ПОИСК
Світ

«Китай боїться не стільки поразки росії, скільки поразки путінського режиму»: експерт про плани та інтереси Пекіна

12:20 12 березня 2023
Сі Цзіньпін і Путін

Риторика офіційного Пекіну, який донедавна вичікував і нібито тримався нейтралітету щодо російського вторгнення в Україну, стала головною темою останніх тижнів. Сьогодні Китай знаходиться у центрі уваги світових лідерів і провідних ЗМІ, оскільки дав зрозуміти, що повернувся на авансцену геополітики й активно входить у гру. Про це свідчить і те, що до Піднебесної зачастили гості — там проходять зустріч за зустріччю.

Чи взагалі зацікавлений Пекін у завершенні війни в Україні? Чому Сі Цзіньпін, якого днями депутати Всекитайських зборів народних представників одноголосно переобрали главою Китайської Народної Республіки (він став першим в історії КНР очільником країни, якого обрали на третій термін), неодноразово підкреслював, що треба припиняти бойові дії та вести мирні переговори, але при цьому не засудив загарбницьку політику кремля? Чому в запропонованому Пекіном мирному плані немає жодного слова про те, що росіяни мають піти з окупованих територій?

Про це «ФАКТИ» поговорили з експертом Української асоціації китаєзнавців, провідним фахівцем Центру міжнародних досліджень Дипломатичної академії України при Міністерстві закордонних справ Дмитром Єфремовим.

— Пане Дмитре, 24 лютого МЗС Китаю оприлюднило «китайську позицію щодо врегулювання української кризи». Так званий мирний план це, по суті, перший значний крок, який Пекін зробив за рік після масштабного вторгнення рашистів в Україну. Чому це сталося саме зараз? Нещодавно ви прокоментували цей план: «Він вартий уваги та подальшого аналізу, бо викладене в ньому буде основою не лише політики щодо війни рф проти України, але й політики Китаю щодо будь-якого конфлікту в майбутньому. Якщо Китай, звісно, не буде його учасником».

— Китай найбільша країна світу за чисельністю населення, друга за розміром економіки, та це другий після Сполучених Штатів гравець на міжнародній арені за рівнем впливовості. Тому, звісно, у такої країни має бути чітка й висловлена позиція. Ба більше, на Китай створювався певний тиск з боку розвинутих країн Заходу, щоб він зайняв проукраїнську позицію та віддалився від росії. З іншого боку, йшов тиск знизу — від країн, які розвиваються і дуже пов’язані з Китаєм економічно. Вони також очікували від Пекіну якоїсь чіткої позиції для того, щоб вирішувати, триматися їм прозахідного табору чи, навпаки, проросійського.

Китай презентував свою позицію у вигляді мирного плану. Хоча насправді це не план. Це принципи, на яких Пекін закликає сторони врегульовувати «кризу» — так вони називають цю ситуацію. Важливо, що в ньому не прописані конкретні кроки, які мають бути здійснені, не прописані зобов’язання, які сторони мають взяти на себе, і хто й за що є відповідальним. Там лише загальні фрази, які виглядають як повчання або рекомендації.

Причин того, чому мирний план виглядає саме так, на мою думку, кілька.

По-перше, він виконаний в китайських традиціях погляду на міжнародні відносини. Цей погляд сягає корінням у часи холодної війни, коли у 1950-х виник рух неприєднання країн третього світу до одного з таборів, які протистояли одним одному. Китай разом з Індією та багатьма іншими державами декларували підтримку цієї позиції. Для китайців вона пов’язана з принципом мирного співіснування, неприєднання до альянсів, невтручання у внутрішні справи третіх країн і пошуку засобів, джерел або можливостей для мирного та взаємовигідного розвитку.

В принципі, Китай у своїй зовнішній політиці формально слідує цій традиції до сьогодні. Якщо подивитися, яким чином він ставиться до подібних конфліктів, наприклад, навколо Іраку, Сирії, Північної Кореї, то він загалом дотримується цієї лінії (хоча були й відхилення від неї), що завжди дозволяє Китаю виходити сухими з води, так би мовити. Він може маневрувати й, посилаючись на ці принципи, декларувати своє невтручання або непідтримку того чи іншого конфлікту. Тобто його політика щодо України (як вона задекларована в цьому мирному плані) не є новою.

