«Колаборанти, збирайте валізи, вам скоро доведеться тікати з України», — Дмитро Гордон

— Дмитре, багато інтерв'ю ви починаєте з питань про те, яким був ранок 24 лютого для вашого співрозмовника, чим він займався напередодні масштабного вторгнення, коли зрозумів, що насувається щось страшне. Дайте відповідь тепер і ви на них. Ви були готові до жахів, які звалилися на країну? Збирали тривожну валізку? Чи продумували заздалегідь варіанти забезпечення безпеки сім'ї?

— Насправді я не вірив у те, що буде війна. Чому не вірив? Здоровий глузд підказував, що в ХХI столітті розв'язати повномасштабну війну проти суверенної держави — це щось із галузі фантастики. Так, американці та британці попереджали, що російська армія увійде до України. Однак і наш президент, і всі наші керівники (наголошую — всі) багато разів і дуже переконливо говорили, що жодної війни не передбачається, що в травні ми їстимемо шашлики й так далі.

Я повірив їм, що так і буде, і ніяк не готувався до війни. Окрім єдиного моменту. Коли в Україні активізувалися російські ДРГ, наші спецслужби повідомили мені, що диверсанти мають мої фотографії та адреси, що мене можуть викрасти, знищити або ще щось зробити. Тому був дуже уважним і перебував під охороною.

— Коли вас про це попередили?

— Приблизно за місяць до вторгнення. А 10 лютого знову-таки від спецслужб отримав сигнали про те, що треба посилити охорону сім'ї. Планував перемістити її до Львова, де було заготовлено спеціальне місце.

Але 13 лютого зателефонував мій друг Рінат Ахметов та сказав, що мені треба вивезти сім'ю за кордон. Я спитав: «Чому?» Він відповів: «ДРГ полюють на тебе і полюватимуть на твою сім'ю». І додав: «Це не жарти». Він навів цілу низку аргументів, на які я не зміг знайти заперечень.

Я порадився зі своїми. Тато, йому скоро виповниться 86 років, був категорично проти. Він сказав, що вже один раз їхав під час Другої світової війни в евакуацію, що хоче залишитися у своєму місті та не збирається нікуди їхати. Нам з Алесею довелося докладати зусилля, щоб переконати його, що треба їхати з усіма. Наступного дня Рінат Ахметов вивіз мою сім'ю літаком на Захід. За що я йому дуже вдячний.

А я не вірив у те, що війна почнеться. Заяви президента та всіх наших керівників буквально останніми днями перед вторгненням переконували мене, що я маю рацію.

Увечері 23 лютого ми зібралися з друзями, багато говорили про події, які відбуваються. При мені одній дуже серйозній високопоставленій людині в Україні зателефонували зі Сполучених Штатів і сказали, що о четвертій ранку розпочнеться війна. Я і до цього не поставився всерйоз. Ми розпрощалися о першій ночі й домовилися пообідати вдень.

Вдома ми з Алесею завели будильник о четвертій ранку, щоб переконатися, що війна не почнеться. Прокинулися — все тихо, і я знову заснув. Без десяти п'ять мене розбудили звуки двох вибухів. Потім пролунав третій. Підійшовши до вікна, побачив заграву. Увімкнув телевізор, послухав путіна, який виступав, і все зрозумів. За п'ятнадцять хвилин записав перше звернення до українців, яке тут же розмістив у YuoTube, Instagram, Facebook. Отак я зустрів перший день війни.

— Ви за ці місяці взяли десятки інтерв'ю. Чиї оповідання стали для вас шоком?

— Та не десятки, а, мабуть, уже сотні інтерв'ю, зокрема чимало знакових. Шоку від того, що говорять люди, було багато за цей період. Він і лишається.

Виділив би два інтерв'ю, які мені дав із підземелля обкладеної з усіх боків «Азовсталі» командир полку «Азов» Денис Прокопенко. Мене захоплює ця мужня людина. Як він говорив, як відповідав на запитання, про що розповідав. Це одне з найяскравіших потрясінь.

