Чому Україна у воєнний час втрачає мільярди доларів інвестицій: що заважає розквіту вітчизняного АПК, окрім війни

Чимало «копій» було зламано 2022 року навколо «зернового коридору» з України, але мільярди доларів агроекспорту підтвердили його важливість, особливо під час війни. Так, 2023-го року з 36 млрд дол. українського експорту на продаж продовольства припало 22,1 млрд дол., агросектор не лише наповнює державний бюджет за рахунок податків. Він дає роботу українцям та показує інвесторам — попри війну працювати в Україні не лише можна, а й вигідно. «ФАКТИ» розбиралися в тому, які справи з інвестиціями в АПК України, чи можна на цьому заробити і які проблеми в головному секторі економіки, який став фактично основним «годувальником» держбюджету.

Що з інвестиціями в Україні?

4,25 млрд дол. вклали в українську економіку іноземні інвестори у 2023-му році, що в 1,5 рази нижче, ніж у довоєнному 2021-му, та майже вчетверо більше, ніж у 2022-му. Для країни, яка перебуває в активній стадії війни ось уже більше 2,5 року, - це дуже непоганий результат.

Але справа не лише в статистичних даних, а й у думці фахівців, що робить картину набагато менш однозначною.

Так, за даними дослідження Європейської Бізнес-Асоціації (ЄБА), індекс інвестиційної привабливості України у 2023 році незначно впав — з 2,48 балів до 2,44 з 5 можливих. Але головне — 84% опитаних топменеджерів українських компаній прямо називають інвестиційний клімат в Україні несприятливим. Щоправда в ЄБА наголошують, що зростає кількість тих, хто вважає, що інвестувати в Україну вигідно — 32% проти 17% у 2022-му, а більше половини не планують залишати вітчизняну економіку.

При цьому зміни інвестклімату в 2023 році на гірше назвали 48% опитаних директорів компаній і 13%, що змінилося на краще. Практично такі ж очікування на краще — 14%, були відзначені на 2024 рік.

Інвестиції в АПК — це вигідно, але поки що цікаво більше українським компаніям

7,6% - такий приріст за даними Держстату ВВП України за підсумками 2023 року дав агросектор України. Для порівняння — це в 1,5 раза більше, ніж середнє зростання ВВП з економіки (5,3%), і нижче за зростання будівництва (+24.6%), переробної промисловості (13,8%), ІТ та телеком-послуг (+12) 9%). Але водночас це надходження 22,1 млрд дол. з 36 млрд дол. всього українського експорту — 61%, що говорить про високу ліквідність агросектору в Україні. По суті, в сучасній українській економіці це найнадійніший спосіб отримання іноземної валюти.

Але за всіх безперечних плюсів АПК, за даними НБУ, на агросектор припадає лише близько 350 млн дол. прямих іноземних інвестицій. Тобто іноземці в нашій країні вважають за краще поки що вкладатися в інші сектори економіки, залишаючи агросектор українському великому бізнесу. І на те є безліч причин, адже незважаючи на безперечну вигоду аграрний бізнес в Україні чекає і чимало проблем.

Юридичні колізії, брак коштів, логістика та корупція — що заважає агробізнесу та іноземним інвестиціям

Проблеми, які стоять перед українськими та іноземними інвесторами діляться умовно на дві групи — викликані війною і постійні, щоправда, іноземні інвестори мають і одну свою, властиву лише їм проблему.

Так, для українського агробізнесу однією із найсерйозніших проблем залишається логістика. Хоча 2024-го року обстріли портової інфраструктури «зернового коридору», елеваторів трохи знизилися, логістика не стала від цього дешевшою. Так, падіння експорту борошна виробники прямо пов'язують із високими витратами на логістику, що робить його перевезення авто- та залізничним транспортом нерентабельним. При цьому у жовтні «Укрзалізниця» ще підвищить ціну оренди муковозів на 100 гривень — до 1650 гривень на добу. Хоча оренда зерновозів поки що знизиться, але «УЗ» подумує про зростання тарифів на перевезення зерна.

Як наслідок високих витрат, які завжди зростають під час війни, АПК не вистачає оборотних коштів, інакше кажучи грошей, а кредитування в умовах бойових дій обходиться дорожче, ніж у мирне. В результаті Нацкомісія з питань цінних паперів та фондового ринку анонсує набрання чинності законом України «Про аграрні ноти» — цінні «папери» в електронному вигляді, які будуть прирівняні до облігацій і ними можна буде здійснювати фінансові операції.

Є політичні ризики, на кшталт протестів польських фермерів проти імпорту до їхньої країни українського зерна, який хоч і припинився, але від «рецидиву» ніхто не застрахований.