По-друге, як взагалі китайці підходять до конфліктів і їх вирішення? Конфлікт — це не суперечка між двома рівними гравцями, коли один має поступитися іншому, а той отримати якусь вигоду. Конфлікт — це порушення рівноваги в певній спільноті, до якої належать усі, в тому числі й конфліктуючі сторони. Якщо якась частина спільноти перебуває в конфлікті, це негативно впливає на інших її учасників. Відтак спільнота має підштовхувати конфліктуючі сторони до вирішення ситуації. Яким чином — залежить від положення цих сторін всередині спільноти.

Таке положення не є еквівалентним. Воно визначається розміром країни, її впливовістю, зв’язками тощо. З цієї точки зору росія вища в цій ієрархії спільноти, ніж Україна. Ба більше, китайці дивляться на Україну як на залежну від Сполучених Штатів країну, тобто яка не є автономною. І якщо Україна нижча, а росія вища, то в рамках китайського погляду передбачається, що такий конфлікт має вирішуватися так: молодший гравець має піти на поступки й допомогти старшому зберегти його обличчя.

Главу КНР Сі Цзіньпіня 10 березня знову переобрали очільником Китаю - він став першим в історії країни керівником, який буде обіймати цю посаду третій термін

Читайте також: «Війна для нас закінчиться, коли буде повністю перезавантажений російський режим», — Павло Клімкін

— На які саме поступки?

— Китайці не проговорюють конкретний обсяг цих поступок, але їхня позиція означає, що потрібно виходити з такої ситуації, як її інтерпретує росія. Що Захід, розширюючи НАТО на схід, порушив її безпекові інтереси, тому вони мають бути забезпечені в першу чергу.

Далі виникає питання: як їх забезпечити, якщо росія має право голосу, щоб окреслювати своє бачення? Китайці це не проговорюють, але ми знаємо набір російських претензій: щоб Україна не вступала до Альянсу, щоб відбулася демілітаризація українського військово-промислового комплексу та Збройних Сил, щоб Україна втратила частину територій, а Крим і Донбас визнали за росією. Китайці не конкретизують, які само з цих заходів мають бути схвалені. Вони кажуть, що це предмет переговорів. Але, оскільки перше слово належить росії, то за такою логікою вона буде вибирати, що передусім включати в набір поступок з боку України.

Звичайно, це не односторонній рух. Тобто не лише росія взяла й висунула умови, а Україна їх проковтнула. Ні, росія також має поставити себе на місце Києва й придумати, які поступки для збереження обличчя дасть Україні. Вони, зрозуміло, будуть менші за обсягом, але жест такої демонстративної спроби створити якісь формальні вигоди для України з боку росії також має статися. От так китайці дивляться загалом на те, як мають вирішуватися конфліктні ситуації у спільноті, яка є ієрархізованою.

Є ще інший рівень конфлікту — між росією та Заходом. Не думаю, що Китай вважає росію молодшим учасником такої лінії. Відтак тут від неї жодних поступок не очікується. Якщо конфлікт виникає між двома рівними гравцями, вони мають починати шукати можливості вести діалог і шляхом взаємних поступок знаходити якийсь оптимальний для себе варіант.

Тобто ще раз. Кожна країна має, окрім своїх інтересів, ще свій імідж. І під час вирішення конфлікту ти обов’язково маєш турбуватися про збереження обличчя супротивника. Тому що втрата обличчя — це значно гірше, ніж втрата якихось матеріальних активів. Це означає втрату іміджу й статусу в цій ієрархії. Тому, якщо хочеться розв'язати конфлікт, треба розмовляти та йти на взаємні поступки. Для китайців ситуація, коли ми або росіяни робим ставку «все або нічого», виглядає дивною та непрактичною. Для них нормально вступати в переговори, йти один одному на поступки та знаходити якісь проміжні варіанти.

Читайте також: Андрій Піонтковський: «Політична смерть путіна стане причиною його фізичної смерті»

Якщо це не вдається, конфліктуючі сторони звертаються до посередника, який має бути вищим в ієрархії, ніж вони. Але тоді у цього медіатора буде остаточне право перерозподілу вигід або втрат в рамках конфлікту, тому що він також ризикує своїм статусом і обличчям. Якщо сторони не дійдуть компромісу за посередництва, це призведе до того, що медіатор зазнає втрат іміджу в очах країн третього світу.

