І Київ, і Харків могли не стати столицею України: яке місто мало реальні шанси на цей статус

Невеличке містечко Суджа фактично було тимчасовою столицею радянської України

— Які припущення про причини переносу столиці з Харкова в Київ доповідали іноземні дипломати своїм урядам? — ставлю питання Геннадію Єфіменку.

— Дипломати писали, що, можливо, сталінський режим переносить столицю в Київ, щоб від’єднати від України промислові райони сходу республіки і передати їх в склад РСФРР (цілком можливо, що такі побоювання дипломати запозичили з чуток, які ходили тоді в Харкові).

Але ці чутки не відповідали дійсності хоча б з тієї причини, що Кремль тоді не був зацікавлений у включенні сходу України в склад росії.

— Чому?

- Бо практичного значення в умовах тоталітаризму то не мало, а от сам по собі факт існування УСРР можна було експлуатувати для поширення свого впливу за кордоном. А для цього треба було створити ілюзію щасливого побутування України в так званій «сім'ї братніх народів» СРСР.

До речі, те, після Другої світової війни радянські Україна та Білорусь стали одними з засновниць Організації Об’єднаних Націй, стало яскравим прикладом експлуатації Кремлем національного питання у своїй зовнішній політиці — замість одного голосу в ООН він отримав три.

Читайте також: «В словах путіна про те, що „Ленин создал Украину“, історичної правди немає ані крихти»: як насправді УНР стала незалежною

— Зрозуміло, що рішення про повернення столиці України в Київ приймалося особисто Сталіним. Зберіглися документи, в яких це зафіксовано?

— Так. На засіданні політбюро Комуністичної партії більшовиків України (КП (б)У) Павло Постишев (один з високопосадовців радянської України. — Авт.) зазначив, що ЦК ВКП (б) і товариш Сталін пропонує перенести столицю до Києва. Дійсно, без команди з Москви жодних більш-менш важливих рішень керівництво радянської України ухвалити не могло.

Після рішення політбюро пропозицію про перенесення столиці з Харкова в Київ 21 січня 1934 р. було затверджено на XII з’їзді Комуністичної партії більшовиків України у редакції, яка була ухвалено політбюро.

— Від початку створення в Україні радянського уряду його члени вважали столицею Харків?

— Ні. Насправді Київ, а не Харків був першою столицею маріонеткової Української Народної Республіки рад (це перша назва радянської України). Більшовики проголосили про її утворення в грудні 1917 року дійсно в Харкові (на Всеукраїнському з’їзді рад робітничих, солдатських і частини селянських депутатів). Але вони вважали це місто тимчасовою столицею. Мовляв, як тільки Київ опиниться під їх владою, то столицею стане він.

Така можливість у більшовиків з’явилась вже на початку лютого 1918 року.

— Коли російські червоні війська під проводом Михайла Муравйова захопили Київ?

— Так. Туди зразу переїхав маріонетковий український радянський уряд, який тоді називався «Народним секретаріатом».

— Як тоді вдалося вигнати більшовиків з Києва?

— Допомогли Німеччина та Австро-Угорщина. В лютому 1918-го після підписання Українською Народною Республікою (її уряд тоді евакуювався в Житомир) Брестського мирного договору з країнами Четверного союзу та виходу у зв’язку з цим совітської росії з переговорів, дивізії Німеччини та Австро-Угорщини рушили в Україну. Червона росія була змушена тоді взагалі піти з території України — зробити це та визнати незалежність УНР її змусили країни Четверного союзу.

Але наприкінці того ж 1918 року у більшовицької росіі знову з’явилася можливість напасти на Україну.

— Бо Німеччина, Австро-Угорщина та інші країни Четверного союзу зазнали поразки в Першій світовій війні?

— Саме так. Слід розуміти, що одним з основних гасел більшовиків являлось право націй на самовизначення. Насправді це було лише пропагандистською хитрістю — Ленін і його соратники не хотіли відпускати на волю народи колишньої Російської імперії. А щоб замаскувати свої справжні наміри (фактично імперські наміри) більшовики використали тактику гібридної війни — вже вдруге створили маріонетковий формально український уряд, тепер це був «Тимчасовий робітничо-селянський уряд», і від його імені напали на УНР. Мовляв, українці воюють з українцями.

