«Маму поховали у воронці у дворі, що утворилася від снаряда»: 18-річний Слава Ялов став опікуном для своїх чотирьох братів і сестер

15 березня 37-річну маму Слави Марину вбив російський снаряд. Це сталося у Слави на очах. «Маму поховали в воронці, що утворилася від снаряда у дворі, — каже Слава. — Там їй зробили могилку… Сподіваюся, колись ми зможемо її нормально поховати. Але зараз село окуповане. А нашого будинку більше нема, його розбомбили».

«Мама сказала: „Зі мною все гаразд“. Це були її останні слова»

Наразі Слава з дітьми перебувають у Дрогобичі Львівської області. Живуть у гуртожитку. Навчальний рік діти закінчили вже у місцевій школі. А Слава встигає і дбати про чотирьох дітей, і готуватися до вступу до університету, і навіть допомагати іншим сиротам та переселенцям.

— Ми з братами та сестрами вже їздили тут до дитячого будинку, приносили дітям смаколики, — розповідає «ФАКТАМ» Слава Ялов. — Удома, на Донеччині, ми часто так робили. Раніше ці поїздки організовувала мама. Вона вчила нас, що треба допомагати іншим. На цей раз з нами пішла навіть маленька Олівія. Потім підійшла до мене і сказала, що їй дуже сподобалося допомагати дітям. Олівія, до речі, так схожа на маму. Така ж добра, ініціативна. І зовні просто копія … Їй зараз 8 років, вона наймолодша. Дані 16, Ніколь 11, а Тимуру — 10.
Мої діти не з тих, хто сидітиме і скаржитиметься на життя. Завжди щось вигадають, знайдуть, чим зайнятися. Озвучують мені свої ідеї, ми їх обговорюємо та реалізовуємо. Нещодавно прибігли до мене із пропозицією організувати для мешканців нашого гуртожитку пікнік. Ми сіли, обговорили всі деталі — де і як це буде, кого можна залучити. І зробили. Я у всьому намагаюся їх підтримувати, як це робила раніше мама…
Розповідаючи про маму, Слава не може стримати сліз. Трагедія сталася 15 березня. Вони були з мамою на вулиці, коли прилетіли ворожі снаряди.

- Це сталося раптово, і ми нічого не встигли вдіяти, — згадує Слава. — У нашому селі бойові дії розпочалися не 24 лютого, а трохи згодом. Ми не виїжджали. Відіграло свою роль те, що Донецьку область давно вже не можна назвати спокійним регіоном. І якщо у Києві багато хто виїхав після першого вибуху, то у нас до того, що може бути неспокійно, на жаль, звикли. Але ми навіть подумати не могли, що почнеться такий жах. А почалося все у березні, коли росіяни підійшли ближче…

Мама померла у мене на руках. Я намагався її врятувати, але це було неможливо. Перший снаряд впав за десять кроків від нас. Мама встигла лягти на землю, а я сів. І одразу ж прилетів другий снаряд. Я на кілька секунд втратив свідомість. Пам'ятаю, розплющив очі й побачив, що мама лежить на боці. Вона сказала: «Зі мною все добре». То були її останні слова.

Говорити дітям про те, що мами більше нема, не довелося. Вони самі зрозуміли — коли побачили, що я прийшов один, і в крові. Тільки Ніколь потім тихенько спитала, чи можна було її врятувати…
Того ж дня я зв'язався з другом і попросив допомогти нам виїхати. Наступну ніч ми провели в підвалі, а потім за нами приїхав знайомий. Ми виїжджали під обстрілами. А за кілька днів після нашого від'їзду село окупували.

«Поки почистиш картоплю на 10 літрів супу чи борщу, вже нічого не хочеться»

Спочатку Слава із дітьми приїхали до Костянтинівки Донецької області. Але там пробули лише кілька днів.

- Я зрозумів, що їхати треба туди, де буде максимально безпечно, — каже Слава. — Зв'язався зі знайомими зі Львівської області, зателефонував до волонтера, і ми поїхали. Мені потрібно було відвезти дітей якнайдалі від бойових дій, і зайнятися питанням оформлення опікунства. Четверо неповнолітніх дітей залишилися без мами, і їх будь-якої миті могли забрати до дитбудинку. Я не міг цього допустити. Обіцяв їм, що цього ніколи не станеться. Але сам розумів, що мені тільки виповнилося 18, у мене ні будинку, ні дружини й опікунство може стати проблемою.

У Дрогобичі, де Слава, щойно приїхавши, одразу зайнявся цим питанням, пішли йому назустріч.

- Мені допомогли правильно скласти заяву, зібрати всі довідки, — каже Слава. — На час, поки оформлялися документи, мені пропонували віддати дітей у дитбудинок, але, звісно ж, я відмовився. Зараз вже офіційно є їхнім опікуном. І можу не боятися, що хтось їх забере. Я повідомив радісну новину дітям, тільки коли все остаточно вирішилось. Ми відзначили цю подію смачною вечерею та тортиком (сміється. — Авт.) Для нас це справді було маленьке свято.