Тому Китай не погоджується виступати майданчиком для переговорів між росією та Україною або росією та Заходом. Він каже: «Так, переговори потрібні, сторони мають шукати точки дотику», але замість себе зазвичай пропонує майданчик Організації об’єднаних націй.

Так працює китайська логіка вирішення конфлікту. Тобто, якщо ми беремо посередника, то делегуємо йому право поставити крапку в цьому й розподілити вигоди й втрати, які мають бути взаємопоступками. А ті, хто звернувся до посередника, мають прийняти рішення, яке він виніс, і не оскаржувати його.

— Китай завжди підкреслює, що з повагою ставиться до суверенітету й територіальної цілісності України, і називає свою позицію послідовною та чіткою. Але останніми тижнями точиться багато розмов стосовно можливої військової підтримки росії, з якою він тісно співпрацює. У Китаю є озброєння, яке кремлю конче необхідно. Сполучені Штати заявили, що така допомога матиме трагічні наслідки. Якщо це станеться, які сценарії розвитку подій можуть бути?

— Тут треба мати на увазі один важливий штрих. Для Китаю імідж миролюбної країни на порядок важливіший, аніж те, щоб росія перемогла у війні. Чому? Тому що це його підхід до міжнародних відносин і його бачення того, як країни мають їх конструювати.

Країни, які турбуються про свою безпеку, завжди приречені ворогувати. Якщо мій сусід озброюється, у відповідь я теж почну озброюватися. Він це інтерпретує як загрозу й нарощує обсяги озброєння. Я, бачачи це, роблю те ж саме. Цей процес розвивається по спіралі. При цьому ми не відчуваємо приязнь і довіру один до одного, не відчуваємо власної безпеки, відчуваємо небезпеку в середовищі, що нас оточує, та починаємо постійно озброюватися, озброюватися й озброюватися.

Щоб уникнути цієї пастки, в яку потрапляють країни, щоб подолати логіку, на якій побудовані міжнародні відносини з точки зору західних держав, китайці пропонують свій підхід. Що всі країни мають: декларувати миролюбність, шукати шляхи розширення економічної співпраці, декларувати неприєднання до конфліктів та засудження воєн. Тобто вони обмінюються сигналами на кшталт «я не маю щодо тебе якихось зловмисних намірів, навпаки, от дивись, я пропоную такі й такі заходи, а це свідчить про мою дружність, тому, будь ласка, ти також поводься таким чином». Це я спрощено описую схему, як з точки зору китайців мають виглядати міжнародні відносини.

«Для Китаю імідж миролюбної країни на порядок важливіший за перемогу росії у війні. Тому що це його підхід до міжнародних відносин і його бачення того, як країни мають їх конструювати», - розповів Дмитро Єфремов

— Але все ж таки чи отримає росія китайську летальну зброю, на вашу думку?

— Гарантій дати ніхто не може. Були прецеденти, коли Китай непублічно, надзвичайно таємно постачав зброю різним конфліктуючим сторонам. Частина цієї зброї була направлена контрабандним шляхом через приватних гравців. Але, якщо ця зброя покинула Китай, це означає, що китайська влада так чи інакше дала на це добро.

Гіпотетично постачання зброї можуть бути. Але у росії дуже широкий спектр запитів щодо Китаю. Це в тому числі товари подвійного призначення. В першу чергу мікрочипи, яких зараз вкрай не вистачає для того, щоб підтримувати роботу обладнання для виробництва нових ракет, літаків тощо. Якщо Китай не здійснюватиме прямі постачання зброї, він може задовольняти ці запити росії. А проконтролювати, прослідити, довести відсутність подвійного призначення таких товарів вкрай складно. Однак західні країни зазвичай виробляють певні механізми контролю. Але вони не дуже дієві, наскільки я розумію. Частково проблему вирішують, а частково ні.

Читайте також: «Я плачу від любові до України. Від того, що ми з нею зробили», — російська журналістка Вікторія Івлєва

— Крім чипів, що ще може бути?

