«Віка писала, що вони чують вибухи і разом сидять у коридорі — вона, Богдан та їхня кішка»: подробиці про вбите дроном у Києві молоде подружжя, яке чекало на дитину

«Вони були не лише чоловіком та дружиною, а справжніми друзями, партнерами»

«…День, коли втрачаєш подругу, яка була твоїм плечем, опорою, найкращим напарником у приголомшливих суперечках, подругу, яка якщо і вивчала щось, то досконало, подругу, яка була живою, справжньою, щирою, з шикарним почуттям гумору. Не тільки подругу, а цілу сім’ю.

Віка і Богдан — люди, якими я захоплювалась, які не грали в сім’ю, вони були справжньою сім’єю. Турботливі, щирі, усміхнені. Люди справжніх, добрих цінностей, такі, на котрих можна було покластися, такі, що з зав’язаними очима можна було йти у люте пекло і бути впевненим: вони не зрадять. Вони — як стіни, як атланти… Я люблю їх всім серцем…"

Цей допис написала у фейсбуці подруга Вікторії Анна Петрукова. Анна навчалася разом з Вікторією у Рівненському державному гуманітарному університеті. Там вони й познайомились.

— Ми були в одній групі, — розповіла «ФАКТАМ» Анна. — Навчалися на психолога. Віка багато читала, вона мала хист до написання текстів. У 2012 році вона працювала фрилансером і побачила заявку про те, що шукають чоловіка для написання книги про виховання дітей. Віку обурила гендерна нерівність, і вона виконала таск. І вже коли її кандидатуру затвердили і вона надіслала свої реквізити для укладання договору, з'ясувалося, що вона жінка. В результаті вона все ж заключила договір про співпрацю з білоруським видавництвом і написала книгу, але під чоловічим псевдонімом. Здається, вона назвалася Віктором Кузнєцовим. Книга мала попит, і потім вона написала ще дві.

2014 року Віка переїхала з Рівного до Києва. Переїхала, бо хотіла бути корисною для суспільства й знайти себе. У Києві влаштувалась одразу на дві роботи, а згодом стала сомельє. Це непроста робота, але їй вона дуже подобалася. Пам'ятаю, якось прийшла до неї, а вона готувалася до захисту роботи на 3 WSET (це рівень акредитації серед сомельє). Я помітила у неї товсту книгу про історію Європи. Здивувалась, навіщо це. На що Віка відповіла, що вивчає історію Європи, аби розуміти, як війни впливали на руйнацію виноградників. У цьому була вся Віка. Якщо вона чимось займалася, то віддавалася цій справі цілком і повністю. Тому в неї все й виходило.

— Коли у її житті з'явився Богдан?

— Мені здається, він був у її житті завжди. Вони знайомі зі шкільних років, а у 2012 році почали зустрічатися. Вони були гарною парою, і це не просто слова. Не лише чоловік та дружина, а справжні друзі, партнери. Вони не мали будь-якого гендерного поділу обов'язків, що можна побачити в багатьох інших сім'ях. Була турбота та бажання в усьому один одному допомагати. Богдан працював у сфері IT. Він знав, наскільки для Вікі важлива її робота, і всіляко її підтримував.

У 2019 році Богдан та Віка одружилися. Вони хотіли малюка, і цього року Віка дізналася, що вагітна. Це була дуже бажана і довгоочікувана дитина. Ми з подругами теж готувалися до появи цієї дитини. Вже знали, хто з нас буде хрещеною, вираховували дату народження, вибирали імена…

24 лютого, у перший день повномасштабної війни, Віка з Богданом поїхали з Києва. Спочатку до батьків Богдана на Рівненщину, потім орендували у Рівному квартиру. Вони довго не поверталися до Києва і зважилися на це лише у серпні. Влітку ситуація у столиці була спокійною, і Віка вирішила, що настав час повертатися на роботу. Квартиру у будинку на Жилянській вони орендували. Раніше жили в однокімнатній у Солом'янському районі, але коли розпочався карантин, вирішили переїхати до двокімнатної в центрі… Коли 10 жовтня відбулася перша атака на центр Києва, у них вдома вибило вікна — вибух був зовсім поряд. Віка розповідала, що вони ховалися у коридорі. Того ж дня прийшов майстер, і вони швидко поставили нові вікна. Вранці 17 жовтня, коли центр Києва атакували дрони, ми були на зв'язку. Переписувалися у нашому спільному з подругами чаті. Віка писала, що вони чують вибухи і всі разом сидять у коридорі — вона, Богдан та їхня кішечка Оливка. Вони вийшли в коридор, керуючись відомим усім правилом двох стін. Віка встигла написати, що прилітає зовсім поряд і вже горить сусідня будівля. І після цього перестала виходити на зв'язок.

Розуміючи, що щось сталося, наша подруга почала дзвонити в поліцію, але нічого не могла дізнатися. Ми бачили повідомлення про те, що загинула молода пара, що жінка була вагітна. Але ми відмовлялися вірити, що це Віка та Богдан. Навіть коли цю інформацію підтвердили рідній сестрі Віки, я не повірила — зателефонувала своєму другові, який знаходиться у Києві, і попросила перевірити ще раз. Близько п'ятої вечора він написав мені, що це не помилка. Це справді були Віка та Богдан.

Я й зараз, мабуть, у це не вірю. Буквально два тижні тому вони приходили в гості. Ми сиділи за столом і обговорювали тривожні новини про можливий ядерний удар. Віка з властивим їй реалізмом та водночас оптимізмом сказала, що її тато був ліквідатором другої хвилі наслідків аварії на ЧАЕС і після цього прожив ще багато років. Тож у нас, мовляв, є шанс. Богдан розповідав, що дивився радіус ураження при тактичному ядерному ударі і якщо це, не дай Боже, станеться у Києві, їм, мабуть, доведеться переїхати в іншу квартиру… Це були не жарти — і Богдан, і Віка дуже серйозно ставилися до ситуації й справді думали про те, що може статися. У них з першого дня війни були тривожні валізки, з якими, як вони самі говорили, можна було якийсь час прожити навіть у лісі. Під час повітряних тривог вони виходили в коридор. Але цього разу правило двох стін не врятувало — судячи з усього, влучило безпосередньо в їхню квартиру… Віка завжди тверезо дивилася на ситуацію і, звичайно ж, розуміла, що зараз скрізь може бути небезпечно. Але варіанту від'їзду за кордон навіть не розглядала. Вона часто повторювала, що, поки вона може бути корисною у своїй країні, вона буде тут. До того ж вона точно не поїхала б без свого Богдана…

Останній загальнодоступний допис у Facebook Вікторія залишила ще 8 березня — після того, як російська ракета знищила склад Goodwine у Стоянці Київської області. Віка писала, що «не знає, що буде далі», але просила своїх підписників приєднатися до ініціативи Goodwine, що надавала гуманітарну допомогу людям, які постраждали від бойових дій.

У Богдана залишилися батьки, у Вікторії — мама та сестра. Для тих, хто має можливість допомогти рідним Вікі та Богдана, повідомляємо номер банківської картки Анни Петрукової: 5 168 742 728 534 896.

Нагадаємо, що Іран планує відправити в росію ще безпілотники та ракети для війни в Україні.

Читайте також: Щоб так — так ні: чи справді Ізраїль відмовився допомогти Україні у боротьбі з іранськими дронами

4586

Читайте нас у Facebook