Читайте також: Дружина командира «Азова» Дениса Прокопенка: «Я перша повідомила чоловіка, що почалася війна»

— Зараз чоловіки не соромляться своїх сліз. Ви плакали за цей час?

— Так, кілька разів. Перше, коли почув, як наші хлопці відповідають російському військовому кораблю. Потім, коли у липні під час обстрілу Вінниці загинула чотирирічна дівчинка. Зовсім недавно — коли побачив, як витягували з-під завалів маленьку дівчинку, яку закрила її сестра. Всі загинули, а мала залишилася жива.

— Днями так звані «ДНР», «ЛНР» та окуповані частини Запорізької та Херсонської областей прийняли до складу росії. У москві влаштували шабаш із цього приводу, у Донецьку та Луганську співають та танцюють на радощах. Що буде далі із цими територіями?

— Під час трансляції засідання у кремлі я впіймав себе на дуже важливій думці. Якщо на початку війни те, що говорив путін, іноді здавалося страшним, то тепер і він сам, і все, що він каже, вже виглядає комічно. Мені було смішно. А це явна ознака того, що путін зазнав поразки та дні його пораховано. І не тільки його, а й усієї російської імперії. Ситуація дуже близька до розв'язування.

Згадаймо долю Чаушеску. 21 грудня 1989 року він виступав перед натовпом своїх прихильників. На Палацевій площі Бухареста зібралося близько ста тисяч людей. Його слухали, йому аплодували. Через чотири дні їх із дружиною розстріляли.

— Ми всі дуже сподіваємося, що над Донецьком, Луганськом, Херсоном та Сімферополем знову майорітимуть наші прапори. А що нам потім робити з колаборантами? З «мерами», «міністрами», «чиновниками», вчителями?

— Думаю, що росіяни полегшать завдання. Як правило, всі, хто активно співпрацює з росіянами, тікають разом із відвойованих нами територій. Ми таке вже бачили неодноразово. А з тими, хто залишився, мають працювати СБУ та поліція. Всіх, хто заплямував себе підтримкою росіян, хто допомагав окупаційній владі, слід віддати під суд. Я не беру простих роботяг, які під час окупації працювали на будівництві. Зрозуміло, що людям треба було на хліб заробляти. Не беру медиків, комунальників. А ось ті, хто допомагали проводити псевдореферендуми, ходили по будинках, агітували за росію тощо, мають стати перед судом.

— Їх багато. І це дуже серйозна проблема.

— Повірте мені, вони побіжать. Мої друзі з Вовчанська, це містечко в Харківській області, на кордоні України та росії, яке окупували в перші дні війни, розповідали, що, як тільки росіяни почали тікати, з ними втекли й кілька тисяч мешканців Вовчанська. Вони розуміли, що на них чекає, тому й втекли. Я не раз говорив це і, користуючись нагодою, повторю: колаборанти, збирайте валізи, вам доведеться скоро втекти звідси.

Читайте також: «У жителів окупованих територій, які зараз радіють приєднанню до Росії, від усмішок до сліз буде дуже коротка дорога», — Роман Безсмертний

— Ядерна зброя майже останній козир, який залишився у путіна. Думки експертів розділилися. Одні вважають, що він не наважиться її застосувати, інші — що ймовірність ядерного удару дуже висока. У обох сторін вагомі аргументи. На вашу думку, чи здатний путін реалізувати ці погрози? Хто зупинить цей шалений ядерний шантаж?

— Прошу не вважати мою думку істиною в останній інстанції, але я вважаю, що путін не зможе застосувати ядерну зброю, навіть якщо захоче. Американці не дадуть йому цього. Вони його всіма каналами неодноразово і дуже серйозно попередили про наслідки. Тому я маю переконання, що це не станеться.

— Путін явно поспішає, робить помилку за помилкою, при цьому демонструє браваду та впевненість. Як думаєте, йому зараз страшно?