— Машини, прилади для високоточної обробки якихось матеріалів, якісь високоякісні сплави зі вмістом рідкісних елементів. Тобто те, що використовується у сучасній електроніці, яка орієнтована на тонку наладку, шляхом чого забезпечується висока ефективність її роботи. Це все в росії погано розвинуто або втрачено. Вони шукають можливості отримати постачання з інших регіонів.

Чому зараз це все стільки обговорюється за океаном та в Європі? Сполучені Штати публічно довели до широкого загалу інформацію про те, що у Китаю є такі наміри. Думаю, що це пов’язано з тим, що вони намагаються, по-перше, створити тиск на Китай, щоб він цього не робив. А по-друге, це ж буде одразу впливати на його імідж миролюбної країни, який Китай вибудовує. На Заході розуміють вразливість цієї його стратегічної лінії й б’ють саме по ній. Якщо ти стверджуєш, що ти миролюбний, а при цьому постачаєш росії зброю, то ти кажеш неправду й це підриває довіру до твоїх декларацій.

Тому Китай опинився в такій складній ситуації. Йому треба оборонятися (маю на увазі вербально) і доводити свою неучасть і неприєднання, треба, захищаючи й відстоюючи свою позицію, її якось аргументувати й пояснювати. А через ці доведення ця позиція потрошку становиться більш уразливою і конкретною.

Тобто те, чого китайці намагалися досягти, західні країни намагаються їх позбавити. По-перше, підштовхнувши до чіткішого формулювання своєї позиції. Навіть якщо вона буде проросійською, це створить можливість третім країнам світу орієнтуватися, чи потрібно їм співпрацювати з Китаєм в політичній сфері. А по-друге, вона зв’яже поле маневру для Китаю і таким чином, можливо, гіпотетично зупинить його від дій, направлених на підтримку росії.

Читайте також: «Ніхто не проявляв під час війн більшої жорстокості й садизму, ніж росіяни», — генерал Віктор Назаров

— Трохи про китайську економіку. Китай має безліч системних проблем — неякісні кредити, експортна залежність, демографія, слабкий внутрішній попит. Зовнішній борг сягає 40 трильйонів доларів, це 265% від ВВП, з яких дві третини — це борги компаній. Таких масштабів закредитованості немає навіть у США. Чи вигідно Китаю підтримувати росію з економічної точки зору, оскільки його головними інвесторами та зовнішньоекономічними партнерами є США і ЄС?

— Економіка — це такий «поні в кришталевій кулі», такий ідеал або мієлофон, за допомогою якого Китай намагається поліпшувати свій імідж на міжнародній арені. Економіка для Китаю має подвійне значення. По-перше, це імідж успішної країни, яка розвивається. Що Китай має буди взірцем для інших, тому варто слідувати моделі китайської економіки й підтримувати політичні зв’язки з ним. По-друге, є внутрішній аспект цієї політики, який полягає в тому, що успіхи в економіці знімають для громадян Китаю питання про те, чи є керівництво країною з боку комуністичної партії легітимним.

Чому керує КПК? Чому у них не так, як в демократичних країнах? Чому КПК обмежує інтернет і будує в мережі ці фаєрволи? Чому немає вільного доступу до інформації, як у мешканців інших країн? Це пояснюється тим, що китайська комуністична партія на чолі з Сі Цзіньпіном здатна мобілізувати ресурси й направляти їх на економічне зростання, а вигоди, які отримують від цього, розподіляють між всіма жителями країни. Тобто, якщо економіка зростає, всім стає краще — зростають зарплати, можливості брати позики й задовольняти свої купівельні спроможності. Підтримання високих темпів зростання дуже важливо для китайської комуністичної партії.

Але що там насправді відбувається? Високі темпи зростання забезпечувалися шляхом інвестиційної накачки економіки. Влада перерозподіляла ресурси з одних секторів в інші, де, як вона вважала, є перспективи, тобто в галузі, які стануть локомотивами економіки. Однак гіперконцентрація в них інвестицій — це, по-перше, обмежений шлях. Тобто рано чи пізно ви досягнете межі, після якої кожна додаткова інвестиція не даватиме вам віддачі, якої ви очікуєте. А по-друге, є ліміт накачування. Ви ж маєте ці ресурси десь забрати й перерозподілити, що дуже суттєво викривлює пропорції між секторами економіки. В результаті зростають борги, які назовні спостерігають всі й попереджують, що це дуже велика загроза. Тому що борги — це свідчення того, що ресурси, швидше за все, були неефективно використані. А їх накопичення (саме в китайському кейсі, не в американському) — ознака того, що економіка втрачає свою ефективність.

