора. Тому зростає потреба в бойових безпілотниках, які створено саме для використання на війні — таких, як «Бекфаер». Він належить до тактичних малих ударних безпілотників автономної дії, літакового типу. Серед подібних він, безумовно, є одним з найкращих.
Важливо розуміти, що, якби різними колективами розробників було створено, скажімо, десяток моделей подібних безпілотних літаків і кожен з них випускався по тисячі штук щомісяця, все одно для фронту цього, певно, було б замало. Розумієте, зараз актуальне питання не в тому, який з тактичних безпілотників чимось кращий, а в тому, що є велика потреба в таких літальних апаратах. І ми намагаємося її закривати хоча б частково.
«Жодного з наших безпілотних літаків ми поки що не втратили над територією, контрольованою ворогом»
— Яке основне призначення «Бекфаера»?
— Завдання ударів по тилах ворога. «Бекфаери» призначені для оснащення ними батальйонів (підрозділів чисельністю 400−800 бійців). Тобто в кожному батальйоні має бути взвод або навіть рота з такими БПЛА, як наш.
— Приблизно з якої висоти ваші БПЛА вражають цілі?
— Десь з 250−300 метрів.
— На фронті чимало безпілотників збивають. Рахували, скільки в середньому «живуть» в зоні бойових дій «Бекфаери»?
— Жодного з цих літаків ми поки що не втратили над територією, контрольованою ворогом. Проте неодноразово було таке, що вони отримували різного роду ушкодження з нашої сторони фронту (в основному під час випробувань). Тому ми їх знаходили й відновлювали. Випадок, коли безповоротно втратили літак, був поки що один — апарат вибухнув під час зльоту.
Щодо прогнозів живучості «Бекфаерів» на фронті, то ми вважаємо, що в середньому кожний з них здійснить десь 10 бойових вильотів. Це означає, що вони багаторазово окуплять витрати на їх виробництво.
— Наскільки влучно ваші безпілотники б’ють по цілях?
— Проблеми можуть виникати не через безпосередньо влучність ураження, а через точність і актуальність розвідувальних даних. Якщо вони хибні або вже не актуальні, то боєприпаси, які несе на борту «Бекфаер», буде витрачено марно.
Читайте також: «Камікадзе», який повертається: в Україні розробили для ЗСУ унікальний дрон
— Виходить, наведення на ціль відбувається без участі оператора на землі?
— Так. Перед вильотом в наші літаки закладається програма виконання завдання. Це досить розповсюджене стандартне технічне рішення. А певні нюанси того, як ми досягаємо високої влучності, хай залишаться таємницею.
— Тобто літак виконує завдання автономно?
— Саме так, і ми це не приховуємо. Таке рішення — політ за програмованим маршрутом — має кілька переваг.
— Яких саме?
— Основна перевага в тому, що, якщо апарат виконує політ автономно, то засоби радіоелектронної боротьби противника не можуть зашкодити йому виконати завдання. Крім того, засобам ППО та радіоелектронної розвідки важко його помітити, адже він не випромінює та не приймає радіосигнали.
— Але таке рішення має й недоліки?
— Так, має: літак не може скоригувати програму польоту з урахуванням зміни ситуації. Проте, навіть коли в результаті бомбардування цілі не уражені, то все одно атака проносить користь.
— Яку?
— Усвідомлення окупантами того, що ми розбомбили місце, де вони знаходилися, скажімо, годину тому, створює серйозний психологічний тиск — противник розуміє, що він фактично під прицілом. Отже, в будь-якому випадку результат є.
— «Бекфаер» з його нинішніми можливостями відповідає вимогам, які ви ставили перед цим апаратом, коли починали його створювати?
— Значною мірою відповідає. Зрозуміло, що ми продовжуємо його вдосконалювати. Щоб це наочніше пояснити, візьмемо для прикладу переносні протитанкові ракетні системи «Джавелін». Такими ефективними, як зараз, вони стали в результаті тривалого вдосконалення ранніх зразків. Те ж саме відбувається з нашим «Бекфаером» — поступово ми робимо його дедалі результативнішим. Але й у нинішній модифікації він є достатньо ефективною зброєю, яка здатна зберігати життя наших бійців.
Читайте також: «Розвідники можуть на ньому безшумно проникати в тил ворога»: в Києві створено електричний квадроцикл для військових
— Як ви оцінюєте можливість випускати, скажімо, по 100 та навіть більше таких літаків на місяць?
— Вважаю, що приблизно через рік вийдемо на виробництво 50−70 літаків на місяць.
«Дуже важливо, що в команді люди, яких я сам відбираю, — мені насильно нікого не нав’язують»
— Окрім «Бекфаера», ваша команда займається ще якимись проєктами?
— Маємо ще. Один з них з кодовою назвою «Комар». Але поки що не слід оприлюднювати інформацію про інші наші розробки. Як я вам вже казав, ми й «Бекфаер» не рекламували б, якби не потреба шукати гроші.
— Розкажіть про вашу команду.
— Це конструкторське бюро, об’єднане з експериментальним бойовим підрозділом. Цей бойовий підрозділ пропонує вдосконалення, які підказує досвід застосування наших безпілотників на фронті.
— Досвід роботи в бізнесі вам допоміг у реалізації ідеї створення армійських безпілотників?
— Вважаю, що суттєво допоміг. Я залучив до нашого проєкту чимало людей з бізнесу. Ясна річ, в команду входять інженери, комп’ютерники, програмісти. А професійних військових у нас в колективі немає. Проте є люди, які тямлять у військовій справі. Дуже важливо, що в команді люди, яких я сам відбираю, — мені насильно нікого не нав’язують.
— Зараз ви в тому ж підрозділі, в якому воювали під час АТО?
— Ні. Коли одразу після початку великої війни я повернувся з Німеччини в Україну, то спершу організовував в моєму рідному Миколаєві добровольче формування територіальної громади та волонтерський центр. Коли гостра загроза захоплення ворогом Миколаєва минула, я вступив до Сил спеціальних операцій ЗСУ, став командиром відділення аеророзвідки. На жаль, незабаром стало очевидним, що я не знаходжу спільної мови з керівництвом: не було взаєморозуміння, передусім щодо використання безпілотників. Тому я добився переведення у Військово-морські сили ЗСУ та залишився тут, бо зустрів офіцерів, які готові слухати, обговорювати ідеї, підтримувати.
— Як ваша родина поставилася до того, що ви повернулися з Німеччини в Україну на війну?
— Нормально. Правда, після цього ми з дружиною розлучились.
— Пробачте за запитання, причиною розлучення стало те, що поїхали в Україну на війну?
— Не зовсім так. Війна актуалізувала деякі важливі речі: прийшло розуміння, що хочу зв’язати своє майбутнє з Україною. Поруч зі мною має бути людина, яка також бачить своє майбутнє в нашій країні.
З колишньою дружиною збереглися хороші приязні стосунки. Наші троє дітей з розумінням поставилися до того, що сталося. Після мого повернення в Україну я двічі з ними зустрічався. Планую, що незабаром вони приїдуть до мене втретє. Мої з ними відносини лишаються дуже й дуже теплими — такими, як і мають бути між батьком і дітьми. На своєму прикладі демонструю, що можна зберегти в родині нормальні стосунки навіть після розлучення.
Раніше «ФАКТИ» публікували точку зору Максима Музики, керівника компанії UA Dynamics, що розробила багаторазовий ударний дрон Punisher, який вважає, що у війні дронів ми маємо всі шанси програти росії.
Фото зі сторінки Іллі Шполянського у фейсбуці
Читайте нас у Facebook