— Думаю, так. Але напевно він не зовсім володіє ситуацією, тому що йому за звичкою доповідають те, що він хоче почути. Йому стане ще страшніше протягом найближчих трьох-чотирьох днів. Тому що ми очікуємо на серйозні успіхи Збройних Сил України. А після цього всередині росії розпочнуться події, які стануть точкою неповернення для цього режиму.

— У вас є підстави сподіватися, що російський народ здатний знести цю владу?

— Тільки-но трон під тираном захитається, його не пне тільки лінивий. Цьому нас навчає історія.

— Які запитання ви поставили б путіну, якби з'явилася можливість взяти у нього інтерв'ю?

— Не уявляю себе, як беру інтерв'ю у путіна. Навіть не хочу сьогодні говорити про це. Я не маю до нього жодних питань. Мені він глибоко противний, не можу бачити його пику. Таке інтерв'ю може бути лише в одному випадку — якщо путін сидітиме на лаві підсудних. Отоді я з ним поговорив би.

— Ми побачимо нелюдя на лаві підсудних?

— Є абсолютна ймовірність.

Читайте також: Андрій Піонтковський: «Політична смерть путіна стане причиною його фізичної смерті»

— Зараз у соцмережах йде дискусія про те, як нам слід ставитись до «хороших росіян». У вас дуже багато друзів і знайомих у росії.

— … проте спілкуюся буквально із двома.

— Так мало?

— Так. Інші не заслужили на те, щоб я з ними спілкувався. Щодо «хороших і поганих росіян», мені здається, це надумана історія. Переконаний, що поганих народів немає, просто у кожному є погані люди. У росії кількість покидьків зашкалює. І це проблема російського народу, яка стала нашою проблемою. Але взагалі говорити, що всі росіяни погані, ніколи не буду. Там є дуже гідні люди. Найгідніші засудили путіна, війну та поїхали з росії. Як можна назвати «добрими росіянами» Андрія Макаревича, Максима Галкіна, Віктора Шендеровича, Олександра Феклістова, Анатолія Білого, Інгеборгу Дапкунайте, Чулпан Хаматову? Це штучний поділ. Вчинки та висловлювання кожної людини слід розглядати окремо — хороша вона чи погана з погляду України.

Читайте також: «Я плачу від любові до України. Від того, що ми з нею зробили», — російська журналістка Вікторія Івлєва.

— Коли ви заявили, що стали для росії ворогом номер один, багато хто вважав, що ви неабияк перебільшуєте. Адже виникає резонне питання: а як же Зеленський, Залужний, Резніков та інші?

— Впевнений, що і Зеленський, і Залужний, і ще кілька людей є для кремля більшими ворогами, ніж я. Але вважаю, що напевно входжу до десятки найлютіших її ворогів.

Поясню чому. Я звик оперувати фактами. А вони полягають у тому, що комплекс заходів, які застосувала проти мене росія, вона не застосовувала до жодного громадянина України за всі роки незалежності. Проти мене відкрито кримінальну справу за трьома чи чотирма статтями, я внесений до реєстру терористів та екстремістів, мене оголосили в розшук, а Басманний суд Москви виніс мені заочний арешт. До того ж мене першим з українців назвали іноземним агентом. Другим — Романа Цимбалюка. Крім того, у росії заборонили мої книги. Отже, за сумою факторів ніхто не відзначений такою увагою з боку російської влади.

Розумію, чому це відбувається. Тому що мої ресурси є найрозкрученішими не лише в Україні, а й на теренах пострадянських країн. Тільки передплатників моїх YuoTube-каналів, TikTok, Instagram, Facebook, Telegram понад десять мільйонів людей, плюс щодня мільйон-півтора унікальних користувачів заходять на сайт «Гордон».