В іноземних інвесторів основна проблема інша — українське законодавство прямо забороняє продаж землі громадянам іноземних держав, і обійти це можна лише покупкою частки в українській компанії. Із 2024 року юридичним особам в Україні дозволили купувати до 10 тисяч гектарів сільськогосподарських угідь. Втім, ніхто не забороняє землю орендувати, як і працює український агробізнес.

Але тут виникає інша проблема — захист прав іноземних інвесторів на їхню частку в агрокомпанії. Так, у своєму дослідженні ЄБА називає головні небезпеки для інвестклімату в Україні — війну, корупцію та слабку судову систему. А спецпредставник США з питань повоєнного відновлення України Пенні Пріцкер прямо заявила, що українська корупція залишається однією з головних причин, що стримують інвестиції зі США.

Корупція робить дорожчими інвестиції та «вбиває» інтерес до бізнесу — як це відбувається

Корупція часто асоціюється з неправомірними діями чиновників, і боротьба з нею зосереджена саме у цьому напрямі. Однак у будь-якій системі, де є владні повноваження та службові привілеї, завжди є ризик особистої вигоди за рахунок зловживань. Чим далі бенефіціари від безпосередніх важелів управління, тим більше можливостей для корупції та вища її ймовірність. Корпоративна корупція також має безліч форм, відрізняється винахідливістю і завдає серйозної шкоди.

Прикладів сумнівних, а то й прямо корупційних оборудок в українському АПК, на жаль, вистачає, розглянемо — як, чому це відбувається і як впливає на інвесторів, на прикладі однієї з них.

У травні 2024 року один із іноземних інвесторів на агроринку України — світовий глобальний агротрейдер Viterra закрив угоду з купівлі ТОВ «Пеньківський ЗПК» заплативши за нього 8 млн дол. Угода привернула серйозний інтерес з боку ЗМІ та аналітиків відразу з кількох причин:

• судячи з даних реєстрів з 2021 року, фірма, яка володіла елеватором у селі Пеньківка, Вінницької області, практично не вела ніякої діяльності, адже після доходу в 4 млн грн у 2021-му році виручка компанії впала до 20 900 гривень у 2022-му та 215 тисяч 2023-го;
• ціною купівлі, адже ще до повномасштабного вторгнення росії в Україну власники елеватора намагалися продати його за 5,5 млн дол., і це за довоєнної виручки в 4 млн грн, або близько 160 тисяч доларів;
• неоднозначною репутацією колишнього власника.

Згідно з відкритими даними, колишній власник, отримавши контроль над елеватором, не надто розумів, навіщо він йому потрібен — створивши у 2020 році ТОВ «Пеньківський ЗПК», він так і не зумів налагодити його роботу. Щобільше, судячи зі звітності, замість свого прямого завдання — зберігання зерна, елеватор простоював, а через компанію могли прокручуватися якісь незрозумілі схеми. Так, з 4 млн грн виручки за 2021-й рік чистий прибуток склав лише 16 000 гривень, а на 20 900 гривень доходу у 2022-му чистий прибуток був 2100 гривень, а 2023-го на 215 тисяч гривень доходу припали 75 млн грн збитків.

Втім, подібні операції не повинні дивувати, адже власником ТОВ «Пеньківський ЗПК» був одеський адвокат Олександр Кіфак. У ЗМІ ще з 2014 року звучала інформація про його зв'язки з одіозним екснардепом Юрієм Іванющенком, відомим також як «Юра Єнакіївський», якого підозрюють у криміналі та роботі на росію.

Але всі ці фактори стали особливо помітними після того, як з'ясувалося, що угода обійшлася Viterra в 8 млн дол, тобто ще дорожче, ніж було до війни. Як так сталося? Ймовірно, відіграв роль «фактор» колишнього власника та корпоративна корупція.

«Заплативши ціну вище за ринкову, український менеджмент Viterra, ймовірно, також переслідує власні інтереси особливо, враховуючи процес об'єднання з компанією Bunge (Bunge Limited, американська агропромислова компанія. — Ред.). Так часто буває в процесі злиття двох великих гравців на ринку, коли компанії намагаються швидко закривати угоди, а фінансовий контроль може бути ослаблений масштабами процесу. Підвищена вартість елеватора може бути результатом такої схеми, коли ціна активів штучно завищується для особистої вигоди. Копійки для великих компаній та приємне надбання для «слабких людей», — висловив припущення про корпоративну корупцію, тобто з керівництва компанії-покупця, економічний експерт Євген Магда.

Але треба віддати належне Viterra — компанія не розірвала угоду, не передумала щодо злиття з Bunge Limited, як і остання, а має намір продовжувати бізнес в Україні.

Представники компанії заявили «ФАКТАМ», що після купівлі Пеньківський ЗПК почав роботу і вже встиг прийняти на зберігання 6 тонн зернових нового врожаю, а це робочі місця для села та податки до бюджету — лише до державного близько 5 млн грн щороку. Не відмовилися і від інвестицій — придбали два генератори потужністю 400 кіловат кожен і близько 200 рухомих вагонів та зерновозів. У результаті працюють дві сушарки, що дає змогу сушити до 1000 тонн зерна на добу, відвантажувати 3500 тонн за дві доби, а також до 54 залізничних вагонів протягом 40 годин.