Читайте також: «На місці російських воєначальників я б в жодному разі ніякого результату їхньому керівництву не гарантував», — Михайло Забродський

З втратою ефективності темпи зростання уповільнюються. І тоді комуністичній партії треба шукати нові обґрунтування та пояснення, чому ситуація не така яскрава, як очікувалося. Тобто вона стає на той шлях, яким рухалася росія, — пошук якихось зовнішніх факторів. Звичайно, що для китайців Сполучені Штати стають дуже зручним об’єктом для інтерпретацій пояснень. Тим більше, що є історичний досвід негативної співпраці з Америкою. Є й позитивний, але вони акцентують саме на тій шкоді, яку американський капіталізм завдав китайському народу наприкінці ХІХ — початку ХХ століття. Таким чином, економіка виявляється переплетеною з внутрішньополітичним порядком денним. Вона є елементом зовнішньополітичній експансії або репрезентації себе на міжнародній арені. І через втрату драйву економічного зростання для китайців також звужується поле можливостей.

— За різними оцінками, до 2026 року ріст китайського ВВП впаде до критичних 3−4% на рік, тому влада вирішила якомога швидше позбутися заборгованості. Цей шлях обіцяє стати болісним і призвести до низки дефолтів та раптової економічної кризи. Вона може спричинити політичну нестабільність всередині країни? Чи може виникнути якийсь рух незадоволення політикою товариша Сі?

— Якщо в Китаї почнеться економічний спад, якщо економіка зростатиме темпами, скажімо, близькими до нуля (як, наприклад, економіка Японії), це завдасть серйозної шкоди міжнародній економіці, тому що на Китай зав’язано дуже багато держав, особливо країн третього світу. У багатьох країнах уповільниться зростання економіки. Вони розуміють свою залежність від Китаю і свій інтерес в тому, щоб підтримувати його економічне зростання, а відтак і політичну стабільність відносин з китайським режимом. Тому по ставленню до українського питання та до інших питань ми можемо спостерігати, що країни, які розвиваються, доволі часто солідаризуються з Китаєм.

Щодо того, чи спалахне всередині Китаю криза, сказати важко. Я не володію настільки глибокими дослідженнями. Тим більше візьміть до уваги, що китайці дуже лімітують обсяг даних про стан економіки, які вони видають для публічного користування.

Тому не скажу конкретно, наскільки там ситуація погана. Але кризові прояви є.

Проте зараз Китай переживає постковідне відновлення, там зняли обмеження і на цьому фоні ці кризові тренди стали трошки менш очевидними й перейшли в якусь зону тіні. Економіка знову показує дуже непогані результати. Але великі борги нікуди не ділися. Нікуди не ділася модель, яка орієнтована на накачування інвестицій, а не на те, щоб підтримувати споживання населення, на основі якої побудоване економічне зростання.

Китайці це добре розуміють. Там постійно видають певні накази, стимули, директиви, закони, направлені на те, щоб стимулювати споживання людей. Офіційно це називається «створення двофакторної моделі циркуляції економіки». Вона полягає в тому, що є внутрішній ринок, де стимулюють споживання, і є зовнішній, на якому заробляють, але рівень залежності від зовнішнього ринку потрібно постійно скорочувати шляхом підвищення значущості внутрішнього ринку. Таким чином китайці будуть намагатися знизити ці очікувані негативні ефекти й створити собі певну подушку безпеки.

— Які у росії є важелі впливу на Китай?

— Відомо, що кремль намагався здобути важелі впливу на Європу, експортуючи туди енергоносії. Але річ у тім, що китайці відпочатково будують свою економіку за принципом максимальної диверсифікації. Дуже велику частину їхньої економіки контролюють держава або компанії, які їй належать.

Реалізуючи певні п’ятирічні плани, китайці завжди контролюють, щоб ресурси, в тому числі енергетичні, надходили з різних джерел, щоб диверсифікація була рівномірною, щоб ніколи не допустити ситуацію потрапляння на 30−40 відсотків в залежність від однієї країни. Тому щодо Китаю цей енергетичний важіль росії точно не вдасться реалізувати.

