Із сокирою за поясом: як полтавський рятувальник Андрій Гречаний бігав по Черкасах, щоб установити національний рекорд

Захисний костюм, пояс, каска, високі черевики, балон зі стисненим киснем, рукавиці та сокира. Це традиційне екіпірування пожежного при виїзді на місце надзвичайної події. Вага амуніції — 22,5 кілограми. Найважчий — балон з киснем. Він важить аж 15 кілограмів.

— Загалом третина моєї ваги, — розповідає «ФАКТАМ» новий рекордсмен України Андрій Гречаний — начальник рятувального відділення аварійно-рятувального загону спецпризначення ГУ ДСНС України в Полтавській області. — Але після того, як я подолав 21 кілометр у повній амуніції, мій нижній і верхній одяг поважчали на три кілограми, а я сам полегшав на два.

Андрій з дитинства займається різними видами спорту, вже не перший раз брав участь у подібних забігах у робочому спорядженні, і з деяких пір мріяв установити рекорд України у напівмарафоні. 15 вересня, напередодні Дня рятувальника, який відзначається 17-го, його мрія збулася. Того дня в Черкасах відбувся благодійний забіг на підтримку ЗСУ, організаторами якого стали спортивна спільнота «Характер» та Благодійний фонд «МХП-Громаді».

Свій забіг Андрій присвятив колезі з Дніпропетровської Держслужби з надзвичайних ситуацій Миколі Нечипоренку, який помер 22 червня цього року через важкі поранення.

— Ми вчилися з Миколою в одному виші, товаришували, — розповідає Андрій. — Працюючи на ліквідації наслідків ворожого обстрілу, він потрапив під повторний удар. За його життя боролися медики Дніпра, але на жаль, не змогли врятувати.

Власне, рятувальники щодня ризикують життям, а військова агресія у рази збільшила ці ризики. Я не вперше присвячую забіги полеглим колегам. У квітні був учасником «Київського напівмарафону незламності», біг у повній амуніції в пам'ять про трьох рятувальників із Харкова Владислава Логінова, Сергія Байдалінова та Володимира Матюшенка. 4 квітня, розбираючи завали у місті, вони також потрапили під повторну атаку ворога й загинули.

Беру участь у таких забігах заради того, щоб привернути увагу громадськості до нашої нелегкої служби, а також підтримати матеріально захисників. Унікальність і складність цього рекорду — у вазі екіпірування.

За словами Андрія, два попередніх аналогічних рекорди установив рятувальник з Києва, багаторазовий спортсмен-марафонець Володимир Сковородка. Але амуніція, в якій він долав дистанцію, була дещо легшою.

21 кілометр полтавський вогнеборець пробіг трохи більше, ніж за 3 години. Але час представниками Реєстру рекорду України до уваги не брався, головне — подолана відстань у заявленій вазі амуніції.

— Що було найважче на цій дистанції? — запитали ми рекордсмена.

— Легко не було на жодному кілометрі. По-перше, день видався досить спекотним. По-друге, сам маршрут, який пролягав по набережній Дніпра й околицях Черкас, був складним, з багатьма спусками і підйомами. До того ж дув сильний вітер. Плюс у тому, що він трішки розганяв спеку, а мінус, що створював додаткову перешкоду, якщо дув не у спину.

— Що додавало вам сил?

— У мене була чудова команда підтримки: батьки, друзі, колеги з різних областей. Вони мене підбадьорювали протягом усього забігу. Дуже вдячний їм за це. Окрім того, була можливість на дуже короткий час зупинитися, щоб випити води — підтримка водного балансу дуже важлива в таких забігах. Вживав також вітаміни, вуглеводні енергетичні гелі, що сприяло відновленню організму.

— А як ви готувалися до встановлення рекорду?

— Особливості служби не дозволяють, звісно, приділяти тренуванням стільки часу, скільки хотілося б. Тому вони були комбіновані: силові вправи, біг на довгі дистанції поєднувалися з виїздами на надзвичайні події. А на ліквідації масштабних пожеж чи руйнувань ми можемо працювати і по півтори, й по дві доби. Тож тренування часто доводилося відміняти. Найважче емоційно було працювати на нещодавно зруйнованому ворожими ракетами Інституті зв’язку, де було багато загиблих, і потім відновлюватися від цього.

Добре, що мої тренування переважно не прив’язані до стадіону, бігових доріжок чи тренажерного залу. Можу бігати хоч у місті, хоч за містом… Хоча силові вправи, звісно, виконую у тренажерному залі.

— Чому ви не стали спортсменом?

— Спорт різних видів у моєму житті присутній з шести років. І в мене був вибір — пов’язати своє майбутнє зі спортом чи стати рятувальником. Але спрацювали гени — пішов по стопах тата, який все трудове життя віддав пожежній службі…

Раніше «ФАКТИ» писали, що рятувальник із Хмельниччини став чемпіоном світу і присвятив свою перемогу нашим воїнам.

Фото — ГУ ДСНС у Полтавській області

581

Читайте нас у Facebook