Мій контент дивляться та читають сотні мільйонів людей у різних країнах світу. Серед них величезна кількість росіян. Ось виходить у мене, скажімо, якесь серйозне інтерв'ю, яке набирає три-п'ять-шість мільйонів переглядів. Його обов'язково дивляться півтора-два мільйони росіян. Звичайно, це добряче підточує їхню владу, бо люди чують правду. Ось і вся аргументація, чому мене розглядають як ворога. Вона дуже проста.

Читайте також: «Ми за жодних обставин не підемо на поступки Росії», — Михайло Подоляк

— 30 вересня Київ несподівано подав заявку на вступ України до НАТО за прискореною процедурою. Через кілька годин після цього генсек Альянсу Єнс Столтенберг пояснив на пресконференції, що двері НАТО відчинені для всіх, але рішення Брюссель приймає при досягненні консенсусу 30 країн-членів, давши зрозуміти, що поки що жодного консенсусу немає. Однак на Банковій сповнені оптимізму. Чи це не було фальстартом з боку нашої влади?

— Думаю, що Банкова наперед усе проговорила із західними партнерами. Вступ до НАТО — складна та тривала процедура. Однак Україна цілком може отримати стратегічне партнерство, наприклад, із США. І це буде чудово. Можливо, це рівень навіть крутіший, ніж НАТО.

— Ви підтримували Зеленського і під час передвиборчої кампанії, і у перші півтора року його перебування на посаді. Проте з осені минулого року різко почали його критикувати. Що зараз думаєте про нього? Які помилки зробила влада напередодні вторгнення та за сім місяців війни?

— Я справді критикував Володимира Зеленського за трьома позиціями.

Перша — боротьба зі свободою слова. Вважав і вважаю, що президент боровся зі свободою слова в Україні, а закон про медіа, який влада наполегливо хоче ухвалити, говорить про те, що й продовжує боротися.

Друга позиція — провальна кадрова політика. Я при свідках говорив йому про це у вічі. Майбутнє підтвердило, що я мав рацію. Яскравий приклад — півтора року Міністерством оборони керував Андрій Таран. Це такий провал підготовки до війни! Ще треба розслідувати, чим він займався. Подібних персонажів у нас вистачає. Це й одіозні Галина Третьякова, і Коля Тищенко, і далі за списком.

Третя позиція — корупція, яка процвітала в Україні.

Чи мав рацію я, критикуючи президента? Звичайно, мав. Я підтверджую свої слова і від них не відмовляюся.

При цьому констатую як факт, що під час війни президент гідно виконує свої конституційні обов'язки. Він дуже гарний під час переговорів із західними партнерами, чудовий, коли тисне на Захід, чудовий у заочних дискусіях із путіним та росією.

Вважаю, що сьогодні критикувати президента абсолютно аморально. Я цим не займаюся. Тому що під час війни нам треба забути внутрішні чвари й займатися лише одним — наближати Перемогу. Нам усім слід зосередитись виключно на боротьбі з ворогом.

— У які часові відрізки завершиться війна?

— Мені здається, ще місяць-два і ми повернемо усі свої території. Я маю таке відчуття. Це не прогноз, не якесь ясновидіння. Просто бачу, як усе валиться у росії. Розумію, що попереду у нас великі воєнні перемоги, які доконають путінський режим. Розвал росії неминучий. Не бачу іншого варіанта для цієї країни.

— Не раз чула висловлювання аналітиків, що нібито Заходу невигідна швидка перемога України .

— Не згоден із ними. Вважаю, що лише недалекоглядні люди можуть говорити таке.

— Про що ми з вами розмовлятимемо за рік? Що стане головною темою нашої розмови?

— Знаєте, дуже добре буде, якщо наша розмова за рік відбудеться. Це означатиме, що ми живі, здорові й, як і раніше, сповнені оптимізму. Дуже бажаю цього собі та вам.

Читайте також: «Росія поки що війну не програла. Вона може вести її довгі роки», — військовий аналітик Ігаль Левін

3750

Читайте нас у Facebook