Читайте також: Будьонівці вивели за село і розстріляли 80 молодих чоловіків: 105 років тому на Київщині спалахнуло Медвинське повстання проти більшовиків

— Де саме більшовики утворили маріонетковий начебто український уряд?

— Навіть не на території України — в Курську. Місцем свого подальшого тимчасового перебування цей уряд оголосив містечко Суджу, бо воно вже контролювалося більшовиками.

— Це містечко знаходиться в Україні?

— Тоді Суджа адміністративно була в межах Української Держави, але зараз — це містечко належить російській федерації (Курська область).

— Я правильно розумію, що невеликий проміжок часу Суджа фактично була тимчасовою столицею радянської України?

— Виходить, так. Але вже 27 грудня 1918 року маріонетковий уряд мав перебратися в Бєлгород. За сім днів після цього червоні з допомогою німецького гарнізону захопили Харків, тож туди переїхав й цей уряд.

— Київ тоді лишався під владою УНР?

— Так. Проте через місяць (5−6 лютого 1919-го) більшовицьким військам вдалося вдруге окупувати Київ. А вже на початку березня на Третьому всеукраїнському з’їзді рад ухвалили рішення про те, що столицею радянської України є Київ.

— Де відбувся цей з’їзд?

— Знову ж таки у Харкові. Це показовий факт: з’їзд пройшов в Харкові, але закріпив столичність Києва. Вже наприкінці березня до Києва перебралися совітські (таке слово тоді вживалось) органи влади. Відтоді до початку серпня (мова йде про 1919 рік) Київ не тільки на папері, але й по факту був столицею радянської України.

«Харків став центром проведення патріотично налаштованими більшовиками політики українізації»

— В серпні 1919-го більшовикам довелося знову тікати з Києва — під натиском з одного боку Дієвої армії УНР, з іншого — білогвардійців, — продовжує Геннадій Єфіменко. - Тоді українські війська зайняли центральну частину столиці.

Того ж року більшовикам, на жаль, все ж вдалося знову окупувати Київ. Але цього разу вони вирішили перевезти уряд в Харків, бо не почувалися себе в Києві впевнено. Тим паче, що назрівала війна з Польщею, яка почалася у квітні наступного 1920 року. Нагадаю, перед цим глава Директорії УНР Симон Петлюра підписав Варшавський міждержавний договір з першим главою відродженої Польської держави Юзефом Пілсудським. Згідно з цим документом, українська і польська армії перейшли річку Збруч і почали наступ задля звільнення УНР від більшовиків. Вже на початку травня вдалося знову вибити більшовицьких окупантів з Києва. На Хрещатику відбувся спільний українсько-польський військовий парад. До речі, один з поплічників Леніна Лев Троцький висловився тоді (цитую в перекладі українською): «Київ — столиця радянської України — сьогодні в руках польських панів».

Читайте також: «Польща не могла відкрито надати зброю українским бійцям, тому зімітували пограбування військового складу»: історик про останній рейд армії УНР

— Я правильно розумію, що безпосередньо перед цим столицею радянської України був не Київ, а Харків?

— Так. В січні 1920 року радянський маріонетковий уряд — тоді це був Всеукрревком — переїхав в Харків через те, що я вам вже казав — нестійке становище більшовицької влади в Україні та високу на той час вірогідність війни з Польщею.

— Офіційно більшовицька влада приймала рішення про те, що Харків став столицею совітської України?

— Офіційно так і не склалося. Хоча постанову про підготовку відповідного державного акту політбюро ЦК КП (б)У ухвалило в червні 1923 року. Цим документом мали офіційно оформити те, що на той час було де-факто, адже адміністративним центром УСРР був Харків, а також затвердити низку заходів, які б перетворювали Харків також в головний культурний та науковий центр УСРР.