Вона може використовувати певні політичні ігри, наприклад, довкола країн Центральної Азії, або проблеми Тайваню, або проблеми співпраці з Японією і Південною Кореєю, щоб створювати для китайців дискомфорт. Але у них значно більше важелів створити тиск на росію, тим паче, що вона зараз під санкціями. Фактично російська економіка виживає лише тому, що у неї є можливість торгувати з Китаєм, Індією та країнами Перської затоки. Перш за все з Китаєм, звичайно. Обсяг торгівлі з ним значно вищий, ніж з цими країнами. Тому у Китаю набагато більша варіативність цих важелів. Вони можуть створювати такий вплив, який одразу буде компенсувати той негативний ефект, який росія може створити для Китаю.

— Офіційний Пекін стверджує, що готовий працювати з Вашингтоном. Американський президент Джо Байден теж заявив, що Штати не прагнуть конфлікту з Китаєм. Якщо вони не досягнуть взаєморозуміння, чого чекати?

— Якщо слідкувати за риторикою, яку китайці використовують щодо Сполучених Штатів, то виходить, що для них США — суперник, з яким вони не збираються мати довгострокові домовленості та підтримувати якийсь паритет. Китайці у своїй риториці перестали соромитися Сполучених Штатів. Вони розуміють, що у Вашингтоні також взятий курс на роз’єднання економічних систем та зв’язків, які існували між Китаєм і Сполученими Штатами, й усвідомлюють, що Америка відкрито декларує своє недоброзичливе ставлення до Китаю. І хоча на рівні топових чиновників зберігається риторика на кшталт «ми готові до діалогу», проте спікери другого рівня, наприклад, офіційна преса, яку контролює і цензурує влада, Америку вже відверто засуджують і поливають брудом.

Їхня риторика, якщо провести аналіз, дуже не наукова й емоційна. І це наштовхує на думку, що китайці також вирішили не розглядати Сполучені Штати як партнера, з яким вдасться домовитися. Через це у них спостерігається така зовнішньополітична лінія. Це знову таки повернення до тієї теорії конфліктів, на яку спираються китайці.

«У китайському мирному плані не прописані конкретні кроки, які мають бути здійснені, не прописані зобов’язання, які сторони мають взяти на себе, і хто й за що є відповідальним. Там лише загальні фрази, які виглядають як повчання або рекомендації», - розповів Дмитро Єфремов

Читайте також: «Це реально третя світова війна, яка набирає обертів», — Тамара Горіха Зерня

Вони просто не загострюють ситуацію із США, тому що їм важливо зберігати імідж миролюбної країни по ставленню до країн третього світу. І тут можна також, до речі, пригадувати контрініціативи, які пропонують китайські високопосадовці для таких країн та й для світу загалом. Наприклад, «глобальна ініціатива розвитку» — Китай бере на себе зобов’язання допомагати країнам, які розвиваються.

Америка що декларує? Захист і підтримку базових прав людини у будь-якій країні світу. А китайці висувають свій слоган, який звучить приблизно так: «Китай підтримує право всіх країн світу на розвиток». Тобто ми, китайці, досягли успіху в розвитку, ми розуміємо, як це важливо і як це корисно, і підтримуємо право інших країн на це. Це означає, що політика та якісь дії, які можуть бути інтерпретовані китайцями як направлені на підрив економічного зростання, вони будуть засуджувати або пропонувати якісь альтернативні механізми для того, щоб пригнітити негативний ефект від цих заходів. Наприклад, санкцій, які використовують західні країни стосовно недружніх режимів або режимів, які порушують права людини. А Китай каже, що важливі не права людини, а права країн на розвиток. От їхня альтернатива.

Ще Китай висунув «глобальну безпекову ініціативу». Це також деяка контртеза для НАТО. Тобто НАТО — це блок країн, які об’єднані формальним договором, де зафіксовано, що вони обороняються від тих, хто не є членами НАТО, а всередині клубу війни немає. Китайці кажуть, що ділити світ на блоки, як це роблять американці, це неправильна стратегія. Навпаки, треба шукати такі формати відносин, де нічиїм інтересам не завдається шкоди.

