«Якщо треба буде померти за Україну — я помру»: хлопець з Київщини з ДЦП мріє захищати Україну
В той час, як рішення МСЕК про встановлення інвалідності стають «товаром», що дозволяє деяким чоловікам втекти від мобілізації, 20-річний Данило Ключкин з Київщини мріє зовсім про протилежне. Хлопець має діагноз ДЦП, однак не вважає це перепоною для того, щоб стати на захист країни. Понад усе Данило бажає вступити до лав ЗСУ і стати аеророзвідником в складі 59 ОМПБр. Хлопець сподівається, що його історія, розказана в цьому матеріалі, дозволить мрії все ж таки справдитися.
«Не хочу „білий“ квиток»
Данило Ключкин пригадує, що початок широкомасштабного вторгнення застав його разом з родиною вдома.
«Напередодні були розмови про широкомасштабне вторгнення, але я не думав, що росіяни насправді наважаться прямо ось так піти в чужу країну і вбивати мирний народ: дітей, і жінок. Я думав, що це просто було залякування. А 24 лютого я прокинувся вранці, і мої рідні сказали, що почалася війна. В той момент я ще не усвідомив цієї інформації, я думав, що вони просто так пожартували», — розказує хлопець.
Та коли усвідомлення реальності прийшло, у Данила визріло рішення піти на війну.
«Я все зрозумів і вирішив, що хочу допомагати своїй країні і бути військовим», — запевняє Ключкин.
Втім, мобілізуватися для Данила виявилося не так просто. Хлопець має діагноз ДЦП, і через це, підпадає під категорію чоловіків, звільнених від військової служби.
«До військкомату я не можу звернутися по одній простій причині: зараз ніхто не буде розбиратися, чому я хочу у військо, ким я хочу бути, що я можу зробити для цього, чим я можу бути корисним. Вони просто дадуть мені „білий“ квіток, і на цьому все закінчиться», — пояснює Данило.
Читайте також: «Ми повинні змінитися чи померти»: військовий — про трагедію 128-ї бригади
Хлопець намагався потрапити в 59 ОМПБр напряму, та поки безуспішно. Звідки ж така шалена мотивація?
«По-перше, у мене батько військовий. По-друге, коли я побачив на власні очі що відбувалося в Макарові (село на Київщині, яке місяць знаходилося під окупацією — Авт.), а також дізнався, що відбувається в таких містах, як Буча, Ірпінь, Гостомель, я зрозумів, що я не хочу боятися, а хочу вигнати ворога зі своєї країни, зі своєї землі, для того, щоб в майбутньому жити в вільній незалежній країні. Я хочу зробити максимум для того, щоб ворог пішов звідси», — каже Данило.
Хлопець мріє про аеророзвідку і вивчив в мережі все про дрони, їх будову, керування і роботу розвідників.
«Спочатку я думав стати військовим медиком і вже навіть почав потроху вивчати медицину: як витягати людину з поля бою, яку допомогу їй потрібно надати. Але потім батько порадив мені стати аеророзвідником. І з того моменту я почав вивчати аеророзвідку і зрозумів, що саме в аеророзвідці від мене буде більше користі, ніж якщо я стану військовим медиком. І я почав рухатися в цьому напрямку», — пояснив Ключкин.
«Помру за Україну»
Але ж війна — важка робота. Чи до снаги її витримати, маючи захворювання з дитинства? Втім, Данило цілком впевнений у собі і своїх силах, адже вже вміє непогано поводитись зі зброєю, а в мирному житті отримав технічні навички завдяки ремонту мотоциклів.
«Якщо мене дійсно візьмуть, то своїм вчинком я хочу показати людям, що не важливо, які у тебе проблеми зі здоров'ям. Важливо твоє внутрішнє бажання. У мене діагноз ДЦП, пов'язаний з ногами. Я рухаюся сам і все абсолютно в житті роблю сам, але просто не так швидко. Не повільно, але і не швидко. Тому я і вирішив, що хочу бути аеророзвідником, бо розумію, що це люди, які не стоять на „нулі“, але від них дуже багато користі. Тож аеророзвідник — ідеальний для мене варіант», — підкреслює Данило.