До речі, саме там був центр проведення патріотично налаштованими більшовиками політики українізації. Скажімо, створений в Києві новаторський театр «Березіль», переїхав в Харків і став там свого роду візитівкою червоного українського ренесансу. В цьому місті знаходилися тоді найбільш креативні об’єднання письменників, поетів, художників. Саме звідти один з найяскравіших прозаїків і поетів тієї доби Микола Хвильовий проголосив гасло «орієнтації на психологічну Європу». Потім, коли на Хвильового накинулися з критикою, йому приписали гасло «Геть від Москви!», яке стало знаменитим. Але Хвильовий його не проголошував.

Знову ж таки в Харкові інший яскравий письменник тієї доби Василь Еллан-Блакитний у травні 1920 р. став головним редактором і українізував головну державну газету — «Вісті ВУЦВК», а згодом вибудовував навколо неї українське культурне життя. Зокрема гуртував літературні об’єднання.

Але все одно й тоді Київ фактично являвся ще одною столицею — передусім науковою та частково культурною. Тут слід зауважити, що проєктом так і не затвердженої постанови про столичний статус Харкова передбачалося переведення туди з Києва Всеукраїнської академії наук. Але цього не було зроблено.

— Столичний статус Харкова записали до Конституції УРСР?

— Так, в новій Конституції, яку прийняли в 1929-му.

— А через п’ять років, у 1934-му столицю повернули в Київ. Чи розглядалися інші варіанти? Скажімо, Одеса, Дніпропетровськ?

— Обговорювалася можливість зробити столицею Запоріжжя. Здогадуєтесь, чому?

— Тому що тоді йшла сталінська індустріалізація й одним з її символів був Дніпрогес.

— Вірно. Бо енергетичне серце нової промислової України, та і її географічний центр — це Запоріжжя. Питання про перенесення туди столиці обговорювали ще до Голодомору, та інших найжахливіших злочинів сталінського режиму.

— Дозвольте ще спитати про Харків. Що в ньому було побудовано за роки, коли він являвся столицею ?

— Найвідоміші споруди — це будівля Держпрому і Будинку «Слово», який став не тільки архітектурним феноменом, але й потужним центром української культури. В Будинку «Слово» регулярно проводилися зустрічі письменників, поетів, художників. Все це широко висвітлювалось в пресі, мало чималий вплив на широкі верстви люду. Одночасно, це було й свого роду рекламою радянської влади — мовляв, бачите, як багато вона (влада) робить для українського відродження. Але все це було до пори до часу: починаючи зі сфабрикованої чекістами наприкінці 1920-х справи Спілки визволення України, більшовики розгорнули криваву кампанію зі знищення української інтелігенції.

— Що стало передумовою для повернення столиці в Київ?

— Якщо в перші роки радянської влади більшовики почувалися в Києві невпевнено, усвідомлювали, що населення ставиться до них вороже, то після Голодомору та розгрому української інтелігенції вони зрозуміли, що спротив зломлено (або надломлено). Це й стало одною з передумов того, що за вказівкою Сталіна було прийнято рішення про перенесення столиці УРСР в Київ. Цей крок, певно, замислювався також і як свого роду поступка українцям. Це звичайна для більшовиків тактика: спочатку завдати народу безжального удару (організували Голодомор, вбивши мільйони українців голодом та розгромивши українську некомуністичну інтелігенцію), а потім зробити поступку (повернули столицю в Київ).

— Які зміни відбулися в Києві у зв’язку з поверненням йому статусу столиці?

— На превеликий жаль, під приводом звільнення місця для побудови Урядового центру сталінський режим зруйнував одну з найдавніших архітектурних пам’яток Києва — Михайлівський Золотоверхий собор, який було зведено ще за часів Русі.

— Як здійснили переїзд уряду в Київ?

— Переїзд готували на осінь 1934-го, але врешті провели влітку. В Харкові 23-го червня організували урочисті проводи поїзда з урядовцями. Ранком 24-го його знову ж таки урочисто зустріли. На площі Героїв Перекопу (нині Софійська площа) провели урочистий мітинг і військовий парад. Потім урочисті заходи продовжилися в Оперному театрі.

Читайте також: «Якби путін знав, що про територію Україну писали російські царі, його б вхопив Кіндратій»: документи московії проти бункерного «історика»

Фото з відкритих джерел

Читайте нас у Facebook

Зробіть «ФАКТИ»
обраним джерелом
у Google News