ПОИСК
Культура та мистецтво

«Я зробив усе, що міг, і я не можу відкрити цей музей»: Олександр Швець під час екскурсії з Дмитром Гордоном «Shvets Museum»

11:33 15 жовтня 2022
Олександр Швець та Дмитро Гордон

Головний редактор «ФАКТІВ» Олександр Швець дав інтерв'ю відомому журналісту Дмитру Гордону у «Shvets Museum» — першому в Україні музеї порцелянових фігур, який він трепетно створював багато років.

На початку він розповів про те, як вони з дружиною Галиною захопилися порцеляною і закохалися у вироби іспанської мануфактури Lladro, потім провів знімальну групу по чотирьох залах музею: першому, де зібрані вироби Lladro, другому, який він назвав «Східним», третьому, де зібрано роботи відомих мануфактур, у тому числі українських, та «Божественному», присвяченому релігійній тематиці.

Наприкінці розмови на запитання, чи закінчено експозицію цього фантастичного музею, Олександр Юхимович відповів:

— Так.

— І далі що?

— Я боявся цієї миті, бо зробив усе, що міг. Я понад десять років будував цю будівлю, десятки років збирав цю колекцію, привозячи з різних куточків світу чудеса фарфорового мистецтва, щоб показувати їх тут нашим співгромадянам, насамперед діткам, обділеним увагою батьків і без них. Особливо гостро це звучить зараз під час війни, коли тисячі дітей залишилися сиротами.

Для мене було важливо, щоб ті, хто не має можливостей їздити світом, бачити це в різних музеях, могли прийти й побачити все тут, у Києві. Тим більше в цей час, коли війна зруйнувала десятки музеїв та театрів, не кажу вже про лікарні, школи та університети. Я вважав за важливе створити й відкрити цей музей. І я… не можу його відкрити. Друзі та знайомі пропонують: «Давай ми налагодимо продаж квитків та організуємо попередній запис». Ні! Я хочу, щоб вхід до цього музею був безплатним. Боюся навіть подумати про те, що хтось із тих, хто потребує відновлення душевних сил, прийде і зупиниться перед дверима, не маючи можливості купити квиток. Це несправедливо, це неправильно.

Я знайду благодійників, які допоможуть мені сплатити за утримання музею — комунальні послуги, роботу доглядачів тощо. Це не так багато в порівнянні з тим, що мною за половину життя було вкладено в цю колекцію, відмовляючи собі та сім'ї багато в чому. Хочу, щоб цей музей був доступним для всіх.

Мені підказали, що є американський сайт, який підтримує стартапи. Там не соромляться просити допомоги найбільші американські музеї, які знаходяться в центрі Нью-Йорка. Я підготував ролик англійською мовою, де описав, що було зроблено і як важливо відкрити цей музей зараз, коли все навколо руйнується — не лише будинки та міста, а й сім'ї та душі людей.

У німецьких музеях вхід для українських біженців безплатний (квитки коштують 14−15 євро). Не всі можуть стати біженцями у Німеччині або інших країнах. Я звернувся до тих, хто може допомогти, щоб і тут були безплатні квитки: допоможіть нашим людям побачити ці чудеса, сісти на лавочку в «Божественному» залі та відчути, як вони потихеньку приходять до тями. Якраз у цей момент мені повідомили про те, що нашу заявку не прийнято, тому що з країн, де йдуть військові конфлікти, заявки не приймають.

У цій заявці останнім був пункт: «Вкажіть ризики, пов'язані з тим, що ви створили». Я написав, що ризик тільки один: у місті, де щодня лунають сигнали повітряної тривоги, крилата ракета може прилетіти сюди будь-якої миті. Може, це зупинило їх. Я не знаю.

— Олександре Юхимовичу, але ж життя триває?

— Так! Життя триває. І не можна опускати руки. Бо той, хто опустив руки, не може вже сподіватися ні на що. Той, хто бореться, в останній момент отримає підтримку, як це траплялося зі мною багато разів. І я вірю, що станеться і цього разу також.

— Ми переможемо?

— Жодних сумнівів у цьому немає.

919

Читайте нас у Telegram-каналі, Facebook та Instagram

Побачили помилку? Виділіть її та натисніть CTRL+Enter
    Введіть вашу скаргу
Наступний матеріал
Новини партнерів