Читайте також: «Полонені найманці були впевнені, що прийшли нас рятувати від Степана Бандери»: історія машиніста потягу, який пішов на війну
Хлопець запевняє, що як і кожна нормальна людина — відчуває страх перед війною. Через це, проти бажання служити, була його мати.
«Та страх є навіть у тих людей, які знаходяться у безпосередній близькості до ворога і воюють не перший день. І у мене є страх, але я розумію, що для того, щоб в майбутньому мої діти, мої друзі, мої родичі ходили не озираючись, ходили по вільній країні, я повинен зробити максимум для того, щоб це відбулося якнайшвидше. Щоб потім мені ніхто не казав, що я молодий хлопець, але під час такої складної ситуації кудись виїхав чи десь там відсидівся. Якщо треба буде померти за Україну, я помру. Та мої родичі будуть знати що я не відсидівся десь, а зробив максимум заради нашої країни. Я не йду за гроші, я хочу піти за дітей, батьків і за простий мирний народ. Своїм прикладом я хочу мотивувати інших і довести, що все можливо. Хтось, можливо, побачить мою історію, і подумає, що от хлопець з інвалідністю хоче служити, а чим я гірший? Тому візьме автомат і піде захищати країну», — пояснює хлопець.
Ситуація ж, що склалася в країні, з ухиленням від мобілізації завдяки фейковим довідкам про інвалідність, Данила гнітить.
«Якщо чесно, то ставлюся до цього дуже негативно. Багато чоловіків, яким по 30−35 років, роблять інвалідність і виїжджають за кордон. А 35-річний хлопець, який виїхав за кордон — він залишив свою країну в найважчий момент. І тепер його місце на війні повинен зайняти той хлопець, який може бути молодшим за нього, якому 18−20 років, який ще не бачив життя. Люди просто розслабились і не розуміють, що завдяки цим 18-річним хлопцям, які після школи одразу пішли у військкомат, зараз люди в Києві та інших містах України можуть спокійно вийти та випити кави або піти в кафе відпочити. Люди розслабились, бо наші захисники дуже гарно та мужньо роблять свою роботу. Треба бути трішки скромнішими, бо люди, які знаходяться під окупацією більш цінують життя. Якщо ЗСУ витискають ворога і звільняють село чи місто, то люди там не ходять потім по клубах та в кафе, а навпаки допомагають нашими захисниками. Вони не хочуть, щоб ворог знову прийшов на їхню землю та накоїв там ще більшої біди», — пояснює свою позицію Ключкин.
Тим не менш, хлопець вірить в перемогу України і щиро сподівається, що після цього матеріалу в ЗСУ звернуть на нього увагу і дозволять взяти участь у наближенні цієї перемоги.
«Ми все ж таки переможемо, бо у нас є найголовніше — мрія. У нас є чоловіки і дівчата, які незважаючи на свій юний вік вирішили, що вони підуть захищати Україну, що наша країна має жити вільно і незалежно. Ми не зможемо перемогти завдяки тим людям, які поїхали. Ми зможемо перемогти тільки завдяки тим людям, які залишились тут і щодня роблять все можливе для України», — резюмував Данило Ключкин.
Дізнатися більше про реабілітацію воїнів і постраждалих від війни в Україні, а також про допомогу українцям з інвалідністю, які отримали притулок у країнах ЄС, ви можете на сайті організації EnableMe Ukraine. Поставити запитання експерту та отримати безкоштовну допомогу можна у спільноті EnableMe.
Раніше «ФАКТИ» публікували історію музиканта, який на фронті грав у артилерійському оркестрі: «Хлопці по 18−20 років захищають країну, а я сидітиму за кордоном?»
921Читайте нас у Facebook