- Зараз ви — єдиний дорослий у вашій великій родині. Ви доглядаєте дітей, а ще готуєте, прибираєте і паралельно самі намагаєтеся вчитися. Як вам це вдається?

- До роботи по дому я звик, завжди намагався допомогти мамі. Ось вона якимось неймовірним чином встигала все. Не знаю, чи було щось таке, чого вона не вміла. Дуже смачно готувала, сама могла зробити в будинку ремонт. При цьому встигала вишивати, навчала дітей сідати на шпагат, займалася з ними танцями… І що найголовніше — з кожним із нас встигала поговорити. Мама була моїм найкращим другом. Тепер я намагаюся бути таким другом для дітей. Знаю, що треба не виховувати та забороняти, а пояснювати, розмовляти. Навіть із маленькою Олівією — якщо потрібно, ми сідаємо, і я кажу: «Як ти вважаєш, правильно вчинила чи ні? Чому ти так думаєш?» Проговорюємо ситуацію та разом приходимо до висновку.

Читайте також: «У нас був шок. Вдруге втратити дитину»: особиста трагедія відомого пастора зі Слов’янська змінила життя сотень людей"

Щодо побутових питань, то буває непросто з готуванням. Я вмію готувати, але іноді це забирає багато сил. Поки почистиш картоплю на 10 літрів супу чи борщу, вже нічого не хочеться… Але це дрібниці. Діти мені допомагають. Якби вони так у мене не вірили, нічого не вийшло б. Я підтримую їх, а вони мене. Я сказав їм, що треба трохи почекати і стане легше. Я й собі весь час це говорю.

Найскладніше ночами. Вдень ти постійно чимось зайнятий і це відволікає. А вночі приходять різні думки… Тож я мало сплю. Можу півночі щось ремонтувати чи вчитися.

— Ви готуєтеся до ЗНО?

- Так. Я давно вирішив, що хочу вступати до медичного на реабілітолога. Не хочу відмовлятися від своїх планів, тож зареєструвався на мультипредметний тест. Мені дуже цікава медицина, я навчався у Бахмутському медичному колледжі. До речі, коли ми тільки-но приїхали до Дрогобича, і діти один за одним захворіли, я сам зміг їх вилікувати за кілька днів. Дуже сподіваюся, що зможу вступити. Крім того, треба ще й підробляти. Я жодної роботи не боюсь, гроші заробляю з 12 років. І на сільгосппідприємстві працював, і на будівництві заступником виконроба, і скутери ремонтував. Впевнений, що й тут щось придумаю. Головне, щоб діти нічого не потребували та мали дитинство. Вони в мене молодці, дуже стараються. Ніколь — відмінниця. Данька — хорошист, хоча може вчитися на відмінно, просто лінується. Він захоплюється вебдизайном, і я знайшов йому тут вчителя. Ще знайшов їм з Ніколь репетитора з англійської. Будь ласка, напишіть, що я дуже вдячний усім, хто нам зараз допомагає. Завдяки підтримці людей (серед них багато і незнайомих) нам є за що купити хліб, і діти можуть додатково займатися англійською.

Після того, як про Славу Ялова розповіли по телебаченню, охочих підтримати хлопця справді знайшлося чимало. Але одразу ж дали про себе знати й шахраї. 6 травня у соцмережі Instagram з'явилася фейкова сторінка — нібито Слави, на якій розпочався збір коштів.

- Шахраї створили сторінку, яка дуже схожа на мою справжню, — каже Слава. — Вкрали мої фото з різних соцмереж, тепер розміщують їх та просять гроші від мого імені. Коли мені про це сказали, я відразу написав шахраю з вимогою негайно це припинити. Але аферист просто мене забанив — і продовжує збір коштів! Жахливо, що люди, які щиро хочуть допомогти, перераховують гроші злочинцям і навіть про це не здогадуються.
Для того, щоб не заплутати наших читачів, даємо посилання на справжню сторінку Слави Ялова: instagram.com/_slava_yalov_
А ось ця сторінка, створена 6 травня — фейкова:

Слава планує й надалі залишатися у Дрогобичі.

- Тут нас так добре прийняли. Сподіваюся, це місце колись стане моїм домом, — каже Слава. — Повертатися до рідного села не хочу, навіть коли ЗСУ його звільнять. Хочу тільки приїхати до мами… Та й повертатися нам нема куди. Сусіди сказали, що від нашої оселі залишилася одна обвуглена стіна.

Для тех, хто хоче підтримати Славу і його дітей, повідомляємо банківські реквізити:

Номери карток:

4149 4993 7388 1752 Приватбанк

5355 0865 0589 4823 Укргазбанк

4790 7299 3018 1425 Ощадбанк ❗

4441 1144 5493 6871 Монобанк

4441 1114 0602 8989 Монобанк❗

Viacheslav Yalov

Читайте також: «Всі співробітники служби у справах дітей втекли першого дня війни, схопивши рідних дітей і забувши про сиріт»: історія евакуації сімейного дитячого дому з Донбасу"

4415

Читайте нас у Facebook