«Деякі роботи можуть стояти роками, а інші продаються наступного дня», — художник Лесь Панчишин

Молодий український художник Лесь Панчишин виставляв свої картини у Швеції, Австрії, Бельгії та Франції, США. Також він має репутацію творця креативних відео для багатьох українських виконавців, зокрема, Піккардійської терції, Світлани Тарабарової, Кому Вниз, Panchyshyn, Антитіл, Vivienne Mort і Rock-H… Після повномасштабного вторгнення митець продає картини заради допомоги армії та створив проєкт «Світло перемагає темряву», де розповів через мистецтво про героїчну роботу електромонтерів весною 2022 року. Скульптуру встановили в Ірпені, де під час окупації було зруйновано близько 70% мереж.

Раніше «ФАКТИ» розповідали історію мужнього воїна-художника з Вінниччини, якому після важкого поранення медики не давали жодних шансів.

Лесь Панчишин ексклюзивно для «ФАКТІВ» розповів про свій творчий шлях та про те, як стати успішним художником у світі

— Коли почали малювати та як зрозуміли, що це стане справою життя?

- Я почав малювати ще з дитинства. Хоч я, як і усі діти, мав багато захоплень, але малювання було для мене чимось дуже важливим. Я швидко зрозумів, ким я хочу бути у майбутньому.

Звичайно, батьки підтримували мене у всьому. З усіх гуртків, на які мене віддавали, для себе я виділив футбол і малювання. З тих часів більшість моїх дитячих малюнків зберіглася. В основному то були пейзажі, бо багато часу я проводив в селі. Також малював будинки та церкви. Малювання церков пов’язано з тим, що в мене дідусь в селі побудував колись церкву, і для мене це був один з основних мотивів.

Мама побачила в мені потенціал та віддала в художню школу. Викладачі цієї школи виділяли, що в мені є щось цікаве. Ще в художній школі, я зрозумів, що хочу стати художником, напевно, мені було 9 років. В 14 я обирав між тим, щоб стати професійним футболістом та художником. Вибір був складний, бо мені вдавалось добре і те, і т. е. Але вирішив вступати до Львівського коледжу декоративного мистецтва, який завжди вважався прогресивним та з дуже хорошими викладачами. Я вже змалку знав, що буду живописцем. Потім, крок за кроком, і ось я тут!

— Який ваш шлях як художника?

— Насправді мені тільки 32 роки. Я ще досі рахуюсь молодим художником. До слова, у людей існує упереджене ставлення на цю тему. Коли вперше бачать мене, а потім картини. Або ж навпаки, тоді ніхто не може повірити, що автор ще такий молодий.

Будь-який шлях є складним, але з власного досвіду, художникам особливо складно. В нашій країні немає путівників про те, як стати художником, я вже мовчу про те, як стати відомим художником. У Львові є коледж ім. Труша та Академія Мистецтв, а далі малюй собі якось. Немає зрозумілої лінії, як і що робити для того, щоб досягнути висот. Складно, коли немає людини, яка може тебе направити та підказати.

Читайте також: «Я постійно питав, що у мене з рукою»: історія художника зі Львова, який відклав пензель і взяв автомат

В той час, коли я навчався, завантаженість студентів була величезна, а часу на творчий розвиток не було. Після 2 курсу я відкрив бунтівну сторону свого характеру. Мені було нудно малювати просто академічні постановки. Тоді вже почались мрії про перші виставки.

Єдиними наставниками були викладачі, які давали багато «різних» порад. З часом вони дивувались, як це я виставляюсь та мої роботи продаються. Протягом всього шляху це був найбільший рушій мого розвитку. Хотілось довести усім, що я можу. Сам я і так все знав, що моя творчість вартує чогось більшого. В Україні на той час сприймали тільки давно відомих художників, яким вже за 50, а що робити молодим, було незрозуміло. У мене все відбувалось методом спроб і помилок та мінімальній «надивленості».

Шлях художника завжди важкий, і з цим дуже багато всього пов'язано, все залежить від людини, чи вистачить їй сил цим займатись. Пізніше я почав захоплюватись відеозйомкою, бо розумів, що не одразу зможу заробляти картинами. І це було чудовим поєднанням.

Перше визнання я отримав у 2012 році. Тоді Слава Фролова започаткувала свій проєкт, який був створений для молодих художників. Після перегляду мене помітили й почали запрошувати на виставки по всій країні. Я переконався, що на правильному шляху і вже навіть за такий короткий час чогось досягнув. Потім пішли й персональні виставки, й за кордоном. Хвиля мене підхопила, і я пішов за нею.

Після виставки Слави Фролової в моєму житті почалась активна виставкова діяльність. Я ще тоді переконався, що це дійсно моє. У мене сумнівів, як таких не було, але я досить швидко, як для художника, отримав певне визнання. За 2 роки в мене було 15−20 виставок. За рахунок цього я подорожував Україною, про мене дізнавались люди зі всієї країни.

«У мені бачать великий потенціал. А це для мене дуже цінно!»

— Опишіть свій стиль написання картин?

- Я люблю поєднувати різні прийоми: контрастність та глибину з плоскістю. Через те, що я працюю в різних тематиках, мені складно узагальнити в один стиль. Додам, що мої роботи завжди виділяються з-поміж інших. А це головне!

— Коли у світі почали сприймати вашу творчість?

- Мої роботи стали помічати та сприймати, коли вдалось зробити виставки. Спочатку було дуже складно: ти молодий, у тебе мінімум знайомств і хочеться всюди взяти участь.

