ПОИСК
Україна

«Я не очікувала, що в нас стільки людей люблять Україну», — мешканка Херсона

12:20 19 листопада 2022
Херсон

Фахівці стверджують, що звільнення Херсона може стати переломним етапом цієї війни. Вісім місяців та одинадцять днів тривала окупація. Москва нахабно навіть оголосила Херсон та частину області російськими. Але, попри неймовірні випробування, місто не скорилося.

До речі, рашисти отримали черговий нокдаун не тільки на фронті. Весь світ побачив, з якою щирою радістю і вдячністю мешканці зустрічали наших військових з гаслами «слава ЗСУ» і «слава Україні», як вони раділи довгоочікуваній свободі й розповідали, що завжди вірили в те, що Херсон був, є та буде українським.

Про історичні не тільки для цього міста дні «ФАКТИ» поговорили зі справжньою патріоткою Людмилою Пономаренко, яка під час окупації, ризикуючи життям, розповідала нашим читачам, як херсонці чинять опір. У лютому вона рішуче відмовилася покидати рідне місто: «Хтось мусить зустріти наших із синьо-жовтим прапором».

Розмовляли ми з нею уривками. Спочатку Людмила записала аудіовідповіді по WhatsApp, потом вдалося трохи поспілкуватися телефоном. Кілька разів ця мужня, позитивна, стійка жінка ледве стримувала сльози. «Не зважайте на мої емоції, тому що ми довго тримали їх всередині. Я не дозволяла собі плакати. А тепер трохи можна. Але тільки трохи», — роз’яснила вона.

— Людмило, сюжети про те, як зустрічали ЗСУ мешканці Херсона та області, не можна дивитися без сліз. Знаю, як ви з однодумцями чекали, як боролися і працювали задля Перемоги. Що ви особисто відчували у той історичний день? Як це відбувалося?

— Напередодні цих подій я виклала на своїй сторінці у фейсбуці відео, де сказала тільки одну фразу: «У повітрі вже пахне свободою».

У мене все почалося буденно. Ми з друзями пиляли дрова біля двору — треба ж готуватися до зими. І тут хтось повідомив, що наші вже зайшли в місто. Я сказала: «Поки не побачу, не повірю». Ми тоді ловили кацапський інтернет з лівого берега. Тому пішли туди, де він є, щоб почитати новини — це правда чи чутки. З’ясувалося, що правда.

Коли наступного дня поїхали на площу Свободи й там побачили наших, була така ейфорія. Ми їх чекали й дочекалися. Я, як і багато інших, зірвала голос від радості. У місті з перших хвилин і досі машини їздять с прапорами, люди огорнуті в прапори, діти бігають з прапорцями, усюди співають українські пісні. Це насправді круто.

Я усім розповідаю про картинку, яку бачила моя донька. На зустріч військовим площею біг хлопчик рочків шести. Було видно, що йому важко, бо він товстенький. Він задихався, але, як заведений, повторював: «ЗСУ, ЗСУ, ЗСУ». Підбіг до нашого солдата, обійняв його за ногу й застиг. У людей в цю мить клубок у горлі стояв.

У нас зараз щойно побачать військових, одразу їх оточують, обіймають, починають щось запитувати. Кожний хоче подякувати їм особисто. Хлопці втомлені від обнімашок, розумієте? Вони теж щасливі, бо переживали, як їх зустріне Херсон. Херсон зустрів, як треба.

Мої діти мешкають у Шумінському мікрорайоні, через який ЗСУ входили в місто. Онук не встиг прибігти й пропустив першу машину, тому розридався. А військовим, які їхали на наступній машині, подарував жовто-блакитний м’ячик. Коли вони його посадили до себе в кабіну, це було щастя. Він тепер в захваті розповідає, як зустрічав ЗСУ.

"Військові теж щасливі, бо переживали, як їх зустріне Херсон. Херсон зустрів, як треба", - розповіла Людмила Прокопенко

Наступного дня у мене був сюрприз: приїхали Сашко Погребиський, який з перших днів вторгнення боронив країну, й відомий кіборг Сергій Танасов. Ми з ними їздили містом.

До того у мене була така втома. Не могла зрозуміти, що зі мною. А зараз мій стан порівнюю з «сосудом», який поповнюється. От у нас спочатку було сто відсотків сили, а потім все менше й менше. Щось позитивне трапилося, навіть тут, в окупації, — трохи сили побільшало. А зараз з цієї посудини аж переливається. Це таке підняття.

Читайте також: «Думаю, чесно буде сказати, що ми не знаємо, коли закінчиться ця війна», — Павло Казарін

Я роздала військовим усі мотанки, які у мене були. Оля Чупікова — всі обереги, які сплела. Каже: «Людо, я все роздарувала». — «Нічого, наплетемо ще». А пані Марина Пастернак за тиждень зв’язала 16 пар шкарпеток. Уявляєте собі? Плюс наші жіночки в’яжуть сидушки військовим, щоб їм було тепло. Хлопці завжди кажуть: «Нам нічого не треба». Але все одно їх буквально завалюють смаколиками ще чимось. Тому що ми не знаємо, як ще можемо їм віддячити. Я обіймаю їх і кажу: «Дякую». А вони: «Це ми вам дякуємо».