Коротше, логіка така сама, яку вони використовують щодо росії: не можна покращувати безпековий стан одних країн шляхом погіршення безпекового стану інших. Тому міжнародні відносини, геополітика, діяльність міжнародних інституцій, в першу чергу Організації об’єднаних націй, мають бути направлені на забезпечення того, щоб такий ефект досягався.

Чому з їхньої точки зору це важливо? Тому що, відчуваючи небезпеку, країни починають розвиватися й намагатися забезпечувати свою безпеку шляхом безпеки інших. Для того щоб у всьому світі панували мир, стабільність і процвітання, треба уникнути конфронтацій та шукати такі формати побудови відносин, щоб безпека одних не забезпечувалася коштом інших.

Читайте також: «Ми за жодних обставин не підемо на поступки росії», — Михайло Подоляк

— Директор ЦРУ Бернс заявив: «Немає жодного іноземного лідера, який би спостерігав за досвідом путіна в Україні, за розвитком війни уважніше, ніж Сі Цзіньпін. Я думаю, багато в чому він був збентежений і протверезів через побачене». При цьому доля України й те, чи поверне вона окуповані території, Пекін не цікавить, вважають деякі експерти. Мовляв, для Китаю немає якоїсь нагальної необхідності покласти кінець цій війні. Це відповідає дійсності?

— Коли ми аналізуємо підхід китайців до будь-якого типу відносин, в тому числі міжнародних, треба мати на увазі, що для них не існує абсолютних індикаторів того, правильна ситуація чи неправильна. Все релятивно, все відносно. Тобто в одній ситуації якесь явище є поганим, а інше — хорошим. Якщо змінилися обставини, китайці дозволяють собі реінтерпретувати те, що було погане, як хороше, а те, що було хороше, як погане. Для них це нормально. В цьому контексті для китайців цілком нормальний погляд на ситуацію в Україні як на таку, що не є недоброю або непоганою, а як на мінливу, яка може бути інтерпретована в залежності від стану справ.

От як ситуація зараз складається, так вони її собі інтерпретують. Це стосується і їхнього мирного плану. Чому ці принципи розпливчаті? Тому що, якщо ти напишеш, що росія винна, а Україна не винна, або пропонуєш вирішувати гуманітарну кризу в Україні за допомогою конкретних, однозначних, фіксованих шляхів, а ситуація змінилася, твої шляхи не релевантні — ти виглядаєш дурнем. Для того, щоб не потрапити в таку пастку, все робиться розмитим. Чому таке можливо? Тому що для них немає абсолютних істин — є істини відносні. А цінності — це складніше питання.

— ВВС пише, що «Китай може дозволити собі поразку росії, але це для нього буде дуже неприємна подія, і в Пекіні хочуть цьому завадити». Як само можуть завадити?

— Звичайно, підтримуючи зброєю, підтримуючи російську економіку на плаву і т.д. Сказати однозначно, чи зрадіє Китай поразці росії, важко. Якщо росія зазнає поразки, вона буде послаблена, отже стане вразливішою для китайських інтересів. Тобто Китай зможе збільшити рівень впливу на неї. Це вигідно. В росії також, попри брежнєвські цілування з китайцями в ясна, цілком розуміють, що Китай не менша загроза, ніж Сполучені Штати, і що рано чи пізно ця ситуація загостриться.

Тому навіть при путіні це зближення було дуже обмежене. Якісь китайські стратегічні інтереси там блокували. Вони не пускали китайців в енергетику, в інфраструктуру. А коли пускали, це були дуже локальні проєкти, які не мали якогось вирішального значення. Зараз у путіна зв’язані руки. І він, якщо китайці попросять, буде змушений піти їм на поступки й відкрити якісь стратегічні сектори для інвестицій, а відтак, і для китайського контролю або впливу.

Якщо підсумувати, думаю, що Китай значно більше боїться не стільки поразки росії, скільки поразки путінського режиму. Тому їхня підтримка націлена на збереження чинного російського режиму, який носить відверто антизахідний характер та допомагає Китаю в протистоянні зі Сполученими Штатами.

Читайте також: «Росіяни ненавидять вказаного їм ворога, але ще більше — один одного», — Роман Безсмертний

1336

Читайте нас у Telegram-каналі, Facebook та Instagram

Побачили помилку? Виділіть її та натисніть CTRL+Enter
    Введіть вашу скаргу
Наступний матеріал
Новини партнерів