Читайте також: «Хлопці по 18−20 років захищають країну, а я сидітиму за кордоном?»: історія музиканта, який на фронті грав в артилерійському оркестрі

Перша глобальна виставка у нас була у 2015 році. Це був мій перший виїзд в США. Виставка була в ООН, де ми показували українське молоде мистецтво. Друга частина виставки- документалістика війни, яка тоді відбувалась на сході України. Ми готувались дуже серйозно. Я виставляв інсталяцію й було представлено 12 моїх робіт великого формату. З того моменту я побачив, як воно все працює та як організовується логістика. Це для мене був неймовірний досвід. Після того почались виставки в Європі, і я стабільно почав приїжджати в Америку. Починаючи з 2017 року у мене були виставки кожного року у різних містах Америки (Нью-Йорк, Чикаго, Маямі).

— Яка різниця між художниками в Україні та світі, в Європі чи Америці?

— Різниця лише в тому, що у Європі чи США роблять на це великий акцент. Є повага та бачення перспективи, не кажучи вже про різні гранти, чи підтримки. Там це бізнес.

У нас — це мильна бульбашка. Імітація. Звичайно, з часом все потрохи змінюється. Я про те, що було 15 років тому. Коли ти не знаєш, кому показати роботу, або в кого попросити пораду. З молодими художниками ніхто не хотів працювати й особливо не було, де виставлятися.

Я розумів, для того, щоб про тебе знали, треба бути в тому місці й у тій країні. На відстані дуже складно планувати щось. Все залежить від твого портфоліо, від знайомств і особистих зустрічей. А різниці, як такої, зараз немає. В плані картин, чи наполегливості. Просто у нашій країні мистецтво ніколи не було на першому плані. І від цього вже усі похідні.

У нас в Україні не так сильно розвинута культурна освіта. Я скажу про досвід, коли я навчався. Тебе вчать зазвичай «академізму», який має свої рамки. По суті тебе вчили ремесла, а не розвивали творчо. І найбільша складність була в тому, що ти не мав з чого обрати. Зрозуміло, що бази потрібно навчитись, але попри неї, тобі не дають більше нічого. Все решта залежить від тебе та твоїх бажань. Я думаю, що найбільша проблема в можливостях і освіті.

До прикладу в Австрії та в Америці є дуже багато підтримок для художників, які включають різноманітні гранти. У них культура на важливому місці. Також у Німеччині після Другої світової війни вкладалися гроші в першу чергу в культуру. Зараз одні з найдорожчих художників, які живі, саме німецькі художники. Є країни, в яких набагато краще налагоджена ця сфера та освіта. Там художник не думає, чи потрібно йому займатись ще чимось іншим, щоб вижити.

— Чи були пропозиції переїзду та роботи за кордоном?

- Я ніколи не розглядав такого варіанту. Робота художника полягає в тому, щоб писати картини, а написати їх можна, хоч у селі, якщо є така ідея.

Все-таки робота художника дуже відрізняється від інших сфер. Переїзд може бути потрібний для зручності логістики в ту країну, де ти маєш плани виставлятися. В такому випадку все залежить від художника, також багато залежить від галеристів, кураторів та артдилерів.

— Чи важко заробляти гроші творчістю?

- Насправді складно, тому що робота художника полягає в тому, щоб його творчість була достойною та вражала. Наступний етап — це пошук галереї, яка буде тебе представляти, або знайти куратора, який може тебе представити, та артдилера для продажу.

Читайте також: Репер Yarmak, який служить у ЗСУ, довів до сліз привітанням маленької донечки з днем народження

В моєму випадку було по іншому, я продавав свої роботи сам. На цій хвилі, що я багато де виставлявся, люди про мене знали й часто замовляли у мене роботи, які вже були готові.

Також треба розуміти, що складність полягає в тому, що покупець про картину в інтер’єр буде думати в останню чергу. Не кожен собі може дозволити твори мистецтва, бо для людей це не першочергова потреба. Люди, які про це задумуються — поціновувачі мистецтва. Загалом купують одну, або декілька картин за життя. В тому і складність роботи художника. Деякі роботи можуть стояти роками, або ж навпаки, продатися наступного дня.

Я б сказав, що на свої роки, я успішний художник. Також у мене були виставки в Шанхаї і в Дубаї. Доля у свій час відкривала мені правильні двері. Мої картини виросли в ціні в 10 раз — це по суті, як нерухомість, яка з часом росте. Це хороша інвестиція. Мені вдається знаходити нові шляхи та успішно продавати свої роботи.

— Як закордонні колеги відгукуються про вашу творчість?

— Дуже позитивно. Тому я і працюю з різними галереями у різних куточках світу. У мені бачать великий потенціал. А це для мене дуже цінно!

— Знаю, що своєю творчістю ви допомагаєте армії. Розкажіть про це.

- Насамперед продав чимало картин. Взяв участь у аукціоні, організованому благодійною організацією All hands and Heart. Картина під назвою New Hope була продана за 17 000 $. Кошти направлені на відбудову українських міст. Також варто згадати відкриття скульптури в Ірпені. Автором якої я є. Назва — «Світло переможе темряву» (співпраця з компанією ДТЕК). Артоб’єкт відображає роботу електромонтерів ДТЕК на автопідйомнику, які лагодили зруйновані через бойові дії мережі. Це витвір сучасного мистецтва з використанням реального обладнання, яке енергетики застосовували під час повернення світла. За отриманий гонорар був куплений дрон для ЗСУ та відправлений на фронт.

Раніше повідомлялося, що видатний художник Бенксі, чиї картини на стінах продаються за мільйони доларів, і якому десятиліттями вдається жити в «режимі інкогніто», таємно залишив свої малюнки в Бородянці, Києві, Гостомелі, Горенці й Ірпені.

Фото надав Лесь Панчишин

4003

Читайте нас у Facebook