"У нас зараз щойно побачать військових, одразу їх оточують, обнімають, починають щось запитувати. Кожний хоче подякувати їм особисто. Хлопці втомлені від обнімашок", - розповіла мешканка Херсона

Сашко Погребиський розповів про дзвінок своєму другу, якого розвести на емоції дуже складно. «Як ти?» — «Я втомився плакати, настільки тепло нас зустрічають люди на Херсонщині».

— Який період окупації для вас був найважчим?

— Взагалі найстрашнішим було почути, що когось зі знайомих забрали на підвал.

Щодо періоду, не можу сказати. Мабуть, коли мені написали, що почався контрнаступ. А у нас тут стояла така тиша-тиша. Вночі наші стріляли на тій стороні. Ми чули це. А тут раптом — опа, і нас вже визволили. Було гучно, тільки коли кацапи підірвали Антонівський міст вже остаточно.

Оце очікування було найважчим. У нас уявлення яке? Раз контрнаступ, ми маємо сидіти десь під обстрілами по підвалах. Але орків якось вигнали повз нас. Нам пощастило. Херсон знаходиться в такому місці… Я завжди кажу, що воно або намолене, або тут відьом багато. «Буде тобі, враже, як відьма скаже».

Читайте також: «Колаборанти, збирайте валізи, вам скоро доведеться тікати з України», — Дмитро Гордон

— Як відновлюється життя? Чи є зараз вода, газ, світло, продукти, що зі зв’язком?

— Сьогодні ми вимушені перемикатися на думки, як будемо зимувати.

Зараз з усіх благ є газ, та й то у деяких районах. І все. Люди молодці. У кого є генератори, дають іншим підзарядитися. В перший же день після деокупації завезли Starlink. Їх не вистачає, звісно. Але вони є. З’явився мобільний зв’язок, зрозуміло, що не всюди. І то не так, як було, — натиснув кнопку та говори. Його треба зловити. З інтернетом поки проблематично.

Продукти у нас є. Вони й були. І привезуть ще багато. Ринки працюють. Сьогодні нам потрібні хліб і вода. А все інше не треба. Хай краще везуть по селах, де люди залишилися зовсім без нічого. До речі, констатую такий цікавий факт, що ті, хто стояв раніше за кацапською гуманітаркою, перші побігли за нашою.

Військові сказали, що заміновано багато технологічних мереж. Тепер треба розмінувати все, щоб увімкнути світло, воду та дати опалення. Ще є інформація, що кацапи підірвали два котли на ТЕЦ. Тобто великий район міста залишиться без тепла. Ну, якось буде. Головне, щоб електрика з’явилася, хай навіть не цілодобово.

Щоб ми протрималися зиму, нам будуть потрібні теплі речі, ліхтарики, батарейки й генератори.

Читайте також: «У мешканців окупованих територій, які зараз радіють приєднанню до росії, від посмішок до сліз буде дуже коротка дорога», — Роман Безсмертний

— В якому стані рашисти залишили місто?

— Насправді руйнувань небагато, слава Богу. На початку березня був вщент зруйнований великий торгово-розважальний центр Fabrika. А так тільки будівлі, де знаходилися рашисти й колаборанти, які наші підривали точково.

А коли вони в нас вкрали пам’ятники Ушакову, Суворову, Потьомкіну, ми тільки зраділи. Бо це були нагадування про «русскую славу». Зраднику Сальдо, який у нас майже чотири каденції працював мером, вони були дорогі. Але вони не прикрашали місто. Тобто чудово, що орки забрали з собою те, що нам заважало.

Впевнена, що тепер ми швидше перейменуємо вулиці. Часто згадую, як колись збиралися перейменувати вулицю Московську. Це був жах. Старим людям не подобалася назва на честь відомого мецената Фальц-Фейна. Вони чіплялися за стару назву. От і отримали тепер.

Дуже сподіваюся, що у нас буде більше українськості. І це правильно.

— Окупанти звідусіль вивозять вантажівками цінності — книги, ікони, картини. Читала, що з Херсона вивезли колекцію художнього музею — роботи Айвазовського та Врубеля.

— Та вони викрали все, що можна й не можна. Вивезли всі пожежні машини, техніку для ремонту електромереж, машини швидкої допомоги. Знаю достеменно, що на одній зі станцій «швидкої» встигли спеціально розібрати дві машини, щоб їх не забрали кацапи. Не бачила, але люди кажуть, що у приватних будинках зривали навіть підлогу.

Читайте також: «З путіним все може статися. А росіян треба просто ізолювати. На жаль, це втрачена гілка розвитку цивілізації», — Сергій Гайдай

— Як окупанти поводилися в останні дні? Як вони тікали?

— Вони якось швидко пішли. Ніби розчинилися. От раз — і їх не стало. Недарма ж ми співаємо: «Згинуть наші вороженьки, як роса на сонці».

Але на ринках десь за три дні до того, як нас звільнили, з'явилися особи спортивної статури, серед них були й жінки. Ми їх бачили на власні очі. Одразу видно, що це не свої, що це перевдягнені кацапи. Наприклад, є ринок, через який завжди їздять машини. А вони купили каву й стали посередині, тримаючись купи. Тобто поводили себе не так, як місцеві мешканці.

Зрозуміло, що є побоювання, що рашисти тепер будуть знищувати місто. Але поки тихо. Чекаємо, що наші не зупиняться та будуть далі звільняти територію.

— Одна жіночка з села на Харківщині розповідала, що ті, хто дуже тепло спілкувався з окупантами, після визволення почали говорити: «Ви нас не так розуміли. Ми завжди були за Україну». Напевно є такі й у вас?

— Звісно, не всі колаборанти виїхали. Багато залишилося. Деякі, хто з криками «росія» бігали за цими кацапами, тепер намагаються спілкуватися ламаною українською й ходять з жовто-блакитними прапорцями. Наші стресують через це. А я кажу так: «Будемо їх здавати СБУ та взагалі все робити, як треба». З кимось проведуть бесіди, когось посадять. Ми ж тут теж не сиділи склавши руки. Зараз ейфорія, але попереду багато роботи.

— Чи правда, що орки мінували лікарні, квартири й навіть тіла?

— Такого не чула взагалі.

Знаєте, скажу одне. Якщо ви читаєте якусь жахливу новину з посиланням на заступника голови облради Рищука та депутата облради Хланя, одразу цю новину відкидайте. Вони завжди брешуть. Це хайпожери. Вони вже працюють на наступні вибори. Не знають ще, від якої партії підуть, але їм треба, щоб про них чули.

— Кажуть, що на Херсонщині було багато катівень.

— Це дійсно так. У мене є друзі, котрі там побували. Ми ще не все знаємо про ці жахи. Хтось виходив і щось розповідав, а хтось мовчав, тому що важко згадувати такі речі. Багато хто після цих тортур і принижень виїхав звідси.

Якщо взяти загальну картину окупації, це Оруелл «1984». Вони вбивали в людях людей. Знаєте, що робили? Мало того, що самі катували електрострумом, так ще змушували одну людину катувати іншу. Причому не чужу, а знайому, з якою потрапили на підвал разом. Це страшно.

Рашистів характеризує і те, що вони, коли тікали, не забрали своїх поранених. Кинули їх тут в лікарнях. Мені розповідали про це, хоча сама не бачила.

Кацапи не давали ховати тіла. І своїх не ховали, й наших. Влітку в селах Правдине, Станіслав, Олександрівка пухлі померлі та загиблі лежали на вулицях. Тим військовим, які зайшли в Правдине, не заздрю. Там таке коїлося…

Знаю достеменно, що за визволення ми заплатили дуже високу ціну. Військова операція готувалася довго. Зараз здається, що ЗСУ просто й легко зайшли в Херсон. Не легко.

Читайте також: «Росія не настільки сильна, якою хоче здаватися, але й не настільки слабка, як ми б цього хотіли», — військовий експерт Сергій Грабський

— Херсон однозначно місто-герой. Що ви будете пам’ятати все життя з цих пережитих жахів?

— Спочатку трохи похвалюся. Бо пишаюся своїми дітьми та старшим онуком. Наша молодь — молодці. Зібралися і волонтерили весь цей час — збирали гроші, фасували продукти, розвозили по ближніх селах.

Щодо згадок, буду пам’ятати 5 березня, коли тисячі мешканців міста вийшли на центральну площу, щоб сказати кацапам: «Геть з Херсона». Я не очікувала, що у нас стільки людей люблять Україну, люблять Херсон, що навколо стільки патріотів. Це треба було бачити на власні очі. Оце я буду пам’ятати завжди й розповідати своїм онукам і, дай Боже, правнукам.

"Завжди буду пам’ятати 5 березня, коли тисячі мешканців міста вийшли на центральну площу, щоб сказати кацапам: «Геть з Херсона», - пишається земляками співрозмовниця "ФАКТІВ"

Читайте також: «Слово „Херсон“ у російській політиці довго буде забороненим. „Х…р“ можна буде говорити, „сон“ також, а разом — ні», — Роман Цимбалюк

1005

Читайте нас у Telegram-каналі, Facebook та Instagram

Побачили помилку? Виділіть її та натисніть CTRL+Enter
    Введіть вашу скаргу
Наступний матеріал
Новини партнерів