Прокляття прокуратора: чому в Україні гальмує реформа прокуратури?
«Прокурорське цунамі», яке розпочалося з розголошення інформації про ймовірну причетність до корупційних дій заступника генпрокурора Дмитра Вербицького і отримало продовження після демонстративної відмови з боку Андрія Костіна давати пояснення Верховній Раді, схоже може закінчитися впродовж наступних тижнів. Причому, останнім прийнятним у такій ситуації способом — шляхом відставки нинішнього керівництва ГПУ.
«Дзеркало тижня», аналізуючи хід подій, який призвів до нинішніх проблем, констатувало, що Костін «став начальником, який завжди у від'їзді». Його жартома називають «генпрокурором закордонних справ». Як наслідок — за два роки немає жодних результатів, якими Офіс Генпрокурора міг би похвалитися — ані у питанні доведення до суду резонансних кримінальних справ (включно з розстрілами на Майдані у 2014 р.), ані у сфері реформування прокуратури, ані у напрямку завершення атестації прокурорів.
Як наслідок, довіра до органів прокуратури, яка у перший рік повномасштабної війни зросла до 61% (дані ГО «Адвокат майбутнього»), доволі швидко повернулися на довоєнний рівень (62% недовіри у жовтні 2019 р., за даними групи «Рейтинг»). У грудні 2023 р., КМІС констатував обвал показників довіри — до 9% проти 64% тих, хто не довіряв відомству.
А тепер спробуємо задати одне питання — а чи є у цьому інертному стані ГПУ провина особисто Костіна?
Сама система «прокурорських», яка складалася роками і десятиліттями, виявилася здатною нівелювати усі зазіхання на власні неформальні права і привілеї.
Часи Пшонки можна не згадувати — там справа занесення «валіз» і «конвертів» була поставлена на конвеєр. У 2014 р., здавалося б, з’явився шанс на трансформацію цього токсичного, з огляду на його сприйняття українцями, органу. Але зі здобутків Віталія Яреми не згадується жоден, Шокін став ініціатором зіпсування відносин з Байденом, ефективність перебування на посаді Юрія Луценка, Руслана Рябошапки та Ірини Венедиктової теж доволі сумнівна.
В українських ЗМІ часто згадують про діяльність румунської антикорупційної прокурорки Лаура Ковеші, яка привела на лаву підсудних тисячі високопосадовців та навіть рідного брата президента Румунії.
У вітчизняних реаліях, однак, чергові «любі друзі» так і залишаються особами недоторканими для органів прокуратури.
Як наслідок, у 2021 р. Україна посіла 122 місце зі 180 країн за індексом сприйняття корупції Corruption Perceptions Index (CPI), у 2022-му — 116 і 104 місце — у 2023-му. Тобто, якийсь прогрес йде, але чи є у цьому заслуга прокуратури?
Подивимося на заголовки новин, у яких фігурують прокурори за 2022−2024 рр.
Серпень 2022: На Миколаївщині СБУ затримала прокурора, який пропонував підслідному військовослужбовцю за хабара уникнути тюремного строку.
Жовтень 2022: На Вінниччині прокурора спіймали п’яним за кермом.
Жовтень 2022: СБУ затримала посадовця прокуратури, який за гроші «гарантував» оформлення інвалідності.
Листопад 2022: ДБР затримало прокурора Запорізької окружної прокуратури під час отримання хабаря у сумі 2 тис. доларів.
Листопад 2022: Працівники ДБР затримали прокурора однієї з прокуратур Одеси за підозрою у хабарництві
Березень 2023: На Сумщині підприємці звинувачують прокуратуру у силовому тиску.
Травень 2023: Співробітники ДБР затримали прокурора Харкова під час отримання ним хабаря у 35 тисяч доларів.
Жовтень 2023: ДБР затримало на хабарі у 45 тисяч доларів США прокурора Фастівської окружної прокуратури.
Жовтень 2023: У Дніпрі ДБР затримало прокурора на хабарі у 10 000 $ за перекваліфікацію статті обвинуваченому.
Лютий 2024: На Вінниччині керівника Тульчинської окружної прокуратури затримали на хабарі.
Березень 2024: ДБР затримало прокурора Київської місцевої прокуратури під час заволодіння 100 000 доларів США.
Квітень 2024: У Черкасах затримали впливового прокурора.
Червень 2024: У Києві прокурор привласнив понад 4 млн грн речових доказів.
Тобто, прокуратура дійсно зробила внесок у прогрес України в Індексі сприйняття корупції. Але лише у тому контексті, що її співробітників затримували слідчі ДБР та СБУ.
Очевидно, що правове середовище, яке нормує діяльність прокурорів, залишає їм дуже широке поле для діяльності і трактування норма закону. І це, нерідко, вони використовують з корупційними цілями.
Ще у 2014 р. Рада Європи сформулювала рекомендації щодо судової реформи і реформи прокуратури в Україні.
За десять років потому, як бачимо з «казусом Вербицького», рух у цьому напрямку якщо і є, то відверто недостатній для того, щоб довіра до прокуратури з’явилася й в українському суспільстві, й у наших західних партнерів.
І простою заміною одних виконавців на інших ситуацію не змінити. Здається, це, принаймні після демаршу Костіна, зрозуміли й у Верховній Раді.
333Читайте також: «Справа Тищенка — лакмусовий папірець для генпрокурора», — спецпризначенець Кирило Сазонов.
Читайте нас у Facebook
