«Українська порцеляна експортувалась у чимало країн світу», — експертка з фарфору Олена Корусь

Українська порцеляна відома у різних країнах світу. Вона — одна з мистецьких «візитівок», яка може розповісти чимало цікавого про нашу історію та культуру.

Про те, які фарфорові композиції експортувались за кордон та експонувались на міжнародних виставках, «ФАКТАМ» розповіла експертка з фарфору, кандидатка мистецтвознавства, старша наукова співробітниця Національного музею «Київська картинна галерея», співробітниця фондів Музею фарфору та Музею декоративно-прикладного мистецтва у Дрездені Олена Корусь, яка нещодавно розповідала про власну новорічно-різдвяну колекцію порцеляни.

«Заборонялось відвантажувати експонати в картонних коробках і фанерних ящиках»

— Олено, які вітчизняні порцелянові статуетки експортувались та у які саме країни?

- Презентації вітчизняної фарфорової пластики на світовому рівні та експорту за кордон передувала тривала підготовка. Вона включала в себе створення митцями робіт за замовленнями Головного управління фарфоро-фаянсової промисловості та затвердження на найвищому рівні. Відправляли спеціально розроблені унікальні твори та кращі зразки виробів серійного виробництва. Для виконання робіт залучали найкращих майстрів, використовували сировину найвищої якості. Продукцію відвантажували із заводів залізницею, потім спрямовували в порти Марселя, Чикаго, Торонто, а вже звідти доставляли до місця призначення. Цікаво читати розміщені в наряд-замовленнях рекомендації: «особливу увагу звернути на ретельність пакування, оскільки в попередніх відвантаженнях був зафіксований великий відсоток бою», «експонати мають відвантажуватись в міцних ящиках розбірного типу з сухої деревини хвойної породи, поєднання їх стінок і покривок має здійснюватись на болтах»… Заборонялось відвантажувати експонати в картонних коробках і фанерних ящиках.

Читайте також: «Вам пощастило, якщо ви є власником коростенського сервізу», — експертка з фарфору Людмила Карпінська-Романюк

РЕКЛАМА

— Фарфор — тендітна краса…

— Так. Саме тому всередині ящики прокладали водонепроникним папером, між експонатами клали спеціальні розпорки, щоб фарфорові речі не розбивались, кришки ящиків покривали руберойдом. Вміст кожного ящика описували у пакувальному листі, який клали всередину. Ящик перетягували контрольними залізними стрічками із замками. Інформацію про вироби для експорту публікували в спеціальних каталогах, де іноземними мовами зазначали назви творів, їх розміри та артикули.

Скульптури мали спеціальне маркування: на дні виробів поруч із логотипом торговельної марки заводу ставили виконані англійською мовою відомості про країну-виробника. На міжнародних виставках заводи рекламували свою продукцію потенційним, зацікавленим в реалізації партнерам і укладали з ними торгові угоди. Згідно них потім здійснювався й сам експорт. Міжнародні виставки сприяли презентації українського фарфору в світі і знайомству представників вітчизняних підприємств з іноземним досвідом. В історії українського фарфору важливою стала участь у таких всесвітньо відомих художньо-промислових виставках, як «ЕКСПО-58» в Брюсселі, «ЕКСПО-67» в Монреалі (Канада), «ЕКСПО-70» в Осаці (Японія), а також — у виставках-ярмарках в багатьох країнах світу.

«Парні скульптури „Баба Параска“ та „Баба Палажка“ стали знаковими в історії українського фарфору»

— Цікаво.

- Серед найбільших міжнародних заходів слід згадати і виставку українського декоративного мистецтва в Болгарії (1958), де вітчизняну порцеляну представляли Баранівський та Коростенський фарфорові заводи, Київський експериментальний кераміко-художній завод (КЕКХЗ). Для участі в ній було відібрано 43 найменування виробів, і серед них — 14 скульптур. Це і пара «Гуцули» Людмили Івковської, і «Таджик» Валентини Трегубової, і «Танок узбецької дівчини» Ольги Рапай. Як правило, тематика творів, які відсилались за кордон, знайомила відвідувачів з досягненнями в науці, спорті, культурі та мистецтві.

— Порцелянові твори яких авторів були особливо затребувані для участі у міжнародних виставках і на експорт?

- Роботи скульпторки КЕКХЗ Ольги Рапай — «Солоха», «Переможець», «Перед грою», «На старт», «Діти, що танцюють», «Гуцули, що танцюють», «Коломийка», «Баба Параска» та «Баба Палажка» — брали участь у міжнародних виставках в Познані, Марселі, Оттаві, Нью-Йорку, Аддис-Абебі.