Всі ці потужності стануть у нагоді в майбутній роботі з урожаєм вже 2024 року, який склав близько 61 млн тонн. Зауважимо, що сама Viterra експортує близько 62 млн тонн аграрної продукції по всьому світу, а стратегія компанії передбачає ще більш серйозні вкладення у складські приміщення.

Все це особливо помітно на тлі значно менш райдужних новин низки інших українських агрохолдингів. Так, у групі компаній PROMETEY заявили про закриття 3 своїх елеваторів з 28, тобто 10%, ймовірно, приблизно така ж частка припаде на звільнення працівників компанії, яких налічується 1200 осіб.

В агрохолдингу «Агропросперіс» нарікали на збитковість елеваторів і заявили, що будувати чи купувати нові не будуть.

На цьому фоні Viterra, яка не тільки купила новий елеватор і зробила це за завищеною ціною, ймовірно, через корпоративну корупцію, але ще й не боїться вкладатися в нього, виглядає майже як «аномалія» у вітчизняному АПК.

Безумовно, Viterra могла мати серйозні наміри щодо розвитку свого бізнесу в Україні. Однак питання в тому, чи український топменеджмент поділяє ці наміри на тлі турбулентності, яка неминуче постає перед об'єднанням з Bunge? Угода виглядає «героїчно», адже компанія інвестує в українську економіку під час війни. Проте справжня ефективність цих інвестицій викликає питання. Це питання не лише фінансової логіки, а й довіри до мотивів задіяних сторін.

Ключова проблема подібних випадків полягає в тому, що сумнівні рішення окремих компаній-лідерів ринку, які, на перший погляд, можуть здаватися привабливими, насправді здатні негативно впливати на інвестиційний клімат країни та підривати репутацію всього аграрного сектору. В результаті це може відлякувати потенційних інвесторів, оскільки високі ризики корупційних схем та непрозорих операцій.

Національний інтерес, рейдерство, корупція на ПДВ — які ще проблеми в агросекторі України

Як пояснив «ФАКТАМ» економічний експерт Борис Кушнірук, ситуація в українському агросекторі по-своєму специфічна. Так, з одного боку, завдяки родючим ґрунтам та їх великим площам Україна є однією з провідних аграрних країн та виробників продовольства у світі. З іншого — це не позбавляє АПК маси проблем.

За словами експерта, влада неправильно розуміє національний інтерес України у земельному питанні і прирікає країну виключно на роль постачальника сировини на світовий ринок.

«На мій погляд, в Україні потрібно дозволити продаж землі лише тим, хто живе та працює на ній — фермерам, у розмірі до 300 гектарів, з організацією переробки вирощеної продукції. Арендувати ж можна великим компаніям. Тим самим ми стимулюємо переробку агропродукції та бажання людей жити у селі — сьогодні є безліч випадків, коли обробкою земель займаються люди з інших областей, бо люди там просто не живуть», — пояснює експерт.

Для інвесторів в Україні, зокрема іноземних, експерт назвав серйозною небезпекою рейдерські захоплення, від яких у країні не застрахована жодна галузь.

Специфічною ж для АПК Борис Кушнірук назвав корупційні ризики з податком на додану вартість (ПДВ), за якого одні агрокомпанії отримують при експорті відшкодування одразу, а інші чекають місяцями.

«ПДВ давно потребує реформування, щоб враховувалися інтереси підприємств. Так, якщо підприємство займається виробництвом та завозить напівфабрикати чи сировину, воно сплачує ПДВ, і для стимулювання саме виробничих галузей слід відстрочити термін його сплати, скажімо, від 90 днів до 2 років. При експорті, зокрема агропродукції, ПДВ держава повертає підприємству, і тут високі корупційні ризики, за яких компанії отримують гроші у різний час. Тут слід встановити єдиний та зрозумілий для всіх термін відшкодування податку, наприклад, після складання фінансового звіту», — наголошує співрозмовник «ФАКТІВ».

Борис Кушнірук визнає, що цим підприємства можуть отримати труднощі з оборотними коштами, зате мінімізуються корупційні ризики і всі знаходяться в рівних умовах.

Як показує приклад тієї ж Viterra, на іноземних інвесторів в Україні, що навіть уже працюють тут не один рік, чекають всілякі ризики, які, за повідомленнями профільних ЗМІ, не відлякують іноземний бізнес. Головне, щоб при виникненні подібних ситуацій держава як могла допомагала інвесторам, і тоді навіть численні удари по зерносховищам та портам не зупинятимуть компанії, подібні до Viterra, від інвестицій в Україну.

213

Читайте нас у Facebook