«Якби побачили, як я психую, сказали б, що я — демон»: Наталка Денисенко про зміни під час великої війни

В ексклюзивному інтервʼю «ФАКТАМ» Наталка Денисенко розповіла про розпач на початку великої війни, страх за чоловіка та побажання на свій день народження.
«Я відчуваю спокій»
— Наталка, які зараз відчуття, на третій рік війни?
— Насправді, я відчуваю спокій. Коли усвідомлюю, що вже третій рік триває повномасштабне вторгнення і невідомо, коли це все закінчиться, мені, як не дивно, спокійно. Спокійніше, ніж було 24 лютого, ніж у перший і навіть у другий рік війни. Зараз я приймаю будь-який варіант розвитку подій і це дає мені внутрішню рівновагу.
— Змінилося ваше ставлення до життя?
— Просто я усвідомила, що не маю права проживати жоден день без насолоди й вдячності. Не маю права не обирати себе, не займатися тим, що не приносить радості або не відповідає моїм цінностям. Завтра може просто не настати — це стало для мене абсолютно реальним усвідомленням.
Смерть тепер здається настільки близькою, що кожен момент життя набуває особливої ваги. Це змінило мене: я почала глибше відчувати любов і вдячність, цінувати кожну мить життя, навіть найменшу, і знаходити радість там, де раніше могла її не помічати.
Читайте також: Радіти тут і зараз: популярна акторка вирішила пожити на острові
— Зміни торкнулися і творчості?
— Моє ставлення до неї змінилося кардинально. Коли почалось повномасштабне вторгнення, я думала, що моя професія, як і творчість загалом, нікому не потрібні. Здавалося, що митці в такі часи безсилі. Але саме під час війни мій проєкт «Наталка Читалка», де я читаю вірші українських поетів під музику, набув нового життя. Раніше це був лише формат відео в соцмережах, а зараз перетворився на живі виступи. Я почала організовувати благодійні вечори, на яких збирали кошти на допомогу ЗСУ, і зрозуміла: творчість лікує.
— Читання віршів?!
— Так. Вірші під музику, влучні й потрібні слова, які звучать під час таких вечорів, мають терапевтичний ефект. Люди приходять, отримують емоції, заряд натхнення і сил. Це не просто розвага — це спосіб підтримати себе та інших. Крім цього, я розширила свою діяльність і тепер виступаю не лише як акторка, а і як спікер. Так народилися мої курси — один допомагає людям розкрити свій голос, інший — психологічна підтримка жінок. Моя творчість — не просто професія чи спосіб заробітку. Це мій шлях, місія — допомагати людям, надихати їх, покращувати їхнє життя.

«Мій світ перевернувся, і прийняти це було неможливо»
— Відомо, що ви весь час повномасштабного вторгнення знаходитесь в Україні. Невже не було бажання поїхати разом з сином?
— Ні, такого бажання ніколи не було. Ідея поїхати жити в більш безпечне місце не виникала, бо мені завжди хотілося бути тут, вдома. Я відчуваю дуже сильний зв’язок зі своєю рідною землею.
Звісно, я багато подорожувала: їздила на гастролі з театром, на зйомки фільму «Коли ти вийдеш заміж», була на відпочинку на морі разом з сином. Але думки залишити Україну назавжди ніколи не виникало. Навіть на початку повномасштабного вторгнення, коли було дуже страшно, я боялася самої ідеї виїхати. Україна — мій дім, сила, моє натхнення. І саме тут я хочу залишатися, попри всі складнощі.
Читайте також: «Будеш переможним!»: українські зірки вразили мережу сімейними світлинами
— Яким було ваше 24 лютого?
— Це був день, у який я до кінця не могла повірити. Все здавалося нереальним, як страшний сон, з якого ось-ось прокинешся. Пам’ятаю, як плакала, збираючи речі, розуміючи, що маю покинути свою квартиру. Серце розривалося від того, що все, що здавалося стабільним і непорушним, зруйнувалося в одну мить. Мій світ перевернувся, і прийняти це було неможливо.
— І все ж таки ви це прийняли. Що допомогло?
— Відчуття розгубленості й болю супроводжувало мене ще довго після того ранку. Але саме тоді я зрозуміла, наскільки важливі для мене рідні стіни й моя країна. Той день став початком внутрішньої боротьби, сили й бажання залишатися на своєму місці. Озираючись назад, розумію, що саме цей період став поворотним моментом. Я навчилася слухати свої справжні бажання і потреби.
— Ваш чоловік, актор Андрій Фединчик, з початку повномасштабного вторгнення пішов на фронт. Що відчуваєте зараз?
— Спочатку мені було дуже важко. Як і мільйони українських жінок, я залишилася одна, взяла на себе більшу відповідальність за своє життя та життя нашого сина. Я усвідомлювала, що мій чоловік віддає свої сили, час і найкраще заради нашої країни, мене і сина. Це його вибір, і я його поважаю.
Я вчилася заново жити своє життя, шукати щастя всередині себе, а не завдяки комусь іншому. Зараз я відчуваю, що навчилася бути щасливою завдяки вдячності, вірі в Бога і внутрішній любові. Я розумію, наскільки важко всім жінкам, які залишилися самі. Я переживала ті ж самі емоції — страх, тривогу, біль, паніку. Але навіть у таких обставинах можливо знайти сили й жити щасливо.
— У чому знаходите сили, щоб завжди виглядати позитивно. Чи це гра?
— Іноді це справді гра. Я граю, що мені добре, і це допомагає передавати позитив іншим. Кожного дня я налаштовую себе на хороший настрій. Звісно, дозволяю собі відчувати й негативні емоції. Можу злитись, гніватись, кричати, плакати, сваритись. Я жива людина, і далеко не ідеальна. Люди часто кажуть, що я сонечко, янгол, але вони не бачать, як інколи буваю зла, коли не вмикаю камеру. Якби побачили, як я психую, вони б могли сказати, що я — демон. Але намагаюсь все ж таки транслювати в світ ті прекрасні почуття, які у мене народжуються: любов, добро, вдячність. Вдячність — це справжня магія, коли ми дякуємо за все, що маємо.
Читайте також: Не можу повірити: на війні загинув переможець «Танцюють всі!»
— Ви нещодавно відсвяткували день народження. Що побажали собі?
— Оскільки я багато уваги приділяю своєму духовному розвитку — це моє хобі — всі мої провідники попередили, що цей рік буде для мене непростим. Тому я подумала і побажала собі: «Боже, дай мені найкращий і найлегший варіант розвитку подій, щоб все відбулося на благо мені та моєму оточенню». Я хочу пройти всі випробування цього року якомога м'якше і в найкращий спосіб.
— Що вже назавжди пішло з вашого життя за цей час?
— Знайомі й друзі, які досі підтримують росію і досі не розуміють, що відбувається у світі. Вони, мабуть, назавжди зникли з мого життя, бо навіть після нашої перемоги ми не забудемо те, що сталося з нами, з нашими дітьми.
Матеріал створений за участю CFI, Agence française de développement médias, як частина Hub Bucharest Project за підтримки Міністерства закордонних справ Франції.
11817Читайте нас у Facebook