Парні скульптури «Баба Параска» та «Баба Палажка», створені за мотивами твору Івана Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я», стали знаковими в історії українського фарфору. Їх демонстрували також на важливих республіканських і всесоюзних виставках, репродукували в альбомах, про них захоплено писали мистецтвознавці. Особливо визначні твори після виставок, зазвичай, надходили до музейних зібрань. Підвищеним попитом за кордоном користувалися національно забарвлені фігурки і мініатюрні сувеніри. Персонажі оригінальних порцелянових скульптур пропагували по всьому світу нашу літературу, музику, знайомили з традиціями і фольклором. Наприклад, лірична скульптура «Травнева ніч» Оксани Жникруп — з твором Миколи Гоголя, а парні фігури «Одарка і Карась» Владислава Щербини — з першою українською оперою — «Запорожець за Дунаєм». КЕКХЗ експортував свою продукцію до Франції, Англії, Італії, Канади, Лівану, Йорданії та інших країн.

— Які порцелянові фігурки мають цікаву історію?

— Одним з найчастіше експортованих сувенірів був «Танцюючі українці» Ольги Рапай. Його мали та, мабуть, мають і досі у своїх оселях чимало людей. Цей сувенір популярний й серед колекціонерів. В образах дітей в українських костюмах авторка відтворила риси своєї доньки Катрусі (нині талановитої художниці-сценографки, майстрині театрального костюму та художньої вишивки) і маленького Сергія Якутовича, який став відомим художником.

Читайте також: «Окремі предмети з улюбленого сервізу можуть стати у сервіруванні цікавим акцентом»: поради експертки з фарфору Олени Корусь

Чимала колекція була створена Коростенським фарфоровим заводом до великої промислової виставки на честь 100-річчя від дня смерті Тараса Шевченка, яка відбулась в США. Завод отримав замовлення виготовити спеціально до неї 1610 сувенірів за мотивами літературних творів поета. Головна художниця заводу Валентина Трегубова створила скульптури «Наймичка» і «Ой, надіну я сережки». Яскрава та колоритна творчість майстрині викликала великий інтерес на міжнародних виставках-ярмарках. Після експонування багато її робіт — «Пісня», «На полонині», «Наймичка», «Лебідонька», — затверджувалися до випуску на експорт. Відомо, що Коростенський фарфоровий завод експортував «Наймичку» до Канади, парну композицію «Куди їдеш, Явтуше?» — до Англії.

— Чи мали вищезгадані фігурки популярність в Україні?

— Так, звичайно, вони і зараз користуються підвищеним попитом.

— Які поради дасте щодо того, як вписати сьогодні фарфорові статуетки минулого в інтер’єр? Адже чимало людей часом не знають, що з ними робити, та ховають далеко у шафи.

- Зазвичай такі роботи невеликого розміру (переважно від 10 до 20 см) й розраховані на сприйняття з близької відстані. Тому найулюбленіші статуетки можна ставити на робочому столі, на поличках в кабінеті або розташовувати серед сервізних предметів у серванті. Якщо ж у вас достатньо велика колекція, варто виставити її в окремій скляній вітрині у вітальні. Вона завжди буде «магнітом» уваги ваших гостей.

Читайте також: Чому варто відвідати музей порцеляни в Києві

— Як вважаєте, чи доречно сьогодні дарувати рідним та друзям статуетки минулого?

— Так, але за умови, що вони дійсно поділяють ваше захоплення такими творами мистецтва.

— Яка фарфорова фігурка ваша улюблена та чому?

- Мені подобаються твори Оксани Жникруп: «Кармен», «Індуска, що танцює», «Ранок», «Іспанський танець», які є предметом мого наукового дослідження. Улюблені, насамперед тому, що жіночі образи саме цієї української фарфористки позначені витонченістю, вишуканістю й граціозністю, відтворенням душевного стану чарівної самозаглибленості.

— Чим особливе мистецтво порцеляни для вас особисто?

- Для мене кожен виріб — це історія: фарфору як матеріалу та його дипломатично-культурної місії в світі, розвитку фарфорової промисловості в цілому і певних виробництв, це розповідь про життя митців і усвідомлення цінності того чи іншого виробу в їхньому творчому доробку.

Раніше «ФАКТИ» публікували інтерв’ю з дослідницею історії скла Оленою Тахтай: «Посуд з бабусиних сервантів екологічно чистий. Сервіруйте ним стіл не лише для краси, а й заради здоров’я».

Фото у заголовку: робота «Іспанський танець» Оксани Жникруп вишукана та витончена

Фото з альбому Олени Корусь

2424

Читайте нас у Facebook