ПОИСК
Україна

«Не дожив тиждень до УЗД, де мав дізнатись стать первістка»: родина з Волині впродовж пів року втратила на війні двох синів

12:20 19 червня 2024
Двоюрідні брати Олександр Пархомчук та Михайло Боярчук

Три місяці як родина Пархомчуків із села Веснянка, що на Волині, не чує рідного голосу та не бачить свого героя — 25-річного Олександра. Життя старшого солдата 72-ої окремої механізованої бригади Чорних Запорожців обірвалось під час виконання бойового завдання 21 березня 2024 року біля села Костянтинопольське Донецької області. За місяць до того він тільки одружився і влітку чекав на народження первістка. У 25-річного воїна залишились батьки, брат та дружина. Раніше «ФАКТИ» розповідали болючу історію української родини, у якій спочатку загинула на війні донька, тепер і онук.

«Досі від 19−00 до 21−00 щовечора ми чекаємо дзвінка Сашка»

- Хіба є щось страшніше, коли батьки змушені хоронити власних дітей. Не було б такого дня, коли не пригортала до грудей портрет Сашка й, плачучи, благала його повернутись. бо досі здається, що це страшний сон. Завжди просила сина, аби дзвонив кожен день. Якщо не може, хай пише. Досі від 19−00 до 21−00 щовечора чекаємо його дзвінка, — розповідає «ФАКТАМ» мама воїна Ірина Пархомчук. — Коли мене просять охарактеризувати сина, то на думку відразу приходить одне — безпроблемний, життєрадісний добряк. Тато наш працював тракторі, то оце приїде додому, поставить його і Олександр гайда у кабіну. Все його цікавило і батько годинами ділився досвідом. Вже у 14 років син справно керував трактором. Йому взагалі подобалась техніка, і вже дорослим він дбав про власну машину й завжди жартував, що в ній все має бути «на 12 балів».

Мама воїна Ірина Пархомчук

Син був душею компанії, весь час збирався з хлопцями, любили вони і відпочити, і по господарству один одному допомогти. То дрова порубають, то на городі попрацюють. Не було жодного разу, коли б я переживала за Сашка, бо довіряла йому на всі сто відсотків.

А ще він був справді найкращим братом для меншого Дмитра. Початкову школу Сашко закінчив у Веснянці, потім їздив у Ківерці. Далі син навчався у Клеванському професійно-технічному училищі на водія. А тоді з товаришами вирушив на роботу за кордон. Далі була строкова служба у Національній гвардії в Києві. Після того, як повернувся, трохи у лісгоспі пропрацював, тоді став далекобійником. Їздив по Україні, проте мріяв на вантажній машині побачити весь світ, тому займався оформленням дозволів та всіх документів.

РЕКЛАМА

Читайте також: «Побратими були змушені залишити мого чоловіка на полі бою»: рф досі мовчить про долю 100 наших воїнів, які 2 роки тому зникли безвісти в боях за Тошківку

— Як син опинився на війні?

РЕКЛАМА

- 24 лютого застало Сашка вдома. То вони з односельчанами швидко самоорганізувались, записались у тероборону і чергували на блокпосту, забезпечували дотримання порядку. Жінки шили плитоноски. Десь у березні йому зателефонували з військкомату. Мовляв, треба з'явитись. І за пару днів забрали. Десь до серпня син був на Рівненщині на полігоні. Тоді була Київщина. Олександра мобілізували до 72-ої окремої механізованої бригади Чорних Запорожців. Мав посаду водія гранатометного взводу роти мотопіхотного батальйону.

Служба непроста, тому що доводилось їздити без освітлення та зайвий раз не шуміти, щоби ворог не помітив. Сашко казав, що потрібно всі поставленні завдання виконувати швидко, бо по іншому не можна. Мовляв, болота по коліна, машина грузне, а хлопці потребують.

Старший солдат 72-ї окремої бригади Чорних Запорожців Олександр Пархомчук

РЕКЛАМА

Сашко з Волині та Ангеліна з Донеччини одружилися під час великої війни. Влітку чекали первістка

— Знаю, що під час служби на Донеччині Олександр зустрів кохання. Розкажіть цю романтичну історію.

- Дівчину звати Ангеліна, вона мешкала у одному із сіл неподалік лінії зіткнення. Вона не виїхала звідти у безпечне місце, а волонтерила. І так познайомилась із моїм сином. Від березня минулого року вони почали зустрічатись. Сашко не хотів, щоби кохана їздила на позиції із допомогою, бо оберігав її. Восени 2023 року Сашко приїжджав у відпустку, познайомив мене із Ангеліною. Я так раділа за них. Очі світились щастям, коханням. В лютому закохані одружились. Ангеліна одягнула весільну сукню, Олександр — костюм. Чекали на народження первістка. Дуже оригінально мені повідомили цю новину — прислали з Донеччини посилку, а у тій коробці конверт зі словами, що буду бабусею. Син оберігав дружину, їздив з нею на кожне УЗД, мріяв як вперше візьме дитя на руки, уявляв, на кого ж воно буде схожим, казав, що докладе всіх зусиль, аби його та інші діти росли під мирним небом в Україні. Та не судилося…

Ангеліна одягнула весільну сукню, Олександр — костюм. Чекали на народження первістка. Та не судилося…

— Що сталося того трагічного дня?

- 21 березня я востаннє розмовляла із сином. Нічого не передчувала поганого. Олександр сказав, що тільки повернувся машиною на позицію, все добре. Відпочиватиме. Я спокійно лягла собі спати. Ввечері наступного дня чекала дзвінка. Та син більше не набрав. Подзвонила невістка і повідомила, що Саші більше нема. В районі села Костянтинопольське Донецької області ворог здійснив авіаудар. Олександр загинув разом із товаришем. Я фотографії лише забрала, як повідомили, що сина вбили… У відчаї готова була їхати просто туди, щоби забрати сина. Мені відповіли, що він у морзі Дніпра… Із військкомату мені передали фотографії тіла. Я впізнала Олександра. Але хоронили його у закритій труні. Поховали ми нашого героя у Ківерцях на Алеї Слави з військовими почестями. Пів року тому загинув мій племінник, двоюрідний брат Олександра. Сталось це в районі населеного пункту Куп’янськ Харківської області. Михайлу було всього 21… То тепер вони поховані неподалік один від одного. А ми маємо нести світлу пам'ять про сина, саме тому зареєстрували петицію і хотілось би, щоб подвиг його відзначили.

Читайте також: «У нас відчуття холодної впертості від безвиході», — боєць з позивним «Душогуб», який два роки воює на «нулі»

— Що дає сил жити далі?

— Думка, що після мого сина хоча б залишиться його продовження. У серпні народиться його дитина. 1 квітня він із дружиною мали їхати на УЗД дізнаватись стать малюка. Але Ангеліна це зробила вже у статусі вдови. Чекаємо онучку, яка матиме на небі дуже люблячого та сміливого янгола-охоронця…

Раніше «ФАКТИ» писали, що у пам’ять про єдиного сина мама облаштувала студію звукозапису.

На фото у заголовку двоюрідні брати Олександр Пархомчук і Михайло Боярчук

1108

Читайте нас у Facebook

РЕКЛАМА
Побачили помилку? Виділіть її та натисніть CTRL+Enter
    Введіть вашу скаргу
Наступний матеріал
